Псевдослов'янізм та слов'янські цінності

Особливістю земного заідеологізованого суспільства початку двадцять першого століття є спроби зумисної підміни світлих смислових світоглядних понять на поняття протилежного значення.

Такий процес не обійшов стороною і таку важливу сферу, як давні знання слов'ян про вселенську світобудову, про Ірій та Творця-Сварога.

Слов'яни – духовні брати у Праві

Під виглядом давньослов'янського все частіше і наполегливіше підноситься замаскована до невпізнання антислов'янська ідеологія, не слов’янські за змістом поняття, темні окультні вчення, надзвичайно небезпечні для світлих душею людей, які вірять у Світлий Ірій та Праву – слов'ян. 

Для наших предків бути слов'янином означало – жити у Праві, відати Праву, славити Праву, любити коло світлих душею людей і закони Прави. Так як Права є найвищою частиною Світлого Ірію, а її закон, закон Творця-Сварога, визначає сутність слов'янина, його світлий світогляд і любляче єство.

Бо тільки така праведна людина, чиста і світла душею, яка глибоко приймає і шанує ієрархію Прави, систему духовних її цінностей, має право називатися слов'янином. Тому, слов'янство – це спільність світлих душею людей, які пізнали і прийняли знання Прави (пройшли просвітлення), та обрядово були посвячені у слов'яни. Вони братство тих, хто здатен жити у Праві, відати Праву, славити її - коло православних.

Давнє посвячення у слов'яни носило урочистий характер і здійснювалося Старотцями-Рахманами і волхвами у дні великих свят, на великих духовних дійствах, які проходили у регіонах на Світовидових (Святовидових) полях коло центральних святилищ, недалеко від Рахмано-волхвівських центрів. Той, хто посвячувався у слов’яни, клявся бути вірним Праві, шанувати її, пам'ятати великих Предків, душі яких споглядають на слов'ян зі Світлого Ірію - Слави (Слав-Яня), Поряня (Пор-Яня), Оря (Орі-Яня), Даждьбата, Ясуня та інших. 

Майбутній слов'янин брав обітницю: до кінця днів своїх берегти світлість душі, берегти духовний зв'язок зі Світлим Ірієм, з вищим духовним сонмном Богів-Предків на чолі з Творцем-Сварогом, зі своїм духовним родом. Він одягав особливий освячений духівниками оберіг, який носив на грудях і з яким ніколи не розлучався. Так являвся світу слов'янин, хранитель і носій знань Прави, здатний жити за такими та нести їх іншим.

Як правило, він був представником світлодуших народів, раніше поселених на Землі, тому міг мати різний колір шкіри, волосся, очей, але вирізнявся вмінням і бажанням любити Творця і шанувати Праву.

В ті давні часи не вірити в Праву означало лишень одне – небажання бути слов'янином, нездатність співіснувати на основі братерства зі світлими людьми у слов'янській громаді, залежність від окультизму. Тих, хто не пройшов посвячення у слов'яни (православні), не допускали у слов'янське коло. До них ставилися як до неспроможних берегти світлість душі. Їх не приймали на проживання у слов'янських поселеннях, з ними контактували дуже обережно, зберігаючи душевний спокій, уникаючи таким чином можливих темних впливів і окультних атак (як правило відступники були схильні до дії чорної магії). Натомість, у просвітлених внаслідок високого духовного рівня знань Прави та життя у Праві, виникав стан внутрішнього бачення духовних якостей оточуючих, який допомагав виявляти присутність темного у тонких тілах явлених (істот антисвіту).

Нині здатність духовного бачення у переважної більшості нащадків слов'ян розвинена занадто слабко. Бо з відходом Старотців-Рахманів та втратою просвітницької, рахмано-волхвівської системи у кінці 18 – на початках 19 століття, школа давнього слов'янського просвітлення перестала існувати

Високі духовні знання втратили своїх носіїв, а їх вплив на життя колись слов'янських народів зберігся лишень у формі далеких слов'янських традицій і, переважно, у серці слов'янського світу – Волино-Карпатському регіоні. Не дивлячись на усі можливі спроби сучасної науки розшифрувати давні слов'янські знання, зробити це їй так і не вдалося. І для цього є декілька причин.

Головною є відсутність знань про Світлий Ірій, Праву, знань ієрархії духовного світу - вселенської керуючої системи (у Всесвіті), очоленої Творцем.

Другою причиною є вузькість матеріалістичного підходу до розуміння Всесвіту, до значення духовного життя у ньому, що не дає можливості науці досягти і двадцятої долі знань про устрій Всесвіту та світобудови у цілому.

Третьою причиною є обмеженість знань про людину та її духовну частину, про здібності та властивості людської душі. Такі знання виходять в основному від шкіл східних релігій, але у надто зміненому та різко спрощеному вигляді.

