Святе, всеперемагаюче «Дерево Життя»

Як бруньки в процесі росту дають початок новим брунькам,
а ці, якщо тільки сильні, розвиваються і заглушають багато
слабших гілок, так, гадаю, було в поколіннях і з великим
Деревом Життя…
Чарльз Дарвін, Походження видів.

Де тільки у світі не запалилися світлими вогниками новорічні дерева. Де тільки не було вимовлено слова шани Господу перед вбраними ялинами в сімейних колах. Скільки разів вже засяяли ялини в гірських хащах, в потужних урбанізованих містах, храмах. Й приходять шанобливо вклонитися люди до святого символу на знаючи його глибоку сутність.

Звернувшись до найповнішої світової енциклопедії «Британіки», стає відомо що: «Поклоніння деревам було поширене серед язичників і пережило їх перехід до християнства»[1]. Тут же подається, що різдвяне дерево (різдвяна ялинка) виникла в середньовічний германській традиції. Вперше її використали німецькі лютерани, встановивши лісову красуню в соборі Страсбурга в 1539 році. Але німецька християнська традиція зберігає глибшу історію походження «святого Дерева». Так, перша згадка про різдвяну ялинку пов’язана зі зрубаним «поганським дубом». Християнський місіонер Боніфатія читав друїдам проповіді про Різдво Христове. Щоб переконати язичників, що дуб не є священним і недоторканним деревом, він прийнявся рубати одне з могутніх дерев присвячене Тору. Згідно з дописами біографа Боніфатія, святого Віллібальдома, як тільки місіонер вдарив дуб, раптом здійнявся потужний вітер, який чудом повалив велетня. Коли дуб падав, він завалив на своєму шляху усі дерева, крім молодої ялини. Боніфатій представив врятовану ялину як диво і вигукнув ««Хай буде це дерево деревом Христа!». Далі пояснив, що вічнозелене дерево також своєю трикутною формою нагадує «Трійцю», і вона вказує на небо[2]. Християнська традиція досі шанує, що з заваленого дерева була збудована каплиця, де й по сьогодні стоїть кафедральний собор Фрітцляра в північному Гессені.

Ялину до українських хат почав впроваджувати російський імператор Петро І своїм наказом:

«Знатними і проїжджими вулицями, біля воріт і будинків, учинити деякі прикраси з дерев і гілок соснових і ялинкових, чинити стрілянину з невеликих гармат і рушниць, пускати ракети і запалювати вогні. А людям убогим кожному хоча б по древу чи гілці на воротях поставити».

Традиція вбивати дерева для прикрас прижилась не одразу, поширювався серед дворянства та королівських дворів Росії. За часів Першої світової війни ялинку взагалі почали бойкотувати як символ ворожої Німеччини, а з комунізмом релігійний символ став символом «Ëлки светлого будущего».  

Все ж, як би не плутала строката історія, культурна народна пам'ять не дає можливості розкласти й розпастися загальнолюдським символам, які трансформувалися в нові релігії вбираючи в себе «дух» попередніх епох. Скінчившись доба «золотого віку», передала наступниці «язичницькій добі» чудовий духовний фундамент, а вже з приходом християнської культури третя частина рідних тисячолітніх моральних цінностей переходить до нової релігії. І вже Іван Павло II в 2004 р. у Ватикані каже про те, що «Вічнозелена різдвяна ялинка – це символ життя, запропонований Христом», що це «Верховний дар Бога для людства», і що цей символ «нагадує нам про «Дерево Життя» (дерево посеред раю - Буття 2: 9; 3:3-5)[3]. Хто знає, чи в той час не змучували докори сумління Святого Папу Римського, який зі своєї резиденції спостерігав за зрубаною різдвяною красунею площі Св. Петра, символу вбитого, а не вічного.  

Символ «Дерева Життя», «Світового Дерева», «Дерева пізнання» є загальним для індоєвропейських народів. Воно увійшло в міфологію народів навіть там де Природа не створює умов для рослинного буйства й дерев з розкинутими кронами. Так, стилізоване дерево з очевидним релігійним значенням на посуді, гліфах знайдено в Месопотамії, воно знайдено всюди в межах орбіти древнього Близького Сходу, включаючи Єгипет і Грецію[4]. Важливо зосередити увагу на дослідженні функції й встановити принципові моменти, що стосуються Близько Східного релігійного Дерева, яке добре документоване археологічними докази. Отже, важливо поглибитись в його вивчення, що допоможе й в розумінні первинного значення загальнолюдського індоєвропейського символу. Вже з позиції сучасної генетичної науки визнано, що шлях міграції індоєвропейців/індоарійців (носіїв галагрупи R1a) пролягав зі Східної Європи на Близькій Схід. Шумеро-аккадську культуру з рідною культурою поєднує не тільки сім’я індоєвропейських/арійських мов (адже мова це гарний уповноважений релігійних знань), а й протошумерські написи духовного центру «Кам’яної Могили».

Родючі землі північної Месопотамії, які населяли різні етноси, несуть духовно-природну спорідненість із родючими землями Східної Європи. І хоч Месопотамські поля давно пусті,  їх будинки поховані, вежі храмів зруйновані, майно розкидано по світу, пошук їхнього зможе дати відповідь і на власне.

Здатність відродити значення релігійного Дерева, зрозуміти доктринальну систему, що лежить в його основі, має величезне значення для історії релігії та філософії.

З виникненням ассирійської імперії символ Дерева розповсюджується по всьому Близькому Схід. Його значення для імперської ідеології підтверджується появою на королівському одязі і ювелірних прикрасах (наприклад «прикраси Німруд», знайдені в могилі принцеси[5]. В доступних науці екземплярах ассирійського Дерева є багато фактів, що зображає мотив і іконографію успадкованих від більш ранніх культурних періодів. Значення Дерева вже навіть в ассирійській період було дещо змінено, як це часто буває й з іншими давні релігійними символи, які втрачаються під накопиченим релігійним досвідом. Все ж «Дерево Життя», представляє собою високоінтегровану систему мислення, що за своєю природою працює проти радикальних змін в ньому.

В іконографії Ассирійське Дерево очевидно представляє божественний світовий порядок. Тут зображено космічну гармонію Всесвіту, що підтримується полярною системою протилежностей. Принципи організації зрозумілі: осьова симетрія розміщує дерево в центрі, з обох сторін зображені фігури, що підтримують ідею абсолютного балансу. Символізм центру має універсальний характер для релігійної свідомості поза прив'язкою до певного географічного місця. У верхньому світі Богів є натяк на Тринітарність – в центрі Єдиний Бог який одночасно тримається на трьох крилах (Мал.1), чи позначений трьома концентричними колами (Мал.2).

Символіка Дерева пов’язана з народженням, родючістю, перемогою над смертю, про це кажуть символи гранатів, які обрамляють все Дерево. На барельєфі (Мал.1) також гарно видно, що царі показують дулю в світ Богів (в небесний світ) – що в ассирійців було знаком поклоніння Богові. За давніми уявленнями Божественна воля проявлялась з небесної сфери в нижні світи.

Дивлячись на ассиірійський Барельєф і реконструйовану діаграму ассиро-вавилонського пантеону, можна помітити важливу деталь, що інтерпретація найвищого в зображеннях Бога може мати ідею Єдиного чи Загального в множині. На це націлює іконографія, яка іноді замінює «крилатий диск» з трьома потоками на три концентричні кола з точкою в центрі (Мал. 2). Хоч про значення «крилатого диска» вже було достатньо дебатів, і цей символ віднесено до Бога Сонця (пізніше він став головним символом зороастризму), таку символіку не можна завжди інтерпретувати однаково. Крилатий знак первинно міг представляти собою складовий символ, який включав в себе підлеглі елементи, кожен з яких визначав єдиний аспект. Іншими словами, ассирійське «Дерево Життя» могло зображати покоління Богів, що походили вертикально від найвищого принципу до нижчих по значенню, взаємозв’язок яких забезпечувала верховна Тринітарність, яку варто співставити з (можливо запозиченою) доктриною Трійці християнської релігії.

«Дерево Життя» на тілі божественного антропоса (Мал.2) може вказувати на найвищу степінь свідомості й душі, його психологічний й космологічний вимір. Трійця сконцентрована трьома колами на рівні Катера (голови) позначає як і де людина сприймає «план» або сенс буття. Тут натяк на розум, що відповідає найвищій ступені свідомості, а верховна Тріада позначає сили верховної світобудови. Психологічне «Дерево» тут представляє ворота до надлюдських знань, де Природа-Бог створює союз з розумом. Те, що давні люди Бога пізнавали з Природи може підказувати саме значення дерева – як вищий Природний образ зростання, сезонного перетворення і регенерації.

Використання давнього символу «Дерева Життя» в ассирійській імперії чудово підходило до структури цього об’єднання, а саме «єдності в множині». Ассирія була не просто багатонаціональною державою, але й мала складну структуру різноманітних напівнезалежних васальних сил, які об’єднувались під абсолютною владою імператора. Титул імператора Ассирії був проголошений як «цар всесвіту» - небес і землі.  Релігія могла легітимізувати владу імператора де він займав місце найвищого Бога, який заключав в собі інших Богів. Ймовірно, найдавнішою формою цієї легітимації є концепція взаємозв'язку між суспільством і Природою-Космосом, як між мікросвітом і макрокосмом. Цар «тут», має свій аналог там «вгорі». Генеалогічний порядок Богів впорядковував суспільний порядок людей. Хто приймає участь в інституційному порядку той бере участь в божественному Космосі. Доступні науці екземпляри королівського одягу, печаток, ювелірних прикрасах з зображанням «Дерева», певно мали нагадувати оточенню імперсько-божественну ієрархію.

Релігійно-суспільні ідеї пов’язані з «Світовим Деревом», з часом, мали б розповсюдитись і за межами царства Ассирії, тим більше бути запозиченими після краху імперії наступними імперіалістами. Іудейська-християнсько-ісламська традиція, яка зароджувалась на прилеглих землях не могла мати суттєвого розриву з сусідами, природно що релігійні ідеї, які вже оволодівали свідомістю людей північної Месопотамії переходили в нові синтезовані вияви. За висновками професора гельсінкського університету, ассиролога Сімо Парпола: «є чіткі свідчення того, що основа ассирійського і кабалістичного монотеїзму, діаграма дерева, була невід’ємною частиною релігії також. Як тільки стало зрозуміло що, біблійний образ Бога втілений в діаграмі (в Дереві), це є лише копією ассиірійської моделі. У єврейському монотеїзмі немає нічого унікального що відрізнить його від ассирійського попередника…Те ж саме відноситься і до християнства з його доктриною Трійці, Бога Батька, Святого Духа, єдності Батька з Сином і т.п.  Важливе значення Дерева для раннього християнства стає очевидним після посилання на (Об. 22) [Одкровення Йоана Богослова], остання глава Біблії, віддзеркалює знаменитий шлях до Дерева, у підпунктах 2-3 [2. Посеред вулиці його і річки, по цей бік і по той бік - Дерево Життя, що приносить дванадцять плодів, на кожний місяць подає плід свій, і листки Дерева - для оздоровлення народів. 3. І ніякого прокляття не буде більше. А престол Бога й Агнця там, і слуги його служитимуть йому]. Ця конфігурація робить Дерево, яке являється Христом, ключем до богословської структури раннього християнства, його Альфою і Омегою, його початок і кінець, перший і останній (Об. 22:13)»[6].

