Різдво Сонця

Мандрівку по Сварожому Колу розпочнемо серед ночі – найдовшої й найтемнішої з тих довгих, темних та холодних ночей, що огортають нашу країну щороку в грудні.

Вранці сонце довго прокидається, ледь підніметься в небо, недовго посвітить, та й знову зайде; вечори й ночі здаються безконечними, а попереду ще ціла зима… Холодно, похмуро, невесело. Загляньмо в якесь позаминуле століття чи тисячоліття, зайдімо до селянської хати. Ні, життя тут не вмерло, хоч і притихло: кожний має своє неспішне діло, дарма що при свічках: прядуть, тчуть, позіхають, шиють та ремонтують одяг і взуття, готують їжу, майструють, навіть меншим дітям є робота – перебирають пшоно або гречку, щоб каша була чистою. Звісна річ, розказують усякі билиці й небилиці, спогади змінюються казками, а то ще всі гуртом заспівають. Часом ходять у гості – хто до сусідів на посиденьки, а хто й на молодіжні вечорниці. А все ж тоскно. Всі мріють про тепло та сонечко, молодь – про весняні ігрища, господарі про гарний врожай, а старі більше згадують минуле та думають-гадають, чи доживуть до наступного тепла…

Грудень – чи не найбагатший місяць на свята й розваги, бо й роботи менше, ніж у теплу пору, і таки треба якось рятуватися від темряви, холоду, нудьги й страху.

Та є серед усіх більших і менших свят цього місяця одне найбільше і, мабуть, найважливіше з усіх календарних. До нього готуються заздалегідь, його чекають як порятунку, визволення від лютої, безжальної зими. І ось воно настає – серед найтемнішої ночі! – як невмирущий зародок світла в глибині холодного мороку. Увечері, коли стемніє й зорі засіють небо, з’являється на вулиці невеликий гурт колядників, що, ніби грудка снігу, котиться селом, обростає новими й новими учасниками, розпадається на менші грудки, а ті грудки далі розкочуються по вулицях, розспівують Радісну Новину: Коляда їде!

- Коляда їде, Коляда їде, Коляда їде!
Радуй, Земле, Коляда їде,
Святий вечор, добрий вечор! (цей приспів іде за кожним рядком)
Коляда їде, всім дари везе,
Всім дари везе, нам Слово скаже,
Нам Слово скаже, що вже Світ сяє!
Земле, Земле, одчиняй двері,
Одчиняй двері, бо твій Князь їде,
Твій Князь їде, молоду бере,
Молоду бере, обдаровує!
Ми ж тебе, господарю, та не понижаємо,
А святими щедрами та благословляємо!
Святий вечор, добрий вечор!

Хто такий (чи така) Коляда? Як і багато інших, цей священний персонаж не дуже чітко визначений, і не знати, чи то загубились його документи й посвідчення в мішанині століть, чи йому притаманна певна природна невизначеність, як і всім українським символам. Дехто вважає, що це іпостась самого Сонця, але більше схоже на те, що Коляда – це ніби повноважний представник небесних сил, якому доручено Слово сказати, сповістити рід людський про Новину. А Новина полягає в тому, що саме в цю ніч богиня Лада – після того як Карачун вистежив таки та зжер старе знесилене Сонце, що віддало все своє тепло Землі – народжує дитя, юного божича-Сонце. Завтра це немовля стане на ноги, підніметься в небо – і вже не буде йому впину, зростатиме щодоби, додаючи дням тривалості, а людям – світла й надії.

Божич-Сонце – наречений Землі, її Князь, і заклик Коляди відчиняти двері – то вже перший крок назустріч весні й теплу, запевнення, що шлюб Сонця й Землі неминучий. Радіє весь люд, старе й мале, чуючи цю звістку – чудодійну допомогу, таку своєчасну в найтяжчу, безпросвітну пору року. Справді, це рубіжний момент не тільки в небі: астрономічній ситуації відповідає перелом і в душах людей, усвідомлення того, що тепер Сонце піде на літо!

Сонце на літо, а зима на мороз… І це люди завжди знали й розуміли. Коли якась велика сила досягає своєї найбільшої могутності, в її надрах уже визріває й народжується протилежна сила. Ця діалектика гарно відображена в китайському символі інь-ян, а ще раніше – в трипільських розписах. Зародження світла серед темряви ще не означає його перемоги. Ще попереду довга й тяжка дорога. Але що стосується дня й ночі, світла й темряви, тепла й морозу, то тут сумнівів немає: всі вірять, що переможе весна, нехай нескоро, але неминуче. Віра в природні сили – найміцніша, найкраща віра, бо завжди справджується.

(далі буде)