Народне мудрослів'я про чужовір'я

Тема (одразу скажу) – майже табуйована. А хіба ні? Де ви читали, чули чи бачили, щоб отак прямо – про релігію? Отожбо!.. У нас же зазвичай як? Віриш чи не віриш, а потрібно прикидатися, що віриш, аби – як усі. Проте я – з тих, хто не оминає гострих кутів, себто заборонених тем… Та ще й люблю фольклор! І правду.

Отож читайте, доповнюйте і поширюйте, щоб не забулось, не пішло у небуття багатосотлітнє словесне творіння українського народу, правдиве й вистраждане…

Знаю, не всім сподобається, але «із пісні слів не викинеш»... Он яким був наш нарід: не завше зазомбованим!.. Збирала багато років, однак дуже сподіваюся, що хтось із вас доповнить, бо ж ЧУЛИ або й ЧИТАЛИ ЩОСЬ ПОДІБНЕ?..

Ой і коротка ж пам’ять у нашого люду! Бо як же іще тут скажеш, якщо створене своїм же розумом, досвідом, на основі власного горя, величезної трагедії забув, наче її ніколи й не було! Але як же можна забути те, що тебе нищило, що потворило, навалилось на тебе, наче камінь, не даючи дихнути рідним повітрям і жити звичним, природним, життям, забравши рідне небо, прабатьківську віру, рідні звичаї, спотворивши, врешті, навіть душу?!.

Адже князь Володимир порушив предковічну народну Святиню, зрадивши рідну віру й примусово кинувши мільйони людей у чуже, не природнє для нас, середовище, та ще й застосовуючи репресії щодо незгідних. І тому русичі не легко зреклися батьківської віри. Волхви піднімали повстання! Люд противився християнізації, не сприймав, протестував, боровся за Рідне. Тож даремно літописці намагалися переконати світ, що нарід хрестився з радістю, бо Русь боролася з чужинською релігією ще до ХVІІІ століття!

Отож було! Було щире, природнє несприйняття того «каменя», отого чужинства, котре нав’язали вогнем і мечем, винищуючи всіх, хто не сприймав чужого вірування, точніше – релігії! І вияв того несприйняття зберігся до наших днів! Зокрема, у народній творчості. Бо вона – це те, що, зі зрозумілих причин, передавали лише усно, з вуст у вуста. І за віки стільки створено тих розвінчувальних, сатиричних шедеврів про чужу релігію, що дивуєшся: а чому ж тепер не чути цих витворів? Невже ніхто не знає ні прислів’їв про чужовір’я, ні приказок, ані прикмет і засторог? Засуджую забудькуватість! Пам’ятаймо хоча б ми те, що створили наші предки протягом тисячоліття чужовір’я!

Втім, що коротка пам’ять – воно і дивно, й не дивно, бо ж навіть звичайні, побутові, прислів’я ми не часто вживаємо у своєму вкрай збідненому мовленні, а фольклор на таку «делікатну» тему, як світогляд (вірування, релігія) – то й поготів.

За віки звиклися, змаліли, змізерніли, що й перестали міркувати й боротися...

Отож вишукуймо, визбируймо по словечку, по прислів’ячку, по приспівочку, аби скласти реальну картину ставлення (в минулому) нашого народу до християнства, себто у ті віки, коли ще не зовсім були зазомбовані ним. А в минулі століття українці (русичі), як бачимо, були розумніші й свідоміші, якщо могли бачити зло, називати чорне чорним, могли так сміливо й відверто висловлювати свою думку. От яким був наш нарід: не завше зазомбованим! Та робіть висновки самі з нижче наведеного. Бо мені таки вдалося зібрати український фольклор про чужовір’я і про ставлення народу до нього та до попів і ксьондзів, які тримали й досі тримають наш нарід у духовному рабстві.

Отже, українська народна творчість: прислів’я, приказки, прикмети, пісні, пародії, застороги, прокльони, побажання, замовляння, дитячі примовки – про чужовір’я.