Нові релігії, послідовниці попередніх, мали залучати до своєї ойкумени найпотужніші й універсальні символи духовної глибини людства. Ми погоджуємося з радянським культурологом Лотманом Ю.М., який зазначав: «Символ виступає як механізм пам'яті культури, "як послання інших культурних епох (інших культур), як нагадування про стародавні, вічні основи культури"[7]. Кажучи про християнську релігію, яка сформувалась близько 325 р. н. е., зазначимо, що вона не виникла раптово чи непередбачено, не мала змогу відійти від загальноприродних основ людства й питання залучення до своєї духовної орбіти найдавнішого символу «Дерева Життя», з його Тринітарною системою, досліджується цілком прозоро. Тут до слова пригадати Папу Бенедикта XVI, який повідомив що: "Хрест є справжнім Деревом Життя"[8]. І вже поглибившись у вірування Древньої Вавілонії, й там ми знаходимо релігійну компіляцію з всеперемагаючого «Дерева Життя», яке в тих давніх людей називалось «Еа», а плоди цього дерева дарували вічне життя. Це може бути джерелом старозавітного Дерева, що росте в центрі Раю, яке вже в Корані згадується як Сидрат аль-мунтаха або Туби і теж знаходиться в Раю (сьомому небі). В Юдаїзмі святе Дерево можна дослідити в менторах, а кабалістичне «Дерево Життя» за своїм розташуванням концентричних кіл, чи не нагадує ассиро-вавилонське «Дерева Життя» та тілі божественного антропоса (Мал. 2)?. Ці символи також не змогли позбутися фундаментальної Трійці, що в різних інтерпретаціях їх моделей бачимо зверху (в світі Богів).

Для християн центром землі є Ізраїль зі святим Єрусалимом. З пагорбу Голгофи, велично на весь християнський світ шириться святість встановленого хреста – відповідника «Дерева Життя», на якому був розп’ятий Бог. І можливо б втрачалася предтеча символу, якби над гірськими Єрусалимськими небесами, на вершині пагорба не було «Трьох хрестів», що вже своїм прихованим (чи втраченим) значенням навіки освячує незнищенне «Тринітарне Дерево Богів». 

Але, перш ніж звинуватити світові релігії в запозиченнях давніх символів, треба мати на увазі те, що вони перенесли до наших днів духовні основи «Золотого Віку» індоєвропейської спільноти – Релігії Природи (за нашим визначенням). Давні символи – це ключ до осягнення законів світу. Розуміння їх може виявитися остаточним проривом до джерел надлюдських знань.

«Свята земля України» дарує своїм нащадкам духовні можливості в мовчазних символах, які розкинуті по сакральному, державному просторі рідної землі. І хоч ці землі населяли різні люди в різні часи – простір українства між Небом і Землею зберігав одну, безперервну духовну традицію «Золотого Віку». Нехай давні символи поки промовчали, вони переносили своє значення з одного пласту культури в інший, до тих хто зможе надити їм слово.

Зосередившись на глибинному символі «Дерева Життя», класичне його зображення ми побачили в Дніпропетровському національному історичному музеї, яке вміщено на спині арійського Бога епохи енеоліту, Керносівському ідолі (початок III тисячоліття до н. е.). Враховуючи п’яти тисячолітній вік статуї, місце знахідки і його культурний пласт, розгадка таємниці кумира несе першочергову важливість для українського роду.

Знахідка достатньо інформативної за своєю символікою стели, яка віднайшлась біля с. Керносівка Дніпропетровської обл., в 1973 р., отримала великий резонанс, бо ж виявилась 5-ти тисячного віку, ще й вписувалась в «курганну теорію», яку в кінці 50-х років висунула Марія Гімбутас. Згідно з цією теорією, давньоарійські племена, будівники курганів, почала розселятися від причорноморських степів у світ, несучи з собою мову індоєвропейської родини. Ці племена залишали за собою ритуальні поховання (кургани), які включали в комплекс ритуалу кам’яні образи, що залишались на курганах чи поблизу них.  

«Індоєвропейський» родовід в Керносівському кумирі й тотожність його іконографічного сюжету з гімнами «Рігведи» вбачають ряд поважних науковців[9][10][11].

Американський професор, археолог Патрик Меллори визнав статую індоєвропейським Богом[12].

Після довгих суперечок вчені остаточно визначились, що Керносівська статуя призначалася для культових потреб, а на її спині зображено «Дерево Життя»[13][14].

