Про серпень від Євгена Товстухи

Серпень – останній місяць літа. Він несе орієві урожайне поле, доглянутий та відгодований приплід свійської живності, рясні обважнілі гілки садовини та багатство різноманітної городини. Узагальнено – дарунки небес, як ознаку надійного добробуту. У серпні замовляють збіжжя і сади.

Замовляння збіжжя

Жито-пшенице і всяка пашнице! Проростай, накущуйся, буяй! Хай тебе не виморожують ні ранні морози осінні, ні люті січневі, ні тягучі та набридні березнево-квітневі. Наврунюйся, зелена озимино, щоб наступного літа ти подарувала добірне і ваговите збіжжя. Озимину та яре, сонячне збіжжя. Пшеницю, ячмінь, просо, гречку, овес. До зерна увесь! Щоб виросло, достигло, не висохло без вологи і не засохло на пекучому весняному та літньому сонці. Небо, небонько наше! Таке близьке, таємниче і далеке. Громадь хмари-хмароньки! Не руйнівні з громами та блискавками, а з теплими, тихими та тривалими дощами. І на сади та городи, і на озимину та ярину. На врожай, добробут. На славу хліборобську. Таку тяжку, вимогливу, непередбачливу та відповідальну.

Гречко, гречко! Хай буде гречка, аби не суперечка. Рости, гречко, квітни, віддавай свої бурштинові запашні меди на здоров’я, короваї та ритуальні напої. На щодень і на свято, не мало, а багато. Доспівай у насінні, гречко-греченько. Бо ж гречана каша сама себе хвалить... І є за що.

А ми просо сіяли-сіяли, 
Ой Дід-Ладо сіяли-сіяли...

Витоптувати не посміємо. Господарність і лад не дозволять. Рости, просо, з ваговитим волоттям. Щоб у жодному стеблі не вродило пужини, а вродила смачна каша, радість наша. Овес, овес! Ми тебе зберемо до зерна увесь. Ти наша гігієнічна каша, поживна страва. Наші харчові ліки і для немовляти, і для підлітка, і для дорослого, і для старого. Достигай, збіжжя наше золоте! Замовляємо небо посилати дощі, коли ростуть та цвітуть та вруняться сивими хвилями поля і лани, а не тоді, коли косимо та збираємо. Замовляємо Сонце ясне, блакить далеку, світ небесний і Всесвіт! Посилайте нам погоду не на годину і не на хвилину, а на тижні. Щоб ми скосили і змолотили, провіяли, висушили і занесли до комори чи завезли до елеваторів. Збіжжя наше золоте! Ми зберемо тебе до зернини. Не дамо ні гризунам, ні комірним шкідникам. Дамо тебе людям та живності. На каші, харчі наші. На сонячні паляниці і весільні короваї. Для буднів і свята, щоб щастя було багато. На славу роду і родоводу. Народу і землі нашій матінці.
Слава тобі, Сонце ясне! Слава тобі, Земле красна! Слава сонячному хлібові! Святому, ритуальному і щоденному!..

Замовляння саду

Садок вишневий коло хати, 
Хрущі над вишнями гудуть... 
Т.Шевченко

Вишеньки-черешеньки, яблуньки та грушки. Сливоньки-чепурушки. Як гарно я вас доглянув. Обкопав та підживив ваші корені. Щедро поливаю водицею-сестрицею. Пильную кожну вашу гілочку та формую крону круглу, мов земна куля. Майструю шпаківниці та годівниці для птахів. Щоб не плодилася ненажерлива гусінь та не поїдала листків і плодів. Не зводила до загибелі як садовини, так і плодових дерев. І випростовуєтеся ви до неба. Вишеньки-черешеньки, яблуньки та грушки, сливи-чепурушки. І сягаєте ви у височінь. І ваші плоди щедро наливаються сонцем та цілющою снагою землі.

Небеса далекі та близькі хмари! Не посилайте на землю градобоїв та смерчів. Ураганів та страхітливих громів, вогняних блискавок. Не ламайте гілок, не калічте стовбурів, не обтрушуй-те недоспілих плодів. Адже їх чекає багата осінь. Достиглими, соковитими, смачними, запашними. На весільному і щоденному столі. В льоху та коморі. Для добробуту та здоров'я. Як наїдок, ліки, як благословення матінки-природи.

Саду наш, вимріяний та доглянутий! Ти наша щоденна краса, надія, наша запашна дієта. Ти – мікроелементи, вітаміни та полівітаміни, наш імунітет. Страви з садовини, соки та киселі, узвари та вироби з тіста були у наших пращурів ритуалами, святощами, які єднали їх із Сонцем, загадковою природою, чарами рослинного світу. І в лісі, і в гаю, і на пагорбах, і на левадах та галявинах. І вдома і понад битими шляхами історії наш народ садив, плекав і прославляв. І дику грушу та черешню, і калину та малину, і яблуню та сливу, і смородину та аґрус. Доглядав їх, поливав і шанував. Гордився врожаєм. І смакував з дітьми та внуками. З родичами та сусідами. З добрими знайомими і незнайомими людьми. На дорогу і в поле, в далекі та близькі краї дарував наш народ добрим людям садовину, як оберіг доброї сили, здоров’я, вітамінного харчу.

Ой да ішли хлопці з ярмарку, 
Ой да ізрубали яблуньку...

Хлопці! Не рубайте яблуньки! Вона, як і ви, надто молода. Виросте, набереться сонячної та земної снаги і дасть очікувані плоди.

Люди! Пильнуйте сади та городи, зеленого, щедрого та відданого тотема українців!..