Прислів’я та приказки

Багатий пес на блохи, а піп – на брьохи (брéхні)!
Бездонну бочку наллєш, сухим з води вийдеш, та все одно попа і ксьондза не перебрешеш!
Безмін – не попова душа: не одурить.
Бідняк старцює, а піп танцює.
Бійся попа, як дідько ладану!
Більше є попів, ніж ксьондзів. А ксьондзíв – як псів!
Благослови, владико, дерти з бідного лико!
Богові вір, а попам – недовір.
Богові молись, а сам трудись, бо зголоду здохнеш.
Богові ся молить та й холопа неволить.
Богові не молись, а до берега гребись, бо втонеш.
Богові – поклони, а попам – мільйони.
Богові слава, а попові – шмат сала.
Бог терпів, та нам не велів.
Бог то бог, та не будь і сам плох.
Борода велика, та дурний владика.
Бреше, як той піп у церкві.
Вага – не попова душа: не обдурить.
Весна сніг розтопить, а правда попів похоронить!
В жида і попа здачі не бува.
Відрубана попова башка брехатиме ще тиждень.
Віри різні, а попи однакові.
Власть – щоб копійка велась.
Вовче горло, а попівське око.
Все добре переймай, а церкву обминай!
Всі попи одним миром мазані.
Втулив Бог душу в попа, та й кається.
Голодного нагодуєш, а попа ні.
Двома кінцями піст: попові – сало, мирянам – риб’ячий хвіст.
Де піп із кропилом, там і чорт із кадилом.
Де піп ставить церкву, там пан – корчму.
Добре жити попам та котам.
До булави треба мудрої голови.
До влади – без вади.
Допавсь – як піп до сала!
Доспівався піп до пустої церкви.
Доти попадя княгиня, поки піп не загине.
Дурневі чудо, а попові – хліб.
Дурний піп і дурна його молитва.
Дурний тебе піп хрестив, та й над тобою штани спустив.
Дяк – що будяк: хоч трошки, а вколе.
За гроші і лінивий піп молитву проспіває.
Заздрісний – мов ті попові очі.
Закон божий не всім пригожий.
Заробиву ксьондза фест: на могилу хрест!
Злидений той, хто у жнива до церкви накива!
З молитви тільки попи хліб їдять.
Знехотя піп порося з’їв.
З попами не міряйся руками.
З попівського рукава біднякові сім штанів вийде.
З попом приятелювати – що у кропиву голим сідати.
З попом хліб-сіль не води, тільки зустрінь і проведи.
З рудих нема святих.
І в соборних попів – не без клопів.
І чорт на старість у попи пішов.
Йде дівка до церкви не молитись, а на хлопців дивитись.
Казав піп, що гусей не їсть, а повна стеля кісточок.
Коли б не піп та не пан – не був би й мужик голоштан.
Коли ігумен за чарку, то братія – за ковші.
Коли не прийду до церкви, то все паски святять.
Кому в голові клепки бракує, той попів годує!
Кому мрець, а попові – гроші в гаманець.
Ксьондз – великої кошари свиня, а піп – навпаки: велика свиня кошари!
Куди ходім, то ходім, – аби не до церкви.
Люби, боже, правду!
Люди з голоду вмирають – попи раєм забавляють.
Мало в попи йде заради Ісуса, більше – через хліба кусень.
Молись, попе, скільки хочеш, а землі цим не поможеш.
Молитва ще нікого від смерти не врятувала.
Молитвою поля не засієш.
На дурняк розживемося, якщо у попи і ксьондзі наймемося!
На обід найметься піп!
Напав, наче піп на бабу.
Наш Бог – не вбог.
Наш піп тихенько знайшов собі богомолочку молоденьку.
Нащо нам чужого бога? Свій стоїть коло порога.
На язиці бог, а в душі – чорт.
Невдивовижу, що попи багаті: вони готові й кожух із людей зідрати.
Не всі святі, хто до церкви ходить.
Не думав бути в церкві, то собаки загнали.
Нема життя на Венері, а правди – у церкві!
Не став сім церквичок, а постав на ноги сім діточок.
Не страшно женитися – страшно до попа приступитися.
Нехай собі дзвонить – його ніхто на панщину не гонить.
Носиться – як той дурень із «Біблією»!
Остання – в попа жінка, та й то неправда.
Пекло стоїть на попах і дяках.
Пили попи вино, пили, поклони відбили і знову запили.
Піду в попи: дурних багато.
Піп боїться правди – мов чорт ладану!
Піп – дерун: дере і з живого, і з мертвого.
Піп до діла, як свиня штани наділа!
Піп до церкви – як кінь чеше, а уцеркві – як пес, бреше!
Піп живе з вівтаря, а писар із каламаря.
Піп здачі не дає.
Піп хоче великого приходу, а сам жде, аби хто швидше вмер.
Піп – золотий сніп.
Піп і бог – геть обох!
Піп із Христом збирає, а з чортом пропиває.
Піп і ксьондз – то пара, а церква, то – кошара!
