"Ти" чи "Ви" коли доречно вживати кожне із слів?

«Батьки – наші кращі вчителі»

(Григір Сковорода).

В української нації одвічно діють народні закони звичаєвого права, яких українці (орії-арії, трипільці, укри, роси, русичі, скити, сармати…) дотримувались тисячоліттями. Від них – і повчання князя Володимира Мономаха своїм дітям: «Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі. Старих шануйте, як батька, а молодих – як братів. Премудрих слухатися, старшим підкорятися, з рівними й молодими мати згоду. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові…».

Наші предки особливу увагу приділяли слову: його шанували, обожнювали. Себто Слово вважали Богом. Тому-то така шанобливість була перед ним. Думали, щó сказати і як сказати. Величали Слово і величали Словом людину. Навіть найближчу, найріднішу. Та що там «навіть»?.. Все йшло з родини. Тож насамперед найближчих людей годилося величати гарним словом. І тим словом був займенник «Ви», з яким звертались і до батьків (дідів, прадідів…) і до будь-кого зі старших людей, і навіть до старших сестер чи братів.

Як у відомій пісні на вірш Бориса Олійника (муз. Ігоря Поклада):

Куди ж це Ви, мамо?! – сполохано кинулись діти.
– Куди ж Ви, бабусю? – онуки біжать до воріт...

Правічна криниця народної педагогіки – глибока, бо прадавня, одвічна, бо велична, правдива, бо праведна і справедлива. Тож усіма фібрами душі усвідоммо велику силу народного Слова. Вивчаймо і впроваджуймо його у власне мовлення, а отже – у життя родини, дитсадка, школи, вишу…

Літа з сумом відлітають,
Ваші внуки підростають,
Віддаю їм Вашу ласку і тепло, –

звертається до матері поет Петро Запотічний у вірші «Ніби вчора», який став піснею (репертуар Оксани Білозір). 

Народна педагогіка завше віддавала перевагу ввічливим словам. А із займенником-звертанням «ти» важко поєднати ввічливе слово, надто ж – якщо ми у гніві.

Про шанобливість у давніші часи – у народному переказі про малого Т. Шевченка: «Мамо, таки нема в попа штанів! Он тато наші в штанах, то спідниці не носять, – усміхнувся Тарасик розсудливо».

Коли Тарас Шевченко був на засланні, княжна Варвара Рєпніна прислала йому листа, в якому прохала: «Тарасе Григоровичу, напишіть, як ви живете»...

І в сучасній пісні: 

І тоді мені батько сказали,
Щоб я вже збирався в дорогу, –

співає гурт «Кому вниз» у пісні «Пам’яті генерал-хорунжого Тараса Чупринки». 

Пригадую, в дитинстві хтось, бувало, скаже: «Моя баба». А дорослі тут же виправляють його: «Баба – це та, що з торбою ходить, а наші – бабуня». Отак діти змалечку й казали, у множині, – і про тата, і про маму, і про дідуня чи бабуню: «дідуньо прийшли», «тато дозволили», «мама казали».

І таких прикладів – безліч.

То чому ж тепер цього не чути? Взагалі! Якщо ще дехто й звертається до батьків чи дідусів на «Ви», то не поєднує його із множиною і каже: «Тату, Ви…», але «Тато йде», «Дідуньо сказав». А так – втрачається шанобливість і краса, навіть магія Слова, та й на повагу – лише натяк.  

Нерідко у пресі можна побачити, що у звертанні до однієї особи пишуть «ви», але чомусь із малої літери. А це – аж ніяк не повага, а так… для галочки: лише звукова передача звертання, а на письмі, як бачимо, – це те саме, що й звертання до гурту людей.

І вже зовсім неприпустимим було звертання на «ти» до старшої людини. Це неповага, якої годі було й уявити. Це сором, гріх і ще щось більше, що означити важко, бо такого не було.  

Часи змінюються. Точніше, люди змінюються. І, на жаль, не в кращу сторону. Однак усі ми таки згодимося з фактом, що мораль народу падає. Ми маліємо як люди. Але чому? Чи не тому, що нехтуємо звичаями рідного народу?..

