Веснянка

З покон віків, як тільки вперше Сонце пригрівало по-весняному і з пагорбів сходив сніг ( в кінці січня - на початку лютого ), дівчата у супроводі пані-матки - волхвині виходили з вечорничних теплих хат гукати Весну. За давнім українським звичаєм, на гуканки поспішали, швидше від усіх інших, дівчата-підлітки, яким вже виповнилося або виповниться цього літа шістнадцять років: кожна поспішала повідомити Долю і Богів про свою готовність до парування та одруження.

Тому і порівнювалися дівчата в давніх веснянках до стиглого маку чи груші... На початку XIX століття в народі добре знали; якщо дівчина спізнилася на зустріч до Богині Любові - Лади, то Доля може обминути, не помітити її цього року, а її суджений може так і не зустрітися з нею. Про живучість і силу цього повір'я свідчить і давній звичай - на Великдень бити у дзвони. Дівчата, які бажали в новому році обов'язково знайти нареченого і одружитися, в різний спосіб добивалися у місцевого попа дозволу вилізти на дзвіницю і, якомога сильніше, вдарити у дзвони, сповіщаючи ввесь світ, що вони готові до одруження.

Але переслідування християнською церквою усіх народних свят, звичаїв і обрядів, які суперечили християнському умертвляючому аскетизму і безшлюбності, дуже часто завершувалися забуттям або повним зникненням багатьох свят та обрядів. На час буяння веснянкових хороводів християнська церква запровадила передпасхальний піст із суворою забороною співати. Щоб врятувати веснянки від повного зникненя, в народі придумали для них назву «постові пісні)), але й це не врятувало їх від поступового зникання; врешті вони перетворилися у дитячі забавки... І лише деякі з них ще заховують в собі рештки давнього українського минулого, давньої Української Віри, яка й дала могутнє підґрунтя для існування і життя цим дивовижним зразкам українського національного світогляду, мистецтва і культури.

Невпинна і непримиренна боротьба християнських попів з народними святами та українською духовністю призвела до того, що нині веснянки прийнято співати лише на християнську Пасху, всього один день в році, тоді як в язичницькій Україні веснянки і хороводи молодь водила від Стрітення і до Зелених Свят - Русалій. Але, як суворо не забороняли християнські попи українські духовні пісні, зокрема веснянки, до нас все таки дійшли фольклорні перлинки, в яких згадуються імена і призначення давніх українських Богів і Богинь: Лади, Лелі й Полеля, Ярила-Чурила, Дажбога та інших Яскравим прикладом таких пісень є веснянка, записана Олексою Ошуркєвичем на Волині в 1965 році.