На образі арійського Бога, по всій довжині спини зображене «Дерево Життя», або «Космічне Дерево» тощо. Його стовбур,- це хребет, його гілки, - це ребра. З лівої сторони 14 гілок, з правої сторони 13. Біля основи стовбура, знизу, зображені «коріння» - короткі паралельні лінії, що майже перпендикулярні ребрам. Стовбур (Світова вісь) зв’язує нижню частину – коріння, з найвищою частиною – світом Богів, й ділить образ на дві половини. У верхній частині спини, над ребрами (гілками Дерева) по обидві сторони стовбура зображено коло (зліва) і квадрат (справа) (Мал.3) – ці обидві фігури знаходяться біля голови, горизонтально в один ряд. Якщо голову статуї позначити уявним колом, зобразити таким чином верховний символ, цей образний ряд співпаде з набагато пізнішими символами «Дерева Життя».

Коло з квадратом, які зрівняні в лінію на Керносівській статуї, можуть бути базовим ключем до осягнення релігійної інформації, що передано разом з арійським Богом. За нашими висновками ці фігури тут представлені як полярні протилежності. Ця гіпотеза може підсилюватися вписаними в геометричні фігури зображення, які своєю графікою нагадують дерева, але ці дерева різні – крона лівого дерева починається зверху – з Неба, праве зображення навпаки – крона починається знизу, з Землі. У той же час крони дерев стрілоподібні, вказують на Небо. Образна концепція справляє враження передачі ідеї протилежної дуальності, як то небесне-земне, чоловіче-жіноче, батьківське-материнське, що спрямоване до єдиного в Небі. На одній з бокових граней кумира центральну позицію займає сюжет «священного шлюбу». За Довженком Н.Д.: «На Керносівському ідолі з лівого боку викарбовано повернену на 90 градусів від основної вертикальної осі монумента сцену «священного шлюбу». Головний персонаж сцени - чоловік зображений з хвостом та великими гіпертрофованими долонями рук. Так само збільшені руки у жінки, що зображена у позі «оранти». На Верхньоріченському ідолові головні герої (також чоловік та жінка) зафіксовані у так званому «фертовому» стилі»[15]. Щоб розібратися в різних незв’язаних символічних значеннях і пояснити концепцію, яка багатьом здається відсутньою, до загальної картини необхідно долучити логіку вивченого нами Ассірійсько-імперського «Дерева Життя». Те, що вгорі має свій відповідник в світі людей – порядок Богів впорядковував суспільний порядок людей. Чи космогонічна символіка стели з Дніпропетровської обл. не зображає цей ритм і порядок? Французький етнограф Жорж Дюмезіль, бувши завідувачем кафедри індоєвропейської цивілізації в Коллеж де Франс, висунув теорію трьох функцій індоєвропейського суспільства[16], згідно з якою протоіндоєвропейське суспільство за функціями поділялося на три стани – жрецьке, військове й хліборобське. Послідовники цієї теорії бачили підтвердження її в кастовій системі традиційного Індійського суспільства, куди арії принесли свої знання в середині II тис. до н.е. За нашими висновками, первинно тринітарний релігійно-соціальний інститут ідноаріїв мав вигляд: Світ Богів – 1. Верховний Бог; 2. Бог Батько; Богиня Матір. Світ Людей: 1. Жрець; 2. Чоловік (воїн; мисливець); 3. Жінка (хлібороб, в той час було мотичне землеробство, отже жіноче; господиня). Єдність Богів, забезпечувало єдність людей. Деформована арійська практика колективного єднання в Індії, певно дає збій. З Трійці виділяється 4-та каста (варна) «шудр», що за своїми наслідками призводить до кризи індуїзму, і готує появу буддизму, де вже кожна людина може досягти нірвани.

І знову наші дослідження спрямовують нас до душі нації – «Дощечок Ізенбека», де ми знаходимо підтвердження найдавніших арійських вірувань. В Дощечках віднайшлося найдавніше розуміння «Дерева Життя». 30-та дощечка, так власноручно підписав її перший дослідник «Велесової Книги» Юрій Миролюбова, саме в ній ми зустрічаємо приховані знання. Поданий нижче фрагмент тексту, відноситься до того періоду титанічної роботи дослідника, коли рукописні суцільні тексти Дощечок переносились в машинопис, з їх поділом на окремі слова.

Транслітерація: «СЕБО ХРНІАЩЕХОМЬ ПІТАРЕ ДІАІЕ ІАКОЖДЕ ТОІЕ ОСОБЕНЫ Е СТАЩЕТЬ О МАТРІ ПРОТІЕ-ВЕ СЕ БО ТЕ БЕНЬЩЕ О  С ОВСТЕН ПЛЕНІА ДО КРОІНЬ …».

Переклад: «Се бо зберігали Пітаре Дія, оскільки той особливим є, стоїть проти Матері.  Се бо те було з приходом плем’я до Крони».

Значення: «Дощечки Ізенбека» виводять пращурів індоєвропейців від Пітаре Дія (Батька) який став напроти (уклав шлюб) з Матір’ю. Цю подію відносять до періоду коли предки прийшли до Крони – в Кроні ми вбачаємо значення «Дерева Життя». Давні арійці, які перенесли свої знання в північну Індію, залишили після себе духовний спадок ведичного Дьяус-Пітар (Бога Неба і Світла) який уклав шлюб з Прітхві (Матір-Земля): разом вони складали Всесвіт у ведичній космології. «Дощечки Ізенбека» змогли зберегти більшу духовну глибину, навіть в порівнянні з Ведами - де значення «Крони»-«Дерева» вже втратилось.

