Двоїна — граматична категорія числа, яку вживають, щоб позначити дві особи чи парні предмети: дві корові пасе ся в лісі (С. Смаль-Стоцький). Ця форма може вживатися також і тоді, коли говоримо про 3 або 4 особи (павкальне число). (З літературної норми двоїну примусово вилучили у 1933 р. під час правописної реформи, як «форму буржуазних націоналістів».)

(В іменників чоловічого роду.)

Двоїна для I і II відміни уживається дуже рідкісно. Вона зберіглася лише для назовного відмінку та знахідного відмінку, і завжди має наголос як в формі родового однини та закінчується на -а (-я) : ву́са, ву́ха, рука́ва, провода́, два си́на, два купця́, три зло́дія, чоти́ри бра́та.

(В іменників жіночого роду.)

Двоїна уживається в І відміні досить правильно. Вона має лише одну форму, що уживається для назовного та знахідного відмінка і отримує закінчення -і (-ї), при чім г, к, х перед -і змінюється на з, ц, с та обов'язково з таким наголосом, як у родовому відмінку однини того слова: дві кни́зі, чотири кни́жці, три вербі́, ха́ті, руці́, три кві́тці, пі́сні, чоти́ри норі́, дві стіні́, обидві коро́ві, три доро́зі. В деяких випадках можуть мати форму двоїни і в орудному відмінку: бровима.

(В іменників середнього роду.)

Уживання двоїни є досить правильне в відміні I, в инших відмінах рідкісне. Вона має тільки одну форму з закінченям -і (-ї), і служить для назовного та знахідного відмінка. Наголос в двоїні на тім самів складі що в родовому відмінку однини. Наприклад: дві відрі́, дві сло́ві, три я́блуці, чотири вікні́. В деяких випадках можуть мати форму двоїни і в орудному відмінку: плечима, очима, вушима.

Також в формі двоїни можуть перебувати й числівники: двісті, двома, трьома, чотирма, стома тощо.

Двоїна також може вживатися щодо прізвищ. Форма множини, що позначає назву роду, має наголос на останнім складі, на відміну від форми двоїни, що позначає декількох представників роду. Наприклад: Ґалаґани́ (рід), Петро і Гнат Ґалаґа́ни (двоє людей).

Джерела:

Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ. — К.: Радянська школа, 1968 — С.11

Історія українського правопису XVI–XX століття. Хрестоматія. Упоряд.: В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. — К.: Наукова думка, 2004. — 583 с.

УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС. Видання перше. — Харків, 1929.

Смаль-Стоцький, Степан; Ґартнер, Федір (1907). Руска граматика (вид. 2). Львів: Друкарня наукового товариствва імені Шевченка. 246 стор.

Теги:

Медіа