І хоча у східній медицині до нині застосовуються методи впливу на тонке тіло людини, на енергетику її центрів, можливості духовного лікування при цьому не становлять і десятої долі того, що вміли слов'янські Старотці-Рахмани ліквідуючи недухи (недуги).

Слов'янські духівники добре знали - поступове духовне падіння людей, які відкинули життя за правилами Прави, приводило їх до значного ослаблення душі. Вони ставали "очремі" - землянами з очорненою душею. Подальше падіння таких осіб приводило їх у стан "чорноголовості" - повної втрати у тонкому тілі вищої з його чакр, що зумовлювало зупинку процесу духовного кормління індивіда вищими світлими силами Світлого Ірію і Творця.

Наступний етап падіння "чорноголового" підводив його до стану "нелюда", коли місце вмираючої душі займали істоти антисвіту, які включали процес духовного вампірування (крадіжок енергії) з тонких тіл рідних, сусідів, знайомих, усіх оточуючих. Енергетика тонкого тіла "нелюда" тепер повністю залежала від "вмілих" його дій по паразитуванню, шляхом подолання волі жертви (польового захисту) емоційним сплеском.

Усвідомлені (чи не усвідомлені) магічні та окультні дії, через проведення різних ритуалів, вияв агресивності, хитрощів, лукавої поведінки, ставали способом існування такого падшого.

Усі слов'яни минулого добре розуміли цінність світлої душі та її значення для наступних реінкарнацій (пакибуття). Тому зверталися до Старотців-Рахманів і волхвів, як до духовних лікарів-цілителів, здатних допомогти у боротьбі з недухами: навроченнями, порчами, приворотами та іншими проявами агресивної окультності та магії. Зрозуміло, що цілительство слов'янських духівників, Старотців-Рахманів та волхвів, викликало жорстку протидію адептів антисвіту. Адже здійснюване Отцями просвітлення навколишніх народів стояло на заваді поширенню паразитування антисвіту, забирало основу існування такого.

Війна носіїв темних ідеологій зі Старотцівсько-Рахманською системою призвела до ослаблення такої та визначила її зникнення на землях Європи до кінця 18 - початку 19 століття. Останнім бастіоном оборони став Волино-Карпатський регіон, де у 19 столітті упокоїлися останні слов'янські духовні вчителі - Старотці-Рахмани та волхви. З того часу розуміння православ'я, як життя у Праві, відання Прави, славлення Прави, переставало сприйматися у значенні системного просвітлення та слов'янізації.

Замість цього світу був наданий псевдославянізм - лукава і чорна підробка, сурогат з понять антисвіту, одінської і яхівської величі, вседозволеності та агресивного всевладдя, який підносить окультність та магію на п'єдестал світової політики у формі сталінського тоталітаризму та усіляких форм фашизму.

Набирає сили і процес підміни всього слов'янського зумисно псевдослов’янським - примітивним і племінним, тим, яке не має відношення до слов'ян. Слов'ян навмисно виставляють в образах надуманих родичів готів, вікінгів, варягів (яхів) - носіїв темного одінізму.

Слов'янству приписують риси властиві їхнім ворогам - авторитарність, прагнення до матеріальних благ, злостивість та окультність, поклоніння чорним богам, примітивну ритуальність та войовничість, агресивність та продажність.

Нащадкам слов'ян протягом 19-20 століть у межах різних імперій вбивають у голову, що саме ці риси і є древніми слов'янськими цінностями!

У школах та університетах, у пресі та на телебаченні звеличуються ті князі та бояри, які відкинули слов'янську віру та світогляд, які стали зрадниками слов'янського способу життя, які виявилися носіями авторитарності, підлості, жорстокості, ворожості, кровожерливості, користолюбства (як Рюриковичі з часів Ольги та Володимира). Проте, особливий поштовх псевдослов'янізм отримав на початках двадцять першого століття.

Ідеологічні химери візантизму, одінізму, яхветизму, єгипетської та азійської чорної магії, сатанізму, окультних вчень германців та хазар, практики таємних орденських лож, шанувальники псевдославянізму відверто одягнулися у слов'янські одежі та почали називати це "світоглядом" слов'ян. 

Із засобів інформації, книг, інтернету, з екранів телевізорів виринули потоки відвертої брехні та неправди, які видають ворогів слов'янського світогляду майже благодійниками та істинними слов'янськими отцями минулого. Вороги слов'ян (зовнішні та внутрішні) постали у романтичних образах переможних та гордиливих магів-завойовників, які вбивають ворогів, власне слов'ян, бо ті не до кінця зрозуміли чорної "величі" кривавих месій!

Все більш наполегливо псевдослов’яністи формують "образи" давнього слов'янина з фігур темних і бездушних, які не мають відношення до світлих предків слов'ян. Слов'янина вони малюють як якогось оскаженілого вояку (подібно скіфові або гунну), охопленого пристрастю уявної величі (подібно візантійцю або варягу), як завзятого носія магії і окультизму (подібно готу або вікінгу), здатного лукаво обвести навколо пальця занадто простодушного (подібно хазарину або яху).

Зміцненню псевдослов’янізму допомагає і масове проникнення у засоби масової інформації матеріалів про магічні знаки які ведуть людину до контакту з антисвітом (скандинавських, одінських, яхівських рун), а також описів ритуалів виконуваних з такими, що веде до неусвідомленого виклику темних духів з низів антисвіту. Крім того, такі скандинавські, одінські та, особливо, яхівські руни, псевдослов’яністи намагаються видавати за слов'янські, погіршуючи становище тих, хто щиро шукає слов'янські корені та захоплюється різними знаками, сприймаючи їх за світлі.

Псевдослов’янізм брехливо каже і про, начебто, масове захоплення давніх слов'ян розкішшю, золотом (як благодаттю), про бажання еліти слов'ян панувати над своїми народами за будь-яку ціну, що повністю не відповідає слов'янському світогляду і системі устрою слов'янського суспільства часів бусових, часів троянових (часів управління суспільством Троянню).

Розпізнати таку брехню здатна не кожна людина, а лишень та, яка знайома з "Велесовою книгою" (давнім текстом Старотців-Рахманів), духовною культурою слов'ян та істинними слов'янськими традиціями. Але хто ж є отими псевдослов’яністами? Хто зацікавлений у перекрученому трактуванні слов'янського минулого, у очорненні та підміні слов'янського світогляду чимось іншим?

У першу чергу такими є ті, хто століттями боровся з Правою, Старотцівсько-Рахманською, волхвівською системою, хто бажав використовувати нащадків слов'ян, як засіб у боротьбі за світове панування.

Нині псевдослов’яністами є ті, хто приймає та множить брехню про слов'ян, хто під виглядом слов'янського світобачення розповсюджує темні ідеології візантизму, одінізму, яхветизму, єгипетської пітьми, у певних політичних цілях. Для таких дуже важливо те, аби слов'янські нащадки остаточно втратили історію своїх Предків, історію великих духовних вчителів Прави, Старотців-Рахманів та волхвів, щоб вони стали примітивними носіями зла, войовничості, кровожерливості та прагнули до переділу світу на догоду самих псевдослов’яністів.

Слов'янські нащадки, які втратили духовність, за умислом псевдослов’яністів, повинні стати дзеркальною подобою тих, хто раніше вбивав слов'ян, завойовував слов'янські землі, знищував слов'янські святилища і храми, здійснював криваві та магічні ритуали. Вони, ці нащадки, як обездушені раби антисвіту, повинні щиро вірити, що творене ними є вірним способом служінню ідеї особливої земної величі - цілі носіїв псевдослов’янізму.

Проте, таке маскування є лишень лукавим прийомом таємної війни з усім слов'янським, з нащадками слов'ян, з тими з них, хто береже давні та істинно слов'янські традиції. Таке маскування - спосіб боротьби антисвіту з Творцем-Сварогом і його дітьми на Землі, світлими душою людьми, які готові пізнати та полюбити Праву.

І якщо скинути яскраві одежі з того опудала, яке виставляє псевдослов’янізм, всередині ви не знайдете нічого, окрім одінської та скандинавської магії, єгипетського і аккадського окультизму, яхівської і варязької ритуальності, інших темних вчень, які формують в'язку та чорну антислов’янську отруту.

Життя створене Творцем у Всесвіті – прекрасне і багатогранне. Вона дається людині для щастя і духовного розвитку. 

Для світлих душею людей воно - можливість постійного духовного удосконалення, яке вимагає багаторазових явлень про цей світ. А закон Прави - закон для світлих людей, які прагнуть до пакибуття (реінкарнації та розвитку світлої душі). Слов'яни знали, диво пакибуття – це і є вічне життя, про яке повинна піклуватись світлої душі людина і до якої повинна прагнути! Для здійснення такого, людина повинна любити Творця і вчити цьому своїх дітей і онуків.

Як і вчити їх зберігати знання Прави для їх нащадків, для наступних поколінь, коли стане можливим власне нове явлення у світ.

Але заслужити пакибуття можливо лишень живучи у Праві, відаючи Праву, славлячи Праву, шануючи Творця і Світлий Ірії, відкидаючи підступність псевдослов’янізму, чорноту і хижість темної окультності та магії. Так вчили великі Отці минулого, великі Арії, слов'янські Старотці-Рахмани минулого.