Народ автохтон є народом шляхетного походження – так учив мудрий Аристотель.
Понад століття тому академік Михайло Грушевський науково довів, що творцем тисячолітньої княжої України-Русі – могутньої держави європейського середньовіччя – був український етнос. Але відтоді і до початку нинішньої війни імперські ідеологи вкупі з деякими українськими істориками невтомно шельмували висновки видатного історика. Одні наполягали на колисці трьох братніх народів, а другі стверджували, що «Русь не була ані російською, ані українською».
У перші ж свої дні повномасштабна російська агресія вичерпно все пояснила: Росія до тисячолітньої Русі не має жодного стосунку.
А от Україна, як то і вчив Михайло Грушевський – має, і цей стосунок прямий та безпосередній.
Незаперечним доказом став цьому знаменитий пароль – «паляниця».
З’ясувалося, що росіянам геть не під силу звичайне правило української орфоепії – м’яке «ц» у кінці слів. У їхній мові «ц» завжди вимовляється твердо: пьяница, убийца, извращенец, мертвец, конец.
А в українській мові «ц» в кінці слів завжди м’який: творець, молодець, паляниця, суниця, молодиця, киця...
Така вимова для українців не лише природня, але й споконвічна.
Принаймні тисячу років тому кияни розмовляли так само, бо у графіті на стінах Софії Київської писали: «місяця, трясця, чернець, драниць, Валерця, Архипцю…»
Наприклад, графіті «а ворогов трясцею оточи». Сучасному українцю у цьому стародавньому написі і сьогодні все зрозуміло, а от росіянину – зась. Бо їхньою мовою це звучить геть інакше: «а врагов обложи лихорадкой».
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira