Виконання українських народних пісень у традиційній автентичній манері значно відрізняється від професійного академічного співу. Ці відмінності перш за все відносяться до тембру голосу, дихання, використання мелодичних прикрас.
Тембр співу в автентичній манері виконання українських народних пісень є "відкритий", в якому, також, використовуються мелодичні голосові прикраси. Він пов'язаний з бажанням виконавців надати голосу дзвінкого звучання, яке линуло би на велику відстань у відкритому просторі.
Особливо це стосується виконання веснянок, які співалися гуртом дівчат обов'язково на горбі за селом і своїм дзвоном розбивали зимове мовчання.
Серед даних прикладів веснянок є веснянка-закличка "Весняночка-паняночка", хороводні веснянки: "Біля млину калина" та "А в кривого танця"; а також — веснянки, які співаються дівчатами з різних кутків села, коли воші збираються на вулиці: "Ой вийду я на у лицю" та "Ой піду я до млина".
Складність виконання українських народних авгешичних пісень полягає у відтворенні виконавських особливостей їх співу, серед яких використовується гліссандо, форшлаги, тріолі.
Гліссандо — це гамоподібний висхідний чи низхідний рух мелодії (в голосі) без чіткого визначення проміжних звуків. В автентичних українських народних піснях гліссандо буває як ледве помітний "з'їзд" від одного звуку мелодії до другого з більш явним проспівуванням проміжних звуків; використовується, також, гліссандо з "проїздом" основного звуку мелодії пісні до наступного і поверненням до основного.
Особливістю співу даних пісень є також непостійна, нечітка висотна зафіксованість терцевого тону — ІІІ-го сттупеня ладу пісні. Тобто, у кожному окремому випадку виконання мелодії пісні у висхідному чи низхідному русі третій ступінь ладу пісні може мати різну висоту. Причому такі коливання висоти третього ступеню не перебільшують 1/4 тону.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira