Творіть Світовиду славу Всяку

Вчення Рідної Віри про Світовида повідав нам великий Волхв Володимир Шаян у своїй праці «Найвища святість». Він також докладно описав слов'янські святині Світовида в Арконі, Ретрі, Штетині, Юмні.

А через десять років після його смерті археологи відкрили Святиню Світовида у нас в Ук­раїні. Образ Світовида зберегли для нас води річ­ки Збруч, де ще в 1848 році була знайдена його статуя, висічена з вапнякового каменю. Аж через 144 роки після цієї знахідки археологи відкрили те місце, де була святиня Світовида, і звідки христи­яни в XI столітті викинули цю священну статую, вто­пивши в річці. Мабуть так само, як і за Київським Перуном, бігли лю­ди за Світовидом і, плачучи, бла­гали: «Видибай, Боже!». І Бог Сві­товид справді видибав, щоб пода­ти нашому народу добрий знак - знак воскресіння Рідної Віри і по­вернення до Рідних Богів.

Неподалік від місця знайдення статуї стоїть гора Богит, сама наз­ва якої свідчить про місце святині. В 1984 році тут проводилися ар­хеологічні розкопки, які виявили го­родище на вершині гори, укріпле­не валами. Дослідники вважають, що святиня почала діяти в скіфо- сколотський час (близько VII ст. до н. е.) і продовжувала існувати ще понад сто років після офіційного прийняття християнства, тобто всього 18 століть. Основна конструкція святилища, вірогідно, бу­ла оновлена в IX - X століттях. Від­даленість від центрів поширення християнства і зміцнення ук­ріплень саме в час християнізації вказує на те, що Свя­тиня Богит була однією з ос­танніх твердинь Рідної Віри в Україні-Русі.

Територія святилища овальної форми завдовжки 300 і завширшки 100 метрів, поділена на три частини: біля східного входу була передхрамова площа; посередині - требище, оточене валами з прилягаючими до них крупними будівлями. За ним, на само­му розі гори, на підвищенні знаходилось ка­пище, обгороджене внутрішнім валом. Все­редині капища була розташована вимоще­на каменем восьмипелюсткова зірка, близько 15 метрів діаметром, в центрі якої була квадратна яма, де стояла статуя знай­деного в Збручі Світовида. Самі приміщен­ня храму (хороми) могли вміщати близько 500 - 600 вірних, які приходили на Богослужбу. На території святилища знайдено два поховання, що, можливо, належали священнослужителям х(5аму, яких за давнім звичаєм ховали біля святині.

Світовид - всеобіймаючий Бог Всес­віту. Символіка його образу логічна і проста, а водночас і багатозначна. Ці­лий пантеон Рідної Віри в одній статуї! Три яруси Всесвіту: Нава, Ява і Права - минуле, теперішнє і майбутнє - те саме Дерево Життя. Все це зображено п'ятьма Божественни­ми постатями, які уособлюють: світ Прави - Мокоша, Лада, Дажбог і Перун та світ Нави як коріння Роду - триликий Велес; а також світ Яви позначе­ний чотирма людськими постатями - двома жіно­чими (під жіночими Богинями) і двома чоловічими (під чоловічими Богами). Статуя також має сим­волічні деталі: ріг (добробут, родючість) в руках у Мокоші, обручка (любов, шлюб) в руці Лади, Сонячний знак на плечі в Дажбога, меч і кінь на по­долі у Перуна, дитина поруч однієї з жінок ярусу Яви, що розміщена під Мокошою. Вченим вдало­ся встановити, що орієнтація статуї Світовида бу­ла строга щодо чотирьох сторін світу: обличчя Мокоші повернуте до входу в капище (на північ); Дажбог повернутий на південь, біля нього ж розміще­но головний жертовник; Перун - на захід; Лада - на схід. Все це засвідчує універсальність слов'­янського Богознавства і культового мистецтва на­ших Пращурів. Ще одна суттєва деталь, яка чомусь досі залишається маловідомою для наших рідновірів, - те, що статуя Збруцького Світовида була пофарбована в червоний колір - символ лю­бові, родючості і краси. Залишки фарби добре збе­реглися на оригіналі статуї, яка нині зберігається в Краківському Археологічному музеї.

Статуя Збруцького Світовида - рідкісна знахід­ка, оскільки подібних статуй майже не знайдено по всій Слов'янщині, хоча описи їх, як бачимо з праць Володимира Шаяна, збереглися до наших днів. У балтійських слов'ян у Воліні (Польща) знайдене де­рев'яне зображення у вигляді ручки з чотириликою головою, назване археологами «Маленьким Світовидом». Це атрибут Волхва, який використовувався для благословення людей під час молебнів. По­дібні статуї були відомі в бсіптійських народів, але не збереглися, бо були дерев'яними. Ці прекрасно вирізьблені образи Богів були спалені войовничи­ми хрестоносцями. Символами Світовида, як і Сварога, є рівнобічний хрест, свастя (сварґа), різні чо­тирипроменеві чи квадратні узори.