А у вашій родині як запроваджено звертатись до старших: на «ти» чи на «Ви»?

«Ти» і «Ви» – це не просто слова, якими можна замінити одне одним. Ці форми звертання споконвіку у мовній народній моралі й педагогіці мали окреме, особливе, місце.

Деякі дорослі згадують свою юність, коли у старших класах учителі звертались до них на «Ви». З якою гордістю вони це згадують! Вони справді пишаються цим! Очевидно, таке звертання до школяра сприяло його дорослішанню, виховувало почуття відповідальности за свої вчинки: мовляв, ти – вже не дитина, тож будь серйозним. Сама помітила: коли до незнайомого підлітка звертаюсь на «Ви», навіть якщо роблю зауваження, одразу приструнчується і замовкає. У такому випадку «ти» – це неповага до незнайомої людини, навіть якщо вона – ще не доросла. Проте нерідко стикаєшся із ситуацією, коли старші люди вважають, що можуть дозволити собі звертатися до молодших на «ти». А це – теж неповага. І не до чести їм, старшим...

Отож звертання на «ти» зазвичай доречне у мовленні між дітьми, зокрема, ровесниками, або у звертанні старших дітей до молодших. А ще – між закоханими та подружжям. Втім, бували випадки, коли чоловік і дружина звертались один до одного з особливою пошаною: на «Ви». Згадаймо, напр., взаємини письменника Юрія Яновського та його дружини, актриси Тамари Жевченко-Яновської, які, 26 років живучи у щасливому шлюбі, тільки так і звертались одне до одного: на «Ви».

Кожен згодиться, що звертання начальника до підлеглих (чи підопічних) на «ти» відгонить пихою і зневагою, фамільярністю, зухвалістю і приниженням. Ви теж відчували? Отож…

То чому ж і самі вживаємо оте «ти», якщо кожному так приємно чути шанобливе «Ви»? Чому соромимося високоповажної форми звертання? Мода? Чи тому, що в якогось народу «Ви» не запроваджене? А Вам що, так хочеться бути схожим на той нарід?.. Гадаю, негоже спрощувати одвічні, до того ж – гарні, правила людського спілкування на догоду чужинській моді чи ваді якогось народу або смакам (несмакові) окремих людей. Це не лише негоже, а й шкідливо: бо втрачається краса спілкування, від чого страждаємо всі.  

Мамо, мамо, вічна і кохана,
Ви пробачте, що був неуважний,
Знаю, Ви молилися за мене
Дні і ночі сива моя нене, –

звертається до неньки поет Микола Луків. І таке звертання мені природне.

Одеський поет Олекса Різників із сумом згадує:

В мої роки зелені
Ми чемними були.
Ми навіть рідній нені
Казали: «Мамо, Ви…».

Мудро спостерегли наші предки: «Як не навчиш дитини в пелюшках, то не навчиш і в подушках». І хоч перевчиватися зазвичай важче, ніж навчитись, а проте варто-таки. 

Отже, ЗВЕРТАННЯ на «ти» до чужого або до старшого себе – це неповага, пиха, зневага, приниження, зухвалість, гординя, фамільярність, комплекси меншовартости і зневага до рідної мови та народних звичаїв, врешті – невихованість. В цьому випадку «ти» – холодне, далеке, чуже, зверхнє.

ЗВЕРТАННЯ на «Ви» до чужого або до старшого себе – це пошана, вихованість, повага до людини і до народних та родинних звичаїв, шанобливість, висока культура, краса слова, збереження кращих народних звичаїв і людських стосунків. Тут «Ви» – шанобливе, культурне, красиве, шляхетне.

Обирайте: які риси хочете культивувати, те слово і вживайте й поширюйте у своєму мовленні. Все залежить від родинного виховання та власної вихованости. Запровадьмо гарну звичку в життя, щоб не дивуватися, чому це  наші діти тепер такі невиховані...