Ми маємо розбіжність з поважними перекладачами «Велесової Книги», які 30 Дощечку в значенні «ДО КРОІНЬ», переклали як «до джерел». Все ж ми приймаємо позицію Сергія Піддубного, члена НСПУ, перекладача і коментатора «Дощечок Ізенбека», який визнав: «Перекладачі (і я також) перекладали останнє слово як „джерело” (ототожнюючи його з криницею), але згадаймо містичного Крона, як батька Зевса (грецький варіант Дія). Очевидно, що правильнішим буде Крона як дерево життя і Дія-Див з Матір’ю треба вважати першим віттям на кроні нашого Роду – це подружня пара. Тобто вони стояли біля витоків життя на землі – Дій+Діва=Рід»[17].

Далі в Дощечці 11а зустрічаємо (за перекладом Б. Яценка): «Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо і йому велику славу співаємо». Дощечка 25: ««Се Триглава молимо – великі й малі, і се бо Триглав наш збирає нас». Перший фрагмент повідомляє, що пращури «найперше» поклонялись Триглаву. Це всі дослідники визнають архаїчною Трійцею, далі повідомляється що Триглав «збирає»-«об’єднує» нас. Таким чином, єдність суспільна мала відображатися в Божій моделі Триглава-Трійці. З цього прослідковується, що Боги Триглава мали мати відповідність в психоматичній комунікації колективного єднання людей. Філософія й релігія давнини не були абстрактними, відірваними від зовнішніх Природних факторів, відтак Боже в Природі й в людині. В цьому ідеологія «Велесової Книги», на наш погляд, збігаєтья з ідеологією найдавнішого зображення арійського Бога: Світ Богів – 1. Верховний Бог; 2. Бог Батько; Богиня Матір; Світ Людей – 1. Жрець; 2. Чоловік; 3. Жінка. Відтак, Триглав «Велесової Книги» - це батьківське з материнським, які удержані в силі Єдиного Бога. Визнання цього, вкаже на духовну спадкоємність слов’янської традиції з арійської, а звідси й української. Але все це має підкріпитися додатковими доказами.

Повернувшись до фундаментальної кам’яної пам’ятки знайденої на Дніпропетровщині, відзначимо, що перед нами не якийсь там окремий божок чи домовий, або щось індивідуальне, тут йдеться мова про систему знань загальнолюдського. І в основні поняття лягають значення Природного, де Матір Земля, а Батько Небо навпроти неї, яких об’єднує сила Єдиного Бога, в якого не просто вірили найдавніші генетичні предки українців, а знали.

Щоб розібратися й об’єднати наші припущеннях, скласти такий собі духовний пазл, необхідно приєднати до справи найбільш популярну гіпотезу походження праіндоєвропейців/арійців – «Курганну теорію». Логіка має виходити з того, що арійці, які жили на Дніпрі та поставили тут Керносівський ідол, зробили це в світлі глибокої культурної традиції. Ймовірно (як припускають ряд фахівців), образ Бога стояв на кургані, чи недалеко від нього, і мав символічне значення провідника безсмертя душі людської. Ця присутність Бога (так звані кам’яні баби) в стародавніх курганних похованнях зустрічаються систематично. Ця традиція перейшла до християнства, де Бог-(Христос) на Дереві Життя-(Хресті) ставиться біля могил, і нехай повідомлять священослужбовці чи не з рукотворними курганами пов'язаний ритуал кидати до небіжчика жменю землі! До слова пригадати одного з перших дослідників курганів, історика Іоахима Лелевеля: «Наша батьківщина лежить у могилі. Ми… повинні трудитися над тим, щоб скинути навалений над нею пагорб і витягти лежачий під ним попіл Фенікса — нашої Батьківщини».

Ми звернулись до трудів доктора біології, президента академії ДНК-генеалогії А.О. Клесова. Анатолій Клесов при вивченні й систематизації археологічних даних, які зв’язуються з ДНК наукою, виявив наступну закономірність: в древніх похованнях всі людські залишки, які стосуються гаплогрупи R1a, лежать з піджатими ногами, обличчям на південь, до того ж чоловіки – на правому боці головою на захід, а жінки – на лівому боці, головою на схід. «З чим це пов’язано, ми поки що не знаємо, але саме так лежать в землі померлі люди синдо-арійського роду»[18].

З цього положення археологічно-генетичної науки стає зрозуміло, що індоєвропейські поховання прив’язані до просторового виміру, й статуя арійського Бога на кургані могла впорядковувати гнозис космічних вимірів при священнодійстві. Це одночасно й символічна розповідь про сотворення світу.  І це не буде випадковістю. За Євсьюковим В.В.: «Особлива роль і популярність міфів цього циклу пояснюється тим, що в релігійному житті давніх і архаїчних товариств вони виконували функцію космічного прецеденту, архетипу, моделі, за якими будувалося духовне і соціальне життя колективу»[19].

За міфологічними уявленнями, курган, могильний пагорб, асоціювався зі світовою горою - центром світобудови.

Образ «Дерева» на спині Бога, яке ніби то вростало в курган-захоронення урівнювало Небо й Землею, як і урівнюються людські статі після смерті в Бозі.  «Древо Життя» знову здіймає до небес в божий світ зародок, позу якого приймали люди. При всій важливості космічно-просторового виміру «Дерева Життя», в першу чергу слід розуміти як «Дерево Роду». Як тільки ми станемо на цей твердий ґрунт, багато що стане ясніше.