Святість Світовида пов'язана насамперед з іде­єю народження світла, а отже, ідеєю народження всього живого на Землі. Недаремно Світовид ото­тожнювався з Родом, Богом-Отцем, Богом-Творцем. Віра в Рода-Світовида з'явилась у наших Пращурів, вірогідно, в епоху бронзи, коли посилилась роль чоловіка, батька, голови роду. В народі й до­сі вважають його причиною зародження життя: Род «вдмухує в людину свій дух», «Род, сидячи на воздусі, мече на землю грудки і з них народжуються діти». Рода завжди супроводжують Рожаниці, які дають новонародженому долю. Дослідники XX сто­ліття (переважно атеїсти) недооцінювали роль Рода-Світовида, вважаючи його лише «духом-покровителем сім'ї, персонажем нижчої міфології». Та­ке приниження найвищого слов'янського Бога Всесвіту виправдовувалося стереотипами мислен­ня, посіяними християнською пропагандою. Наш Волхв Володимир Шаян вперше науково і теоло­гічно обґрунтував значення Світовида (Свантеви­та) у Вірі наших Пращурів і дав нам ключ до розу­міння його Божественної сили.

Найпростіше ж народне пояснення імені Сві­товида: «світло видіти». Світло понятійно пов'я­зане із видимістю, баченням, зором (побачити щось можна тільки за наявності світла). Літнє свя­то Світовида припадає на середину червня, коли найбільше проявляється родюча сила землі в рослинах. Воно святкувалося переважно між Ру­саліями й Купайлом. Зафіксована в етнографіч­них записах дата - 15 червня. Прихід Світовида на землю супроводжується першими ягодами, плодами, овочами, в чому проявляється його зв'я­зок з Родом у рослинному світі. Активність літньо­го Світовида поступово спадає до осіннього рів­нодення, коли відбувається прощання зі Світовидом, який на зиму відправляється на відпочи­нок. Після нього починається найтемніша частина року - Корочун, який пануватиме до Різдва Божича. Взимку пануватиме Велес, а навесні - Ярило. Такі головні покровителі чотирьох пір року. Звичайно, існують ще й інші назви періодів, міся­ців, свят, пов'язані з багатоіменністю Божествених проявів Природи.

Тепер розглянемо слов'янські народні звичаї, пов'язані з культом Вида (Світовида), які існували в сербів, хорватів, болгар, поляків, українців та ін.

Увечері напередодні літнього свята збирають ці­лющі трави, особливо відомі в лікуванні очей: «ви­дова трава», вид, видац, видовача, видовиця, різні види дивовиці, очанку, білозір та ін. На світанку за­варюють ці рослини і вмиваються ними. Далі вихо­дять зустрічати Сонечко, молячись так: «Вид - Ви­дів день! Що очима бачу, те все вмію робити!». По­вернувшись додому, починають роботу обов'язково звертаючись до Світовида: «Дивись, Вид, як я пра­цюю!». Обов'язковим обрядом цього свята є риту­альне провітрювання майна, винесення його на сон­це (одягу, білизни, килимів, хусток, рушників, усього, що в давнину зберігалось у скрині). При цьому зап­рошують Вида подивитися на багатство господині. Народ вірить у те, що такий обряд примножить ба­гатство. Такі звичаї досі побутують в українських се­лах. В ясний червневий день можна побачити, як господині обкладають і обвішують все подвір'я по­лотном, тканням, рушниками й хустками. Такий зви­чай є також і добрим гігієнічним засобом проти молі та інших шкідників. Сонечко добре просушить всі ре­чі, сприятиме кращому їх зберіганню. Подекуди в Ук­раїні Світовидові запалюють вогнища, як на Купай­ла. Видовому вогню надається великої магічної си­ли як очисному, лікувальному, освячуючому.

В храмах Світовида, вірогідно, і в літній час пра­вились служби, приносились треби. Роду-Світовидові, як сонячному Богові Всесвіту, приносять у жертву мед, хліб, молоко. Осінньому Світовиду пра­влять Всенічну з величезним короваєм з нового вро­жаю, здійснюють обряд вдячності за родючу силу землі, за плоди й овочі, що вона народила завдяки небесному Вогню, посланому Видом (Дивом).

Як бачимо, Видові свята дожили до наших днів. Хоча вже молодші покоління й не пам'ята­ють, кому присвячений цей день, але роблять так, як робили наші бабусі й прабабуні. Звичайно, християнські проповідники протягом століть всі­ляко намагалися викорінити прадавнє предківське свято і його розуміння, але це їм не вдалося. Тоді вони замінили його днем «святого Вита» - нібито християнського подвижника III ст,, який нині вшановується в західних слов'ян. На місцях ста­родавніх храмів Рода-Світовида, зруйнованих хрестоносцями, вже побудовані церкви й косте­ли «святого Вита». Тож, повертаючись до Рідної Віри Предків, наблизимось до правічного Богорозуміння, очистимось над Видовим багаттям, помолимось Світовидові, як і Предки наші молились.

Творіть Світовидові Славу всяку!
Цей бо очищує Серце наше.
І ми відрікаємося
Од злого,
А спрямовуємо себе
До доброго.
Бо це є тайна велика:
Яко Сварог є
Перуном і Світовидом,
А ті два перебувають
У Сварозі!
(Велесова Книга)