Піп і пан – це одне.
Піп, кіт і дяк живуть надурняк.
Піп людей картає, а сам казна-що виробляє.
Піп молитву ще не починав, а гроші вже зібрав.
Поп навіть Богові вміє за чужий рахунок догоджати.
Піп навіть помре, а з живого здере.
Піп – не кіт: молока не п’є, а від чарки не відмовиться.
Піп не поможе, як життя не гоже.
Піп ніколи не тратиться – все йому дурниця.
Піп праведно живе: з бідного дере і на церкву кладе.
Піп скільки ступить, стільки злупить!
Піп та дяк звикли на дурняк.
Піп – той, хто з живого і мертвого здере.
Піп у приході – що вареник у маслі.
Піп у хвіртку, а чорт у дірку.
Піп чекає, аби хто вмер, – то б і шкуру здер.
Піп – це дірявий міх.
Поки бог людей творив, сатана попів плодив!
Поки грім не грімне, мужик не перехреститься (не надто поспішали у церкву).
Поможе, як попова молитва.
Попа за серце брало, як мало людей помирало.
Попа одним обідом не нагодуєш.
Попам – користь, коли нам – хворість!
Попа пізнають по здачі, а кацапа – по натурі свинячій.
Попи дурять раєм, а більшовики – комунізмом.
Попи кажуть постúти, а сталінú – без хліба жити.
Попи, ксьондзи й собаки – однакі!
Попи не бачать, як сироти плачуть!
Попівська кишеня – бездонна бочка.
Попівське око і ксьондзове горло що бачило, те й жерло б.
Попівське пузо із сімох овчин ізшите.
Попова ряса просить м’яса.
Попові брехати – що собаці мух хапати!
Попові дні – в молитві, а ночі – в кабаках.
Попові і злодієві не вір: обдере і хату, й двір.
Попові – лакитки, а нам – шушварки.
Попові не спиться, бо у пеклі йому місце!
Попові навіть палець покажи, то він знайде у тому гріх.
Попові усе панахиди та панахиди сняться.
Правда попів не боїться!
Правда по світі гуляє, церкви й попів обминає!
Роди, хрести, жени, помирай, – і за все попові гроші дай.
Свята копа переможе й попа.
Святий кріпкий, святий боже! – Як заплатиш, то поможе.
Святий та божий – на чорта схожий.
Святі хлібом не нагодують.
Сказано: великі птиці – горобці, ксьондзú й панотцí!
Сказано: гі…но, болото – чужа правда і ківоти.
Стане й піп ворожити, як не буде з чого жити.
Сьогодні не празник, а піп нам – не вказник!
Сюди – хрестом, а туди – хвостом.
Така це правда, як попівське чудо.
Так поможе, як мертвому – кадило.
Тікайте, кури: піп іде.
Тоді бог дасть, як сам заробиш.
Убрався піп у ризи, а ксьонз у рядно та й говорять одно.
У владики брюхо велике.
У владики і попа по два язики: одним бога хвалять, а другим людей дурять.
У піст м’яса не їсть, а людьми закушує.
У попа завжди ліва долоня свербить (на гроші).
У попа нема здачі, як у кравця – остачі. (У попа нема здачі).
У попа очі завидющі, а руки загребущі.
У попа піст, а в зубах – курячий хвіст.
У попа товар – пекло і рай, що хочеш, те й вибирай.
У святих отців не знайдеш кінців. (У «чесних» отців не знайти кінців).
У церкві обновився хрест, а на попові – ряса.
Хоч піду в церкву, та молитись не буду!
Хрести п’яти та лягай спати.
Хрест у руці, а дівки на думці.
Християнські вжитки: ні кожуха, ні свитки!
«Христос воскрес» – «Брешеш, як пес!» (старі люди кажуть, що в давнину наші мудрі предки так відповідали на чужинське (християнське) вигукування).
«Христос воскрес» – «Мені вже донесли» (сучасна жартівлива відповідь тих, хто скептично ставиться до таких привітань).
Хто до церкви йде, той дарма живе!
Хто до церкви ходить, того за ніс водять!
Хто до церкви приходить, по тому свині дзвонять!
«Хто йде?» – «Чорт». – «Гаразд, аби тільки не піп».
Хто правду шукає, той від церкви тікає!
Чернецька злоба – до гроба.
Чернець «Святці» розгортає, а на молодиць поглядає.
Чи піп, чи ксьондз, чи яка нечиста сила, а все з хлопа тягне.
Читає: «Да буде воля твоя!», а дума: «Коли б моя!».
Чи так чи не так, заспіва попові грак!
Чого біжиш, як дурний до образів?!
Чого розумні стидаються, тим попи величаються.
Чорний клобук святости не додає.
Шкода не велика, що помер владика.
Шукаєш у церкві долі – зазнаєш у церкві горя!
Язик попівський – як день петрівський.
Якби лиш два попи на світі були – і то їм було б тісно.
Як’ не поїси, то й святих продаси.
Як піп схоче, так бог і скаче!
Як у церкві: і злодія не було – і правди нема!

Пісні

Славні хлопці-запорожці вік звікували – церкви не видали! (Козацька пісня. ІЗЗ, с. 109).

Ой, неволе, неволе, гірка наша доле!

Піп із татарами спілку тримає, нас у поганську Орду посилає.

Тяжко, гірко на світі нам жити, попам і татарам служити.

Мати-земле, сховай наші муки, приюти, рідна, наші нозі і руки.

«…Будуть попів, татар і старостів бити, щоб вони перестали народ гнітити» (Із пісні про запорізьких косаків).

Пародії

Отче наш, батько наш курей крав, у мішок клав. Кури кокочуть, у мішок не хочуть, а півень – «кок!», а мішок – лоп, та й повискакували.
Нова радість стала, баба з печі впала, як летіла, то кричала, як упала – ребра поламала.
Коли хтось казав про гріх, то у відповідь було: «Гріх – у міх, міх на плече – гріх утече».

Застороги, прикмети

Не можна будувати хату на тому місці, де була церква або каплиця, позаяк у тій хаті ніколи не буде добра і злагоди, не надовго приживуться там люди.
Коли перебудовували хату або зводили нову, зберігали місце розташування дверей: це означало зберегти напрям будівлі. Чому? Тому що при зміні напряму дверей будівлі був перепліт на зразок хреста, а це віщувало в майбутньому щось недобре. (Запис. О. Кочура від Тетяни Мандибури, 92 р.).
Зустрів попа – вертайся: не пощастить.
Не хрестися, бо все піде у воду.
Сниться церква – до невдачі.
Стрів попа – тричі сплюнь через ліве плече, щоб щастило.
Якщо піп назустріч іде – скрути дулю, бо лихо буде.
Якщо піп перейшов дорогу – бійся підвернути ногу.

Дитячі примовки

Гопа-гопа-гопа-па, нема грошей у попа,
А в попаді трошки є, то попові не дає.

Прокльони

Щоб на тебе образú напали!
Щоб тобі піп наснився!

Побажання, замовляння

Даждьбіг тобі у поміч!

Топчу, топчу ряст, ряст! Бог здоров’я дасть, дасть!

Миробоже! Виходжу я в путь, а ти поруч будь! Та вбережи мене від чоловіка, від жінки, від свинцю, від заліза, від сталі! Щоб вони не могли мене, Дажбожого онука (ім’я), ні поранити, ні порізати, ані кісток зламати, ні словом дойняти! (З молитовника Діда Анатоля).

Вийду я на вулицю: Сонце – в лице, місяць – у плече,

Зорею підпережýся – і нікого не боюся.

Світославонько-відунонько, щиро віншуємо тебе із Днем появи у світі Яви!

Ми просимо в Рода років багато,

В здоров’ї чудовому ранки стрічати.

Хай Матінка Слава від зла захищає,

Від горя боронить молитва святая,

Дажбог хай здоров’я тобі посила

На довгі, щасливі, благії літа! (Привітання-віншування).

У путь далеку вас виряджаю і благословляю! Я подбаю, щоб передати вам, сині славні Ареєві, міць і силу, щоб вітри Стрибога не пускали вогню ворожого. Я розсуну твердь, аби сховати вас од вогню. Затулятиму густим гіллям від очей ворожих, я ховатиму вас за синіми туманами, крутими горами, за темною ніччю. Хай бережуть вас рідні Боги!

Це – лише дещиця з багатої скарбниці народної творчости. Але дуже сподіваюся, що згадається щось і тобі, шановний читачу. Тож доповнюймо, аби не дати забутися цілому пластові вистражданої народної творчости на цю багатосотлітню, але досі, здається, не опубліковану тему.