Спробуємо провести реконструкцію кургану (Мал. 8).

Якщо припустити, що Керносівська стела була спрямована фронтальним зображенням на північ, а люди в позі ембріона (що позначало переродження, зародок) спрямовували своє обличчя до Бога [20] (тобто на південь), так композиція чітко співпадає з нашими вище наведеними припущеннями, що арійська ідеологія ділиться на чоловіче й жіноче, батьківське й материнське, які єдині в Вищому Бозі. Ці знання мудрі предки передавали навіть своїми позами після життя. Також звертаємо увагу на те, що зверху фронтальної сторони статуї (у світі Богів) права сторона – відповідальна за чоловіче, зображає лук з туго натягнутою тятивою і вставленою стрілою, як протилежність ліва сторона – жіноча, з предметом який нагадує прикрасу, кільце (науці відомі збережені екземпляри мідних підвісок, браслетів, кілець, голок, епохи енеоліту степової Євразії). І вже з цього відомий Збручський ідол, може розкритися в арійському світлі, ідеологія яка перейшла в слов’янську культуру й в слов’янського кумира, у якого на правій стороні чоловічі атрибути – кінь з мечем, а з лівої сторони – жінка з кільцем.

Досить серйозним питанням залишається чому одне з найдавніших зображень Бога може спрямовувати свій погляд на північ. Ще на початку XX століття індійський вчений Локманья Бал Гангадхар Тілак,  вивчаючи «Веди»  відшукав сліди північного походження аріїв і поєднав це з легендою про «Гіперборею». Сьогодні, в епоху інтернету і фентезі, «арктичну теорію» змішали з небилицями, космічними тарілками та прибульцями. І тут теж потрібно відокремлювати зерна від плевел: при всіх вигадках і неточностях, стародавні перекази про культуру в Північній країні, можливо, зберігає в собі зерно історичної правди. Тут також може стати в допомозі сучасна наука, яка повідомляє, що найдавніші ДНК залишки гаплогрупи R1а з датуванням 7265±250 років відшукались на півночі, в Карелії, на Північному Оленячому острові[21]. Таким чином сучасна генетична наука і сучасний стан філософії зможуть виправити помилки літературних «фантастичних теорій», прояснивши хід ранньої історії народу, нащадки яких розмовляють на індоєвропейських мовах.

В юдаїзмі сучасні синагоги зорієнтовані так, щоб молитовний зал був звернений до Ізраїлю, в мусульманстві мечеті спрямованні на священну Каабу, а вівтарі християнських церков звернені на схід, що походить від розташування єврейської скинії. «Чому храми завжди спрямовані вівтарем на схід? Старозавітна скинія була звернена своєю святая святих на захід і дверима, що вели в святилище, - на схід в знак того, що віруючі Старого Завіту ще очікували пришестя, як сходу вище, обіцяного Месії. Ми, християни, сповідуємо вже прийшовшого в світ Спасителя нашого Ісуса Христа, а тому і храми своїм вівтарем, і себе самих у своїх молитвах звертаємо на схід як країни світу, де перебуває Сонце Правди - Спаситель наш»[22]. Космічно-просторова проекція арійського «Дерева Життя», як Дерева нашого роду, яке «Золотим жолудем» проростає з праху наших предків, вкаже на сакральні сторони світу, які здається будуть вже відірвані від єврейського просторового виміру.

Продовжимо наш аналіз іконографії Бога епохи «Золотого Віку». Зображене на спині ідола «Дерево Життя», своїм корінням сягає нижчої частини образу. Тут, у родоначальних коренів зберігається символічний код «Живого Вогню». Згідно з музейним описом ідола (за Чуриловой Л.Н.[23]), зліва від кореня зображена плавильна піч, а праворуч - ложка для розливу металу. Ці знаряддя праці коваля-металурга можуть бути застосовані тільки за однією умовою – при поєднанні їх з енергією вогню. Цей символічний код «Живого Вогню» відповідає не тільки логіці іконографії Керносівського ідола (слово ідол  (ude+ul) – «піднесений вогонь»), а й розміщенню його знизу статуї.  Вогонь підносить душі Роду з земного світу у світ Богів, він помічник й зв’язковий між земним й небесним. Символ вогню і вогнища, безумовно, є ключовим в індоєвропейській культурі й походить з глибокої давнини.

Дослідник духовної культури слов'янських народів О.М. Афанасьєв, описав «Космічне Дерево» з рукописів XVI століття, як символ «в огненній красі»: «А посеред Раю Древо животноє, єже єсть Божество, і приближається верх того Древа до Небес. Древо то златовидне в огненній красі; воно покриває гіллям увесь Рай, і має ж листя від усіх дерев і плоди також; ісходить від нього сладке благоуханіе, а від кореня його течуть молоком і медом дванадцять джерел»[24]. Вогняне златовидне Дерево, яке досягає небес, - це метафора Всесвіту. Полум'я від «палаючої кузні» кам’яної арійської статуї приводить в рух Природу-Космос, що в верхньому світі  передано як Батьківське й Материнське, Небесне й Земне, які єднаються в Єдине, сягаючи Бога.

Образ древньої кузні, переданий до нас разом з Керносівським ідолом, зберігся в глибинах міфологій народів, що ведуть свій рід від індоаріїв: ведичні гімни про Агні, орфічні гімни про Гефеста, а оскільки відродження арійського Роду відбулось саме на берегах Дніпра, той й переказ про Бога-коваля Сварога залишився в українському Роді. Особливої уваги заслуговує ототожнення Сварога з Гефестом, які приведені в «Хронографії» візантійця Івана (Іоанна) Малали (VI ст.).

Наші предки-родоначальники, мабуть, більшою мірою мали здатність передавати інформацію про культуру за допомогою своїх предметних кодів. Знакова система акумулювала і передавала систему знань за допомогою певних кодів, роблячи це здобутком свого культурного поля. Ці знання, у свою чергу, були засобом контролю поведінки соціуму, і гарантією збереження Роду. Керносівську скульптуру можна розцінювати як інформаційну систему, яка володіє знаковістю і може читатися подібно тексту. Як і текст, скульптура є передавальною ланкою знань.  

Підсумовуючи, ми визначаємо Керносівського ідола взірцем арійського розуміння Бога, який проявляє себе в сходинках Природи та діє через її еманації. Символ «Дерева Життя» є класичним кодом передачі світоглядних знань, його структура розкриває складну монотеїстичну систему думки, яка різко відхиляється від нинішнього спрощеного розуміння релігії та філософії предків. Помилково вважати, що Природна духовність мала в першу чергу відношення до природних явищ, поклоніння їм чи духам тощо, та що вона не мала системної складності. Заганяючи в лещата примітивізму арійське, спрощуємо слов’янське, і втрачаємо українське.   

Тотожність сюжетних сцен Керносівського, Федорівського, Верхньоріченського, Новочеркаського, Натальевського, Новоселівського, Сватовського ідолів доби енеоліту, каже за релігійну духовну єдність на землях сучасної України. Безумовно, що Керносівська стела виконана з ретельною увагою до загальної композиції й осьового балансу та заслуговує серед вищезазначених знахідок особливої уваги. Все ж всі приведені знахідки нагадують нам ведичного Пурушу, з тіла якого був створений Всесвіт. Голова Пуруши сягає неба, а ноги земних надр. Всі наведені арійські кам’яні знахідки мають зображення стоп Бога, які сягають підземного світу, і сам Бог неначе коліноприкладений до Землі, маючи таку велич, яка в повний зріст не вкладається між Небом і Землею. Згадаймо про відомий пам’ятник слов’янської культури «Збручський ідол», в нижній частині якого зображено Бога на колінах, який підтримує всю статую. Чи не намагаються нам повідомити предки про більш давню традицію, на якій трималася слов’янська культура й слов’янський кумир (буквально), початок якої, як ми вважаємо, знаменує 5000 тисячолітній ідол з берегів Дніпра. Можливо слов’яни усвідомлювали та позиціонували себе як повноправних спадкоємців древніх арійських родів. Таким чином, Керносівський ідол (III тис. до н.е.), Рігведа (II тис. до н.е.), Збручській ідол (I тис. н.е.), Велесова Книга (I тис. н.е.) транслюють одну віру, одного Роду.

Заговорила земля, земля України стала за свідка! Не знищений дух Роду в чиїй землі приховані корені, хоч і підсохлого, а й досі живого «Дерева». «Боги вже повертаються до нас, i скоро знову запанує лад на Землi. А вiчне Райське Дерево, як і тисячу лiт тому, шумить своєю густою кроною, сипле на землю бiлоснiжнi пелюстки свого цвiту i дарує нам цiлющi плоди, бо саме Життя не може померти»[25].

1. "Christmas tree". Encyclopædia Britannica. — 2012.
2. Christmas tree. [Електронний ресурс]/ Christmas_tree//– Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Christmas_tree.
3. Christmas Tree Is Symbol of Christ, Says Pope. – Zenit News Agency. December 19, 2004.
4. H. York. "Heiliger Baum," in Reallexikon der Assyriologie – Berlin/New York. Walter de Gruyter, 1972-1975 – Р. 269-282.
5. M. E. L. Mallowan. Nimrud and Its Remains. – London, 1966. –  fig. 58.
6. Simo Parpola. The Assyrian Tree of Life: Tracing the Origins of Jewish Monotheism and Greek Philosophy. — Journal of Near Eastern Studies, 1993. — Р. 190.
7. Лотман Ю.М. Статьи по семиотике и топологии культуры. Избран. статьи. – Таллин, 1992. – С. 191-199.
8. Gheddo Piero. "Pope tells WYD youth: the Cross of Jesus is the real tree of life". – AsiaNews. March 20, 2005.
9. Чмыхов Н.А., Довженко Н.Д. О древнейшем индоиранском компоненте в сложении скифской монументальной скульптуры — К., Наукова думка, 1987.
10. Шилов Ю.А. Космические тайны курганов. — М., Молодая гвардия, 1990.
11. Чурилова Л.Н. Хранители вечности («Каменные бабы»)/ [Електронний ресурс]/ «Хранители вечности» («Каменные бабы»)// – Режим доступу:  http://museum.dp.ua/articles0341.html.
12. Mallory P. The anthropomorphic stelae of the Ukraine: the early iconography of the Indo-Europeans. — Institute for the Study of Man, 1994 — P.54-55.
13. Клочко В.І. Керносівський ідол. Енциклопедія історії України : у 10 т.. — К., Наукова думка, 2007. — Т. 4. С. 176.
14. Крылова Л.П. Керносовский идол (стела). Энеолит и бронзовый век Украины. — К., 1976 — С. 42
15. Довженко Н.Д. «Енеолітичні» ідоли степової України: парадокси датування. [Електронний ресурс]/ «ЕНЕОЛІТИЧНІ» ІДОЛИ СТЕПОВОЇ УКРАЇНИ: ПАРАДОКСИ ДАТУВАННЯ.// – Режим доступу: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/8459/Dovzhenko_Eneolitychni_idoly_stepovoyi.pdf?sequence=1.
16. Медведев А. П. В поисках древнейших социальных структур индоевропейцев (к 100-летию Ж. Дюмезиля). —Вестник ВГУ. Серия 1, Гуманитарные науки, 1997. — С. 99—113.
17. Академія політичних наук. Суспільно політичні процеси. Науково-популярне видання ВИПУСК 1(5) –  К., 2017. – С.327.
18. Клёсов А.А. Ваша ДНК-генеалогия: Узнай свой род. – М., Концептуал, 2016.
19. Евсюков В.В. Восточно – азиатский неолитический миф о сотворении земли. – Новосибирск, Наука, 1985. – С. 95-108.
20. В православній традиції небіжчиків хоронять лицем до хреста, тобто хрест ставиться в ногах. Те ж саме ми вбачаємо в індоєвропейських похованнях, що є предтечою до народного християнства.
21. Клёсов А.А. Миграции ариев по данным ДНК-генеалогии. [Електронний ресурс]/ МИГРАЦИИ АРИЕВ ПО ДАННЫМ ДНК-ГЕНЕАЛОГИИ.// – Режим доступу: file:///C:/Users/admin/Desktop/migratsii-ariev-po-dannym-dnk-genealogii.pdf.
22. Записки для чтения о храме». Цитата по МДС 31-9.2003, том 1. – М., 1889. – С. 55.
23. Чурилова Л.Н. «Хранители вечности» («Каменные бабы»). [Електронний ресурс]/ Чурилова Л.Н. «Хранители вечности» («Каменные бабы»).// – Режим доступу: http://museum.dp.ua/articles0341.html.
24. Афанасьев А.Н. Поэтическия воззрѣния славян на природу: Том 2 – М., 1865-1869. – 784 с.
25. Крижанівський В.В. Коментар до картини «Дерево Життя». Альбом «Світло пращурів наших». – К., «Схід-Захід». 2010. – С. 8.
26. Шилов Ю.А. Космические тайны курганов. — М., Молодая гвардия, 1990.
27. Чурилова Л.Н. Хранители вечности («Каменные бабы»)/ [Електронний ресурс]/ «Хранители вечности» («Каменные бабы»)// – Режим доступу:  http://museum.dp.ua/articles0341.html.
28. Mallory P. The anthropomorphic stelae of the Ukraine: the early iconography of the Indo-Europeans. — Institute for the Study of Man, 1994 — P.54-55.
29. Клочко В.І. Керносівський ідол. Енциклопедія історії України : у 10 т.. — К., Наукова думка, 2007. — Т. 4. С. 176.
30. Крылова Л.П. Керносовский идол (стела). Энеолит и бронзовый век Украины. — К., 1976 — С. 42
31. Довженко Н.Д. «Енеолітичні» ідоли степової України: парадокси датування. [Електронний ресурс]/ «ЕНЕОЛІТИЧНІ» ІДОЛИ СТЕПОВОЇ УКРАЇНИ: ПАРАДОКСИ ДАТУВАННЯ.// – Режим доступу: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/8459/Dovzhenko_Eneolitychni_idoly_stepovoyi.pdf?sequence=1.
32. Медведев А. П. В поисках древнейших социальных структур индоевропейцев (к 100-летию Ж. Дюмезиля). —Вестник ВГУ. Серия 1, Гуманитарные науки, 1997. — С. 99—113.
33. Академія політичних наук. Суспільно політичні процеси. Науково-популярне видання ВИПУСК 1(5) –  К., 2017. – С.327.
34. Клёсов А.А. Ваша ДНК-генеалогия: Узнай свой род. – М., Концептуал, 2016.
35. Евсюков В.В. Восточно – азиатский неолитический миф о сотворении земли. – Новосибирск, Наука, 1985. – С. 95-108.
36. В православній традиції небіжчиків хоронять лицем до хреста, тобто хрест ставиться в ногах. Те ж саме ми вбачаємо в індоєвропейських похованнях, що є предтечою до народного християнства.
37. Клёсов А.А. Миграции ариев по данным ДНК-генеалогии. [Електронний ресурс]/ МИГРАЦИИ АРИЕВ ПО ДАННЫМ ДНК-ГЕНЕАЛОГИИ.// – Режим доступу: file:///C:/Users/admin/Desktop/migratsii-ariev-po-dannym-dnk-genealogii.pdf.
38. Записки для чтения о храме». Цитата по МДС 31-9.2003, том 1. – М., 1889. – С. 55.
39. Чурилова Л.Н. «Хранители вечности» («Каменные бабы»). [Електронний ресурс]/ Чурилова Л.Н. «Хранители вечности» («Каменные бабы»).// – Режим доступу: http://museum.dp.ua/articles0341.html.
40. Афанасьев А.Н. Поэтическия воззрѣния славян на природу: Том 2 – М., 1865-1869. – 784 с.
41. Крижанівський В.В. Коментар до картини «Дерево Життя». Альбом «Світло пращурів наших». – К., «Схід-Захід». 2010. – С. 8.