Друзі, мої запитання в тексті правопису - позначені червоним. ЩЕ один аргумент, напр. у японців офіційна релігія синтоїзм має також політеїстичний пантеон, вона існує досі, бо її не знищував буддизм так, як у нас християнство нищило все наше національне... Як тоді писати Бог щодо японської релігії? Та багато інших думок...
(Матеріали для осмислення)
ВИТЯГ З НОВОГО
УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ
СХВАЛЕНО Кабінетом Міністрів України (Постанова № 437 від 22 травня 2019 р.) спільним рішенням Президії Національної академії наук України (протокол № 22/10 від 24 жовтня 2018 р.) і Колегії Міністерства освіти і науки України (протокол № 10/4-13 від 24 жовтня 2018 р.)
ЗАТВЕРДЖЕНО Українською національною комісією з питань правопису (протокол № 5 від 22 жовтня 2018 р.)
§ 53. Назви, пов’язані з релігією
1. З великої букви пишемо слова Бог, Алла́х, а також імена Бога: Єго́ва, Савао́ф, Адона́й, Елохі́м, імена богів і богинь у різних народів: Деме́тра, Ві́шну, Ге́ба, Бра́хма, Марс, Перу́н, Даждьбо́г.
Так само пишемо імена засновників релігій: Бу́дда, Зарату́стра, Магоме́т; апостолів, пророків, святих у християнстві: Іва́н Хрести́тель, Іва́н Богосло́в, Мико́ла Чудотво́рець, Андрі́й Первозва́ний.
Примітка. Слово бог як найменування богів і богинь політеїстичних релігій пишемо з малої букви: боги́ Старода́внього Єги́пту, бог Посейдо́н, боги́ня Ге́ра, бог торгі́влі. ЧОМУ?
2. З великої букви пишемо слова: Трі́йця, Свята ́Трі́йця, найменування осіб Святої Трійці (Бог Оте́ць, Бог Син, Бог Дух Святи́й) і слово Богоро́диця; інші найменування Бога (Госпо́дь, Спаси́тель, Всеви́шній, Творе́ць) і Богородиці (Цари́ця Небе́сна, Ма́ти Божа, Пречи́ста Ді́ва); прикметники, утворені від слова Бог, Господь (сла́ва Бо́жа, во́ля Госпо́дня, Бо́жий про́мисел).
Примітка 1. Слова апо́стол, святи́й, преподо́бний, му́ченик та ін. пишемо з малої букви: апо́стол Матві́й, святи́й Пантелеймо́н, свята́ великому́ чениця Варва́ра, преподо́бний Серафи́м Саро́вський, блаже́нна Феодо́ра. Але Пресвята́ Богоро́диця, Свята́ Трі́йця, собо́р Свято́го Петра́ .
Примітка 2. У церковних і релігійних текстах з великої букви пишемо займенники, що вживаються замість слів Бог, Божий: Блажен муж, що боїться Господа, що заповіді Його любить! (Біблія); нехай святиться ім’я Твоє (Біблія).
Примітка 3. В усталених словосполученнях, що використовуються в розмовній мові, де слова Бог, Господь та ін. не вживаються як їх найменування, їх пишемо з малої букви: бог зна що (невідомо що), бог зна коли́ (невідомо коли), госпо́дь з тобо́ю (ва́ми) (вживається як здивування, заперечення, докір), бог з ним (з тобо́ю) (вживається на знак згоди, примирення, прощення та ін.). З малої букви пишемо вигуки бо́же, го́споди, їйбо́гу, го́споди бо́же мій, бо́же збав, крім випадків, коли слова Боже, Господи є звертанням до Бога.
3. З великої букви пишемо назви релігійних свят і постів, а також окремих днів, що стосуються цих періодів: Благові́щення, Вели́кдень, Петра́ й Павла́ , Покро́ва, Різдво́ , Вели́кий піст, Різдвя́ний піст, Петрі́вка, Пили́півка, Спа́сівка, Страсни́й ти́ждень, Страсна́ п’я́тниця.
4. З великої букви без лапок пишемо назви культових книг: Бі́блія, Святе́ Письмо́ , Єва́нгеліє, Стари́й Заві́т, Нови́й Заві́т, То́ра, Псалти́р, Кора́н. Велесова Книга ?
https://mon.gov.ua/storage/
Володимир ШАЯН
Фрагмент праці
«Великий Бог. Поза межами науки і теології»
... вуйко закликав мене із подвір'я до хати. Я назвав би її сьогодні світлицею.
– Скажу тобі щось цікавого!
Були із ним два його сини, себто вуєчні брати. Обидва були старші від мене й була в мене з ними велика дружба.
– Покажемо тобі щось цікавого! – немов повторив мій вуйко.
