Націоналізм – що це таке та хто такі націоналісти

Націоналізм – це ідеологія, заснована на вірності та відданості індивіда своїй національній державі. Націоналізм будується навколо спільної мови, релігії, культури або набору соціальних цінностей. Деякі дослідники концепту націоналізму наголошують на тому, що його елементом також є почуття національної самосвідомості, возвеличення однієї нації над усіма іншими що робить основний упор на просування її культури та інтересів на відміну від інших націй.

Простими словами, Націоналізм – це дух або прагнення до національного прогресу або політичної незалежності, загальні для всієї нації. Згідно з доктриною націоналізму, держава та нація повинні бути єдині. Ультраправа політика характеризується «радикальним націоналізмом».

Маючи безліч значень, термін в основному охоплює два явища:

• ставлення до своєї нації та турбота про свою ідентичність;
• дії членів нації в прагненні досягти (або зберегти) свій політичний суверенітет.

Націоналізму характерні й інші ознаки, залежно від того, про яку його форму ми говоримо, адже очевидно, що націоналізм Джорджа Вашингтона разюче відрізняється від кровопролитного націоналізму Адольфа Гітлера, який перетворився на нацизм.

Елементи націоналізму

Згідно з Майклом Фріденом, існує п’ять елементів, що складають основну структуру націоналізму:

• виділення пріоритету конкретної групи – нації – як ключової складової та визначальної основи для людей і їх діяльності;
• позитивна оцінка присвоюється власній нації в порівнянні з іншими;
• бажання дати політико-інституційний вираз першим двом ключовим концепціям;
• простір і час вважаються вирішальними детермінантами соціальної ідентичності;
• формування умов, в яких люди ідентифікують себе як представників нації на чуттєвому та емоційному рівні.

• Націоналізм, нацизм та патріотизм: де межа і в чому відмінності?

  Серед дослідників існує термінологічне та концептуальне питання про розрізнення націоналізму і патріотизму. Націоналізм та патріотизм схожі, оскільки обидва слова підкреслюють сильні почуття до своєї країни. Однак ці два слова не є синонімами.

  Популярним є:

  • протиставлення прихильності до своєї країни як визначення патріотизму;
  • прихильності до свого народу та його традицій як визначення націоналізму.

  Інший контраст – це контраст між сильною та дещо агресивною прихильністю (націоналізм) та м’якою (патріотизм).

  Націоналісти, на думку деяких дослідників, вважають, що їх загальні інтереси важливіші за всі інші, індивідуальні чи групові інтереси. Вони виступають проти глобалізації та імперій. Вони також виступають проти будь-якої філософії чи релігії, яка скасовує національну прихильність. Націоналісти необов’язково є мілітаристами, але можуть швидко стати такими, якщо їм загрожує небезпека. Коли націоналізм розширюється до зарозумілості і потенційної військової агресії, а його носії вірять, що вони мають право домінувати над іншою нацією через своєї переваги, тоді націоналізм перетворюється в нацизм. Що своєю чергою призводить до екстремізму, ксенофобії, расизму, шовінізму і так далі.

  Історія виникнення націоналізму.

  Термін вперше згадується у 1409 році в Лейпцизькому університеті. У політичній мові слово з’явилося після 1840 року. Його значення значно зросло в 19 столітті у зв’язку з революціями в Європі. Але найбільш значуща подія, пов’язана з націоналізмом, відбулася в 1914 році, коли страх перед слов’янським націоналізмом призвів до вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда, що власне і стало Казусом Беллі для розв’язання Першої світової війни. Після неї в Версальському договорі згадувалися поняття «національні держави».

  Але є й інші точки зору. За однією з них, національне самовизначення було відповіддю на колонізацію держав, які в кінцевому підсумку зажадали національного визволення. Більш того, самовизначення породжує не тільки націоналізм, а й етичне і юридичне громадянство, а разом з тим і здатність нації до самоврядування. В результаті виходить, що це особлива вимога самовизначення. Таким чином, можна стверджувати, що поняття самоврядування та самовизначення пов’язані з виникненням націоналізму і згодом з його визначенням.

  Основні форми націоналізму.

  Націоналізм може реалізовуватися як державна ідеологія або як недержавний народний рух. Ці прояви породжують п’ять основних форм націоналізму:

  1. етнічний;
  2. релігійний;
  3. цивільний;
  4. культурний;
  5. ідеологічний.

  Метою деяких видів націоналізму є – єдність та самоврядування для людей певних етичних груп, в той час, як інші прагнуть до розширення та економічного зростання націй всупереч глобальному співтовариству. Одні форми націоналізму раніше жорстко критикували за приховуваний расизм (наприклад, націоналізм правих, що підтримує перевагу білих), в той час, як інші форми націоналізму прагнуть принести соціальну єдність та рівність незалежно від етнічної приналежності (наприклад, лівий націоналізм). Розглянемо більш докладно форми націоналізму:

  Що таке Етнічний націоналізм?

  Націю можна визначити лише по етнічному зв’язку, що включає спільну мову, культуру, спадщину та родовід. Іноді цю форму націоналізму описують як нетерпиму та таку що тяжіє до авторитарних режимів. Дослідження, які вивчають цю концепцію, прийшли до висновку, що, що етнічний націоналізм нерідко веде до конфліктів. Саме цей вид націоналізму породив нацизм.

  Що таке Релігійний націоналізм?

  Релігійний,  спирається на центральну релігію або догму, яка має значення в політиці та державних справах. Його часто описують як ірраціональну форму націоналізму. Прикладом такої форми націоналізму є несвітські держави, такі як Іран, Саудівська Аравія чи Афганістан, де релігійний закон (закон шаріату чи ісламський закон) є вищим законом держави.

  Що таке Цивільний націоналізм?

  Цивільний націоналізм (прогресивний націоналізм) виступає за соціальну єдність, права та свободи особистості. Ця форма націоналізму заснована на принципі не ксенофобського та толерантного суспільства, яке проявляє терпимість до всіх своїх людей і прагне забезпечити рівність та соціальну справедливість. Практичний приклад цього можна знайти у Сінгапурі, де стратегія розвитку уряду безпосередньо випливає з цивільного націоналізму та глобалізації. Дослідження показують, що, хоча цивільний націоналізм є рушійною силою глобалізації, він також призводить до розмивання внутрішніх цінностей в високо традиційних суспільствах (наприклад, в Китаї).

  Що таке Культурний націоналізм?

  У цивільного та етнічного націоналізму є точка дотику, а саме елемент загальної культури. Таким чином, культурна форма націоналізму визначає золоту середину між громадянським націоналізмом та етнічним націоналізмом. Історичні приклади арабських, єврейських і індуїстських народів доводять, що культурний націоналізм відіграє важливу роль в побудові націй, оскільки це загальні переконання, цінності та традиції поряд з етнічною спадщиною, які можуть привести до консолідації держав.

  Що таке Ідеологічний націоналізм?

  Нарешті, ідеологічний націоналізм обстоює здатність націй до самоврядування. Дивлячись на історію націоналізму, можна зробити два основні висновки.

  • Перший належати до того факту, що націоналізм тісно пов’язаний з концепцією національної ідентичності та вимогами самоврядування. Таким чином, можна стверджувати, що ранні форми націоналізму були ідеологічними за своєю природою і зосереджувалися на поняттях території, населення та самоврядування.
  • Оскільки націоналізм приймає різні форми та наступні типи, єдине визначення націоналізму, швидше за все, неможливо. В результаті різні форми націоналізму автоматично призводять до висновку, що кожна форма визначає різну концепцію, яка, хоча в деяких відносинах схожа, буде також дуже відрізнятися в інших.

  Що таке сучасний націоналізм?

  Сьогодні націоналізм, схоже, набирає обертів. Це політичний рух, який в останні роки досягнув серйозних успіхів, проповідуючи імміграційний обмежувальний підхід та торговий протекціонізм.  Яскравим прикладом такого націоналізму є політика Дональда Трампа.

  Сучасний націоналізм зазвичай оформляється як опозиційна ідеологія, яка узаконює боротьбу етнічних меншин за політичний суверенітет або, альтернативно, виправдовує ксенофобські претензії націоналістичних маргінальних груп. Іноді це призводить до жорстоких та кривавих конфліктів, як, наприклад, в результаті розпаду Югославії.

  У підсумку про націоналізм – це добре чи погано?

  Отже, не можна розглядати націоналізм як абсолютне зло чи абсолютне добро. Визначення націоналізму і його суті лежить в площині історії, політики та філософії. Негативні чи позитивні аспекти націоналізму визначаються його формою і ступенем прояву тих чи інших ознак.