Народне мудрослів'я про лютий

Хоч і вважають, що другий місяць року найконозистіший, та все ж сонце повертає на весну – і в лютому день збільшується майже на 3 години.

Лютий багатий снігом, а квітень – водою.
Лютий сильний хуртовиною.
Ой і лютий місяць лютий, ще спитає, як ти взутий!
В лютому багато инею на деревах – буде багато меду.
Для гарного кота і в лютому – березень.
Як у лютому аукнеться, так восени відгукнеться.
В лютому зима з весною вперше зустрічається.
Хуртовини та завірюхи під лютий полетіли.
У лютого два друга: мороз і в’юга.
Лютий зиму видуває, а березень ламає.
Лютий і теплом приголубить, і морозом віддубасить.
Лютий три години дня додасть.
Лютий якщо морозом не візьме – то всі дороги замете.
Вже лютий геть підгриз, кидай сани – бери віз.
В лютім сонце іде на літо, а зима – на мороз.

Лютень казав: «Якби я в батькових літах, то бикові-третякоі роги вирвав би».
«Якби мені та сила, що в січні, – каже лютий, – то я бикові-третякові роги вломив би».
Лютневі прикмети: метелиці та замети.
Як, лютий, не лютуй та не жур, а на весну брів не хмур.
Лютневий сніг за золото дорожчий.
Лютий однією рукою гладить ніс, а иншою – за нього клацає.
Лютий мінливий: то січнем потягне, то березнем прогляне.

Лютий будує мости, а березень їх ламає.
Лютий воду відпускає, а березень підбирає.
У лютому у дня більше світла, у ночі менше холоду.
Настав лютий – тверезий взутий, а пияк босий всяк.
Як настане лютий, то спитає, чи вдягнені, чи взуті.
Місяць лютий виганяє ковалів із гути.
Місяць лютий – гострокутий.
Лютий додає до весни охоти, але ти взувай ще добрі чобóти.
Часом лютий змилується, що людина роздягнеться,
але часом такий гострий, що промерзнеш аж до кості.
Спитається лютий, чи добре ти взутий (Питає лютий: «Чи ти добре взутий?»).

Питає лютий, чи добре взутий, а марець (березень) хватає за палець.
Лютий питається, чи в добрі чоботи кожен взувається;
Місяць лютий, чи ти взутий, питає, а місяць марець із трояка-бика ріг збиває.
Скільки межень не лютує, а все одно худоба (людина) весну чує. 
Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур.
Лютий – місяць вітрів і кривих шляхів.
Лютий лютує, та весні дорогу готує.
Тисни, лютий, не тисни, а вже ближче до весни!

Недарма в народі мовиться: січень, Пилипе, снігом засипле, лютий, Миколо, голками коле, а березень, Андрію, то дощем, то снігом сіє. А найточніше характеризує його народне прислів’я: «Лютень сказав: «Якби я був у батькових літах, то бикові-третякові роги вирвав би!». Але сила у нього вже не батькова, бо лютий зиму видуває, а березень її ламає.

Мушу пояснити і чи не найголовнішу ознаку лютого: він – найкоротший місяць року. Чому ж така доля випала сáме лютому, наймолодшому місяцеві зими, другому (в наш час) місяцеві року? Як відомо, у глибоку давнину у багатьох народів рік, згідно із сонячним колодарем, мав неоднакову кількість днів: у римлян, напр., 355, єгиптян – 365. Щоб уніфікувати цю розбіжність, Юлій Цезар на 46 році до н. е. за допомогою астронома Созігена запровадив т. зв. юліанський календар, котрий мав 365 днів і 6 годин. Через кожні 4 роки «набігав» зайвий день, який долучали до останнього місяця року. Ним був лютий. Так утворилося поняття високосний рік.

Але й ця система виявилася недосконалою. Щороку залишалися поза обліком 11 хвилин і 14 секунд, котрі через кожні 128 років утворювали додатковий день. А це заважало чітко прогнозувати релігійні свята. Тоді папа римський Григорій XIII 1582 року (на той час неточність уже становила 10 днів) запропонував перенести літочислення з 5 на 15 жовтня, а за вікові високосні роки вважати лише ті, в котрих число сотень ділиться на 4 (напр., 1600, 2000). Таким чином, середня тривалість року у григоріанському календарі довша за справжню лише на 26 секунд. Цим літочисленням ми й користуємося по сьогодні. Отака історія з останнім місяцем зими.

Другий місяць року завершував обрядові вечорниці. Все рідше й рідше збиралися хлопці та дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, у господарствах додавалося роботи, адже потрібно було готуватися до найвідповідальнішої для селянина пори року: весни. Люди жили світлим передчуттям пробудження природи й очікуванням весни, до якої ще – всього місяць.