Я був трохи здивований, бо ж світлицю я знав уже добре. Щось було поважного в їх настрою. Щось важного видно хотів мені сказати вуйко.
Він з повагою попровадив мене на середину хати, обвів рукою навколо стін, показуючи образи святих, які щільно один біля одного виповнювали площу під стелею. Всі були подібного розміру в дерев'яних рамцях під склом. Я вже бачив ці образи. Звернув увагу на щільність виповнення ними стін під стелею. Не так як у місті, де тільки кілька образів були розміщені симетрично в кімнатах. Образи були кольорові. Сьогодні я сказав би: дешеві олєодруки. Долішня листва під ними прикрашена паперовими вирізками і квітками.
– Це все є Боги, – сказав вуйко з повагою.
І далі дивився на мене з тією самою повагою. Був він усе поважний і достойний. Але тепер я відчув, що це якийсь важливий момент. І обидва брати дивилися на мене з настороженою цікавістю.
Якось я зрозумів усе без слів. Вони всі знали, що люди з міста не уживають слова "Бог" в числі многім. Є, звісно, тільки один Бог на світі. Всі інші людські постаті на образах називаються "святими".
Я зрозумів, що це була проба для мене. Їм було цікаво, що скаже молодий гімназист на таке незвичне для нього вжиття слова "Бог" у числі многому.
Я зрозумів теж відразу, що тут не справа в самому слові. Не тільки в тому, що вуйко і брати уживали інакше одне слово, як багато інших слів, які інакше вживалися, або були невідомі для хлопця з міста. Справа не тільки в слові. Не тільки в тому, що обсягом того слова вони обіймають і всіх тих, що їх у церкві називають "святими".
Я також не був надто здивований ужиттям цього слова в числі многім. Тут помогла мені латина. Я вже вмів відміняти "деус" в числі многім. Знав навіть, що це виняток в числі многім. Бачив у книжці латини образки різних Богів – як от Діану, Марса чи Меркурія.
"Меркурій" – це також була й марка хліба. Намальований він там міцним, здоровим, із опаленим лицем, дещо нахмурений. Ніби такий здоровий хліб Меркурія.
Але цих "богів" треба було писати з малої букви. Вони "поганські боги". Тільки християнський Бог пишеться з великої букви. Інші Боги є в погорді. Чи власне їх немає зовсім. Це так, як байка про лицарів, що вбивають дракона. А я любив такі казки і вів сам собі в уяві цілі їх історії, очевидно зі мною самим у головній ролі.
І я раптом відчув, що я тут опинився в якомусь старинному світі, тут у рідному селі моєї матері уживають ще цього слова в старинному значенні. Я зрозумів, що мій достойний вуйко хотів мені на цю різницю вказати, і що він обстоював своє старинне, прабатьківське вживання цього слова, і що це було те важливе, що він хотів мені показати і сказати.
Я прийняв це як якесь об'явлення. Я зрозумів, що тут зберігся цей старинний світ, і що він мені рідний.
Всі стояли в мовчанці. Добрим щирим поглядом глядів вуйко на сина своєї сестри, що ходив до гімназії. Я знав, що він мене любить. Тут усе було для мене добре, любе і щасливе. Мати була тут щасливою зі мною.
Я не так довго думав над відповіддю, як це виглядає у цьому аналізі спомину. Я теж подивився вуйкові в очі, а відтак, ведений радше відрухом, як думкою, я припав до його стану і обняв із усієї сили на знак, що я його люблю і шаную. Я знав, що це незвична поведінка для студента другого класу.
Я тоді відчув, як вуйко поклав мені руку на голову і ласкаво гладив моє волосся і це теж було незвичайне для нього. Моє волосся було напевно розвихрене на сонці.
Він зрозумів усе без слів. Не впало більше ні одно слово. Це була моя молодеча заява. Перша в житті заява, що я шаную все те, що старинне, рідне, родове в цій хаті і в цьому селі.
Мої старші брати дружньо усміхалися на ці пестощі вуйка. Це все здавалося їм незвичайним. Ніколи перед тим, ані відтепер, я не зазнав їх від цього суворого і поважного родоначальника. І я знав без слів, що він гордий з мене, що я виправдав його сподівання. Інший хлопець з міста був би спростовував. Був би хвастав своїм знанням катехізму, що є тільки один Бог, але в незрозумілих і тайно сповитих трьох окремих особах.
Тут була проба, чи я залишуся на боці "міста", а чи прийму до серця цей старинний світ моїх прапредків. А я так радісно і щиро піддався цьому світові. Прийняв його оцими відважними обіймами вуйка, які в житті не забуду. Потім переказала мені мати, що вуйко сказав:
– Це добрий хлопець, він виросте у люди і буде наш!
В. Шаян. Віра предків наших. Вибрані твори. — К.: 2018, с. 35–37.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira