Яке походження має слово “дякую”?

Мабуть, кожен з нас щодня чує або говорить: “дякую”, “щиро дякую”, “сердечно дякую”, “гарно дякую” тощо.

Проте мало хто знає походження цього слова. А воно дуже давнє. Етимологія зберігає безліч цікавинок. Отож, як з’явилося українське “дякую”  – про це поговоримо у нашій статті. 

Перш за все, варто відмітити, що ареал розповсюдження слова “дякую” дуже широкий – він охоплює майже усі індоєвропейські мови, зокрема німецька «danke», голландська «dank», англійська «thank», скандинавські «tak», «takk», чеська «děkuji», польська «dziękuję», словацька «ďakujem», а також вживається у білоруській «дзякуй».

• Czech    dekuji; diky      
• Danish   tak; mange tak; tusind tak      
• Dutch    dank je; dank;  dank u; dank je wel; dank u wel      
• English   thank you; thanks a lot; thank you very much; many thanks; thanks      
• Estonian    aitah     
• Icelandic      takk fyrir; ?akka ?er; takk; k?rar ?akkir    
• Limburgian        danke; mersie; bedank  
• Norwegian  Bokmal   takk      
• Polish    dziekuje; dzieki      
• Schwabisch    danggschee      
• Scots Gaelic    tapadh leat; moran taing      
• Slovak    dakujem      
• Swedish    tack;manga tack;tusen tack      
• Welsh    diolch; diolch yn fawr      
• Ukrainian    дякую      

Отже, навіть при побіжному аналізі видно, що, імовірно, ці слова походять з одного спільного кореня, з однієї давнішої мови, але пройшли різний шлях розвитку. Хочеться зробити ще одне припущення: українське дієслово «дати» та його слов’янські аналоги напевне походить із того самого кореня, який сягає санскритського кореня «да» (значення «дати», «дарувати»). Цим коренем, на думку певних етнологів та лінгвістів, може бути слов’янське слово – “дань”, “данка”, похідне від слова “давати”. Звідси вимальовується наступне тлумачення: “даю дань” (“дяку віддавати”, тобто віддавати шану) – “данкую” – “дякую” або “дзякую”. Як бачимо дякування – було чимось сакральним.

Переважно слов’яни дякували, складали дяку:

• батькам – найріднішим у світі людям, які стільки всього найкращого вклали в нас із самого малечку;
• чоловікові чи дружині – найдорожчій людині, яка крокує пліч-о-пліч з нами по життю;
• своїм дітям – великим чи маленьким, дорослим чи не дуже – за те, що вони у нас найкращі, бо вони наші, рідні;
• Богу – який подарував життя, здоров’я, весняний день чи літній захід сонця, осінній дощ чи зимовий морозець;

Слово “дяка” означає почуття вдячності за зроблене добро, виявлену увагу, а  також вираження такого почуття [3, т.2, с.450]. В українській мові склалися такі  усталені вислови: “замість дяки”, “приймаю з дякою”, “вимовляти дяку”. У  народних прислів’ях та приказках засвідчуємо такі вислови: “Який Яків, стільки й дяки”, “Не сподівайся дяки від приблудної псяки”. Що стосується інших слів, таких як “спасибі” та “благодарствую” – то вони за даними істориків, з’явилися набагато пізніше і не мають такої архаїчної складової, як слово “дякую”, зрозуміле усім європейцям. Наприклад, слово “спасибі” пішло від словосполучення “спаси бог”, яке стали часто вживати після введення християнства на Русі (від Спас – спаситель, ізбавитель). Слова ж “благодарствую” чи “благодарю” в сучасній українській мові як таких немає, хоча є два окремих слова “благо” і “дарую”.  

Отже, визначення «дякую» — це свого роду надання благ людині.  Існують неофіційні версії, начебто до скандинавів і англо-саксів, та й взагалі в Європу, слово “дякую” потрапило через міграції скіфо-сарматів (готи жили в Причорномор’ї, ірландське коріння родом з Причорномор’я).