Лайливі слова, як снаряди, що цілять по генетичному коду людини

Дехто любить говорити: "це мене вбиває”, "це мені в печінках сидить”, "я цього не переварюю”, "я — в шоці”, "я — мертвий”, "голова мені пухне”. А потім думають, звідки проблеми з травленням, пухлина мозку, проблеми печінки, чому людина так рано з життя пішла? 

Люди просто не розуміють, яку велику силу мають слова. Від того, які слова вживає людина, може залежати її життя? — Слова, що ми найчастіше промовляємо, матеріалізуються в нашому житті. Прикладів безліч. Спільна молитва про зцілення — і безнадійно хворі стають на ноги. Слова, вимовлені з любов’ю, заліковують душевні рани, сумніви, розчарування. А прокльон може зламати долю цілим поколінням. Найтяжчі прокльони батьків — завжди збуваються. Тому матері особливо мають стежити за тим, що говорять дітям. Деякі повторюють: "ти дурний”, "ти дебіл”, "звідки ти взявся, такий дурень, на мою голову”, "ти мені набрид”, "та я тебе уб’ю”. І чого доброго потім можна чекати? А треба і сварити обережно: "ти мене розчарував сьогодні”, "мені соромно за тебе”, "я хочу пишатися тобою”, "зроби так, щоб мамі не було боляче”.

Інколи ненароком вдаришся ліктем і так хочеться "висловитися”. — Краще сказати "ой!”, "мамо!”. "Щоб тебе качка копнула”, — жартівливо говорять українці замість прокльону. Але потім узагалі треба викорінити зі своєї мови такі "вставні” слова. Бо це пустослів’я. Замінники допустимі, але не доцільні. Так само і слова-паразити.

Слово виражає, ким є людина насправді: "Чим сповнене серце, те говорять вуста”. Добра людина каже добре — слова підтримки, надії, сподівання. Лиха — критикує, гнівається, висловлює незадоволення, агресію, роздратування. Слова — як лакмусовий папірець — за ними можна пізнати людину.