Українці не мають свого рідномовного українського простору

Українець не має свого українського простору в Україні НІДЕ.

Навіть якщо українець утече зі зросійщеного міста, забереться в Карпати, усамітниться між гір, але захоче почути людську мову й увімкне радіо, телебачення чи Інтернет – його накриє російська мова.

Росіянин, поляк, угорець, чех, італієць, іспанець, німець, француз, англієць, португалець, турок, єгиптянин, – усі мають на планеті Земля свій куток, де ПАНУЄ їхнє рідне середовище.
Їхньою мовою в їхніх країнах розмовляють до них на вулицях. Їхню мову вони одразу ж чують, увімкнувши радіо, телевізор чи Інтернет. Їх усіх обслуговують їхньою мовою в банках і ресторанах, бібліотеках і транспорті. Їхні діти мають щастя отримувати інформацію їхньою мовою в школах і гуртках, на курсах і тренінгах. Усі вони мають право у своїх країнах на свою мову та своє середовище.
Окрім українців.
Немає в Україні такого метра квадратного, де б ця мова не наздогнала українця, немає такого місця, де звучала б лише своя, українська. Якби українець захотів жити в українському гетто, то й такого немає в Україні.
Жоден закон в Україні не захищає українця і його право на свій простір. Та навіть новий мовний закон, усічений, обрізаний, вихолощений, який не утверджує в Україні панування української мови, не карає нікого, хто зневажає українців і українську мову, а лише проголошує право українця на український простір в Україні – і той хочуть скасувати. За що скасувати? Лише за те, що проголошує право українця на свій український простір, а це не дає спокою ненависникам українського світу, ненависникам українського народу, ненависникам української мови. Бо не повинен українець мати такого права. Навіть натяку на таке право не повинно бути.

ДОПОКИ?! Допоки продовжуватиметься ця кричуща дискримінація українців за етнічною ознакою?! Допоки над нами знущатимуться у нашій країні протягом усіх попередніх і теперішніх влад? Допоки нам заборонятимуть нашу мову, а отже нашу українську ідентичність? Допоки нам не даватимуть бути українцями на нашій, Богом даній, українській землі? Допоки не даватимуть будувати свій український простір, українську Україну?
Я, дитяча письменниця, яка пише для дітей казки про дружбу ведмедиків і зайчиків, яка вчить дітей любові до всіх і всього, що їх оточує, закликаю дорослих українців до ЛЮТІ.
Так, до люті.
Нас не треба вчити, як іноземців, толерантності. Ми й так віками толеруємо своїх ворогів. Жодна нація світу не ставиться ніжно до загарбників і не називає їх “воріженьки”.
Нас не треба вчити, як іноземців, гостинності. Наша нація й так найгостинніша. Саме в наших традиціях усадовити гостя на найчільніше місце за столом, пригостити найбільшим шматочком, укласти відпочити на найзручнішу перинку. І в дорогу із собою напакуємо гостинців, аби гість підняв.
Нас не треба вчити терплячості. Ми віками терпимо ярмо на шиї і все просимо своїх гнобителів стати людяними.
Нас не треба вчити не порушувати чужі межі, і не треба нас учити не сунути носа в чужі справи. Наша хата й так скраю, аби нас не чіпали, аби до нас не сунули носа, і аби нам не заважали робити наші справи.

А от чого нам, українцям, треба навчитися, то це люті до свої недругів. Нам, українцям треба вчитися не терпіти кривду до стопятсотп’ятої терплячки, а рішуче й одразу давати відсіч усім, хто зазіхає на українські цінності, українську ідентичність, НАШУ МОВУ.
Нам, українцям, треба припинити надіятися невідомо на кого. Допомоги не буде.
Французам не утверджували французьку мову англійці. Лише вони самі, французи.
Полякам не утверджували польську мову чехи. Утверджували поляки.
Чехам не утверджували чеську мову німці. Лише самі німці.
Литовцям не утверджував литовську мову Євросоюз. Лише литовці.
Хто українцям має утвердити українську мову? Лише ми, українці.