Пошанування красуні

Не у таку вже й далеку давнину у нашого народу панував звичай третього дня Великодніх свят вибирати найкращу дівчину села чи хутора – Дівчину-Зорю. Для такої значної події збираються чи не всі парубки села, хутора, містечка тощо. Сім окремих, вибраних – тримають у руках по писанці. Прямують до того подвір'я, де живе найкраща дівчина. Стукають тричі у ворота палицями.

Виходять батьки. Коли довідуються про наміри парубків, вагаються, відмовляються. Але останні стоять непохитно. Коли батьки дозволяють зайти на подвір'я, стукіт хлопці повторюють уже в хатні двері з наміром викликати дівчину. Виходить дівчина, дізнається про намір парубків. Засоромлено зізнається, що вона і не вельми тямковита і до діла не зугарна, і повільна, і не гарна. Та хлопці не згодні. Нарешті дівчина згоджується. Кожен із семи хлопців віддає їй свою писанку і розтлумачує закодовані малюнки, які стосуються приваб та чеснот красуні. Хлопці славлять дівчину "Як Зорю ясну, як Весну красну". Збираються біля подвір'я чи на галявині або леваді. Дівчина, як уособлення краси, богині весни Лади, відповідно одягається у барвистий святковий одяг, обов'язково у віночку. Молоді люди водять танки, співають веснянки. Їх дуже і дуже багато. І всі вони славлять весну, відродження природи. Та трапляються й особливі веснянки;

Ромен-зілля, ромен-зілля,
Ромен похилився,
З України до дівчини
Козак уклонився.
Ой дав він їй поклін низький
З коня вороного,
А вона ж йому хустину
Шовку зеленого.
Не подоба козакові
В хустині ходити,
Тільки слава козацькая –
Сідельце укрити.

Дівчина приймає писанки на рушник та низько кланяється гурту молоді, хлопцям, які так високо оцінили її вроду, чесноти, пошанування батьків та родичів. Врешті – пошанування звичаїв. Дівчина-красуня пригощає парубків пирогами, коржиками, калачами. Частує напоями, настояними на коренях з кореневищами гравілату міського, кореневищами перстачу прямостоячого, траві підмаренника справжнього, чаполочі запашної, квітках та листках глоду колючого, траві м'яти польової, материнки, чебрецю, хамеріону вузьколистого тощо. Свято триває довго. Хлопці та дівчата співають, танцюють, славлять дівочу вроду, кланяються красуні. Всередині кола – чарівниця. Вона дякує ровесникам за визнання та пошанування її чеснот та вроди і не утримується від пісні:

Ой веснонько, весно,
Що ти нам принесла?
Принесла вам дощик,
Щоб зварили борщик.
Щоб вродило жито
І рясна пшениця.
І рясна пшениця,
Усяка пашниця

На Проводи (через тиждень після Великодня), у понеділок та вівторок поминають померлих. Ритуальні приготування для небіжчиків такі ж, як і до Великодня. Але, звичайно, люди не співають і не веселяться. Домінує стриманість та глибока задума. Адже життя таке солодке, неповторне, особливе і таке коротке. І годиться нарешті задуматись: як ти живеш, як працюєш? Чого досягнув, що втратив, чого домігся. Переважають спокійно-зосереджені діалоги-монологи. І певно, кожен задумується про життя-буття, його особливий ритм та неповторну красу, його радісні та прикрі хвилини.
Згадують рідних, поціновуючи їхні чесноти. Ставлять їх за приклад дітям, онукам, правнукам. На Великодні свята і вітаються по-особливому: