Сумно-красивий, гарячо-холодний

Вітер, уже відчутно прохолодний, колише сірими, вицвілими травами. Сумно падають на землю стиглі яблука,  груші, горіхи. Журно шелестить кукурудзиння. Літня спека випила з нього всі соки, і тепер воно ствердло й пожухло.

Так само сумно шелестить і пожовкле листя на гіллі. Бо жовтень – час жовтіння, а отже, відмирання, листя. І ось уже частішає падолист довкруг дерев. Минає пора бабиного літа, якого цього року, схоже, й не було. А бричка осени мчить усе швидше до холодів, затуманює останні проблиски краси, обмежує барви у дві – три. Стоять сизі від густої паморозі діброви й гаї. Всохла й вужина (ожина)...

Але не так усе сумно! Види природи заворожують своєю неповторною красою! Багряніє, наливається соком, солодшає калина й горобина. Милуймося, бо краса жовтнева – така скороминуща!

У тих замилуваннях вимальовується

ОСІННЯ АКВАРЕЛЬ

Осіння міждощів’я акварель…
Оранжеві шепочуться багаття.
Злітає літо бабине, як свято.
А незабаром і воно помре.
Ми – ті ж. І вже – не ті. Щось відійшло
Й тріскоче у кленовому багатті.
Чуття і розум – несумісні гаті.
Та... Бере ще літо бабине в полон...

У жовтні відлітають у теплі краї («в ирій») останні птахи. Казали: «Жовтень ходить вже по краю, виганяє птиць із гаю». Дають про себе знати вранішні приморозки, це «плаче жовтень холодними сльозами».

Здається, він – один із дванадцятьох братів, у назві якого – барва. І хоча й усе частіше він навіває сум, але його колір – життєвий, світлий: жовтий, аж золотий, аж червоний.

Жовтень – се не лише пора жовтіння листя, а й час завершення усіх польових робіт і приготувань до зими.

У різні часи люди називали жовтень по-різному (відомо понад десяток синонімічних і діалектних назв), але прижилась і залишилася сучасна ностальгійно-прониклива назва: жовтень. Українська назва 10-ого місяця року була відома ще за часів Руси. Але здавна поруч із «жовтнем» вживали й иншу його назву: «паздерник», себто костриця, бо саме у жовтні розпочинають переробку льону й конопель: вони добре вимокли у воді, висохли під сонцем і на вітрах, тому саме в цей час їх починали м’яти на терницях (бительнях), які відділяють волокно від костриці.

Аналогічне походження і білоруської назви місяця: кастрычнік. Брати-білоруси тому й іменують жовтень кастрічником, цебто місяцем костриці. А паздерник – від слова «паздір» (костриця); сю назву залишúли нам поляки (październik). За даними «Словаря української мови» Бориса Грінченка, словом «жовтень» раніше позначали і дев'ятий місяць року, тепер званий вереснем.

Ще одна назва жовтня – хмурень, бо хмурих, дощових днів багато. А зазимник – бо перші заморозки починаються; листопадник – бо з дерев і кущів починає опадати листя. 2-ий місяць осени йменують ще й грязнем, позаяк дощів багато йде, і тому дороги розм’якли, ставали грузькими, кругом «грязь» (болото). Але є й радісна, весела, назва місяця: весільник. Після середини жовтня в українських селах здавна шлюбували закоханих. Тому й казали: жовтень весіллями багатий. І це не випадково, адже позаду залишилась важка праця: пора жнив, осінньої сівби. Инші господарські клопоти теж відійшли на другий план. З’явилось більше вільного часу, тож можна й весілля грати.

Цікаво, що у прадавні часи в Північній півкулі планети 10-ий місяць року мав назву місяць Кота. Враховуючи особливості людської психології, стародавні мудреці саме другий місяць осени присвятили цьому нашому улюбленцеві. Гарний, м’який, пухнастий, вуркотливий, одначе з кігтиками і гострими зубами, буває – і з барським норовом, кіт – це наче єдність декількох протилежностей. А присвячений йому природній цикл символізує такі філософські сторони людського буття, як заперечення і пізнання істини через особистий досвід.

У жовтні по всій території України виникають заморозки, найраніше вони починаються в долинах Українських Карпат (в кінці вересня), на півночі та в центрі заморозки бувають на початку хмурня, на південь вони приходять у другій декаді зазимника, на узбережжі наших морів – наприкінці жовтня і на початку листопада.

Самобутньою витворилась ОСІННЯ ЛЕКСИКА. Кажемо: хмари гуснуть, дощ зачастив, розгостився (частий гість); дощ – наче з відра, як з цебра, мов із бочки;  дощ ливцем ллє, сіє, плющить, дощ періщить, припустив, зачастив, січе, мрячить, залива; проливний дощ. Такий проливняк! Мжиця, мряка, мрячка... У жовтні все буває: і громовиця гурчить, і мжичка мрячить.