За яким столом в Україні не співають пісень? У якому селі не славлять козаків, що вище життя ставили Совість і Честь? І чи є ті, хто не знає «їхали козаки»?
Щоправда, якась вона недоладна. Народ наш, складаючи пісні, віками шліфував кожний наголос і кожну риму, а тут у першому рядку замість козаки, з наголосом у кінці слова козаки, що сплутали коня з козою.А далі текст, що ганьбить козаків.
Вчитайтесь у пісню, повернену народу у 1936 році, видрукувану у 1993 (Київ, «Музична Україна», Збірник пісень. Упорядник Поріцька О.А. «Як засядем, браття, коло чари», с. 252)
Їхали козаки із Дону додому.
Підманули Галю, забрали з собою.
Ой ти, Галю, Галю молодая,
Лучче тобі буде, як в рідної мами.
Невже не знають козаки вірного наголосу, а ще й обіцяють дівчині: «лучче тобі буде, як у родной мамі». Так говорять одеські жиди, а не козаки, які обіцяли дівчині життя краще, ніж у матері.
А далі зміст виставляє козаків просто злодіями, що з бідною дівчиною поводяться, як татари або потомки Моше, що заповів юдам нищити гоїв до ноги, залишаючи лише дівчат, що не знали чоловіків, для втіхи, щоб після цього «покласти і їх під пили залізні, чи кинути у печі вогняні».
Везли, везли Галю крутими горами,
Крутими горами, темними лісами,
Ой крутими горами, темними лісами.
Прив'язали Галю до сосни косами.
Сосна горить, а Галя говорить:
Ой, хто цеє чує, нехай порятує.
Тут вже не тільки змісту і рими, а й складів не вистачає для збереження мелодії і злагоди співу. Та облишмо дрібниці, тут дівоче життя гублять, а що ж козак?
Обізвався козак: — Я в полі ночую,
Я твій голосочок далеко почую.
Почув козак! Облишмо наголоси! Чи є козак, що кинув би дівчину напризволяще злодіям? Гидко навіть писати той текст, перероблений піїтами, що клепали «пісні про вождів», та мушу показати увесь той бруд, кинутий в обличчя козацтву, що з рідного свого Дону їхало додому невідомо куди.
Каже другий: - Я в полі пахаю.
Ой, хто дочок має, нехай научає.
Знову тут якесь «пахаю». Чи є українець, орій з дідів- прадідів, який би не орав свою рідну ниву, а «пахав» її, а хаяти рідне поле своє козак шаблюкою своєю не дозволив би нікому, навіть на пласі під ятаганом. А цей «новий казак» ще й піклується за цноти козацьких наречених своїх, сестер і дочок роду нашого.
Ой, хто дочок має, нехай научає,
Нехай на досвітки гулять не пускає.
Вже виглядає з пісні огидний «новий українець», який і не стояв біля наших красунь, що вміли і на вечорницях, і на досвітках берегти дівочу честь славного роду козацького і давати відсіч усяким нахабам і лежням-моралістам.
Може й не винувата упорядниця, що знайшла такий текст, бо за справжній зміст цієї пісні родич моєї сім'ї - дядько Гордій, виконавши її своїм сільським хором у Києві, зник у концентраційному таборі, побудованому першим у Києві, з серії створених Лейбою Бронштейном і Феліксом Рувімовим Бланка, для тих, хто розкривав їх юдистську суть.
Жертви їхнього беззаконня до сього дня не реабілітовані, і не тільки мій дядько Гордія, а й триста тисяч, знищених чекістом Френкелем у першому ленінському концтаборі «Бабин Яр» для «антисемітів», збудованому 1919 року на місці цегляного заводу Зайцева. Саме тут фанат-хасід жид Бейліс по-звірячому вбив Андрюшу Ющинського, вицідив його кров для мациі увійшов у «историю ВКП(б)» як герой революції і жертва царату, хоч жодна волосина не впала з голови його, бо «гуманні» судді не могли визначити безпомильно, хто один з двох катів наніс останню смертельну рану Андрюші, а кодекс царату не визнавав вину двох вбивць разом. Зате у жидівському ЧК таємно були знищені всі свідки, судді і засідателі того суду, що не засудив фаната вбивцю.
Тут, на цьому місцті, у цьому ж концтаборі (Бабин Яр), німці спалили аж шість тисяч сухих гілок дерева сіонського, саме для того залишених тоді у Києві для прикриття злочинів кривавого юдистського розкозачення та голодоморів.
Тут прах тих нещасних бідних євреїв - кравців і перукарів, яким керівні партійні брати не дали місця у налаштованих до теплого Ташкенту вагонах, де стояли їх фікуси, шафи і роялі. Вони, ті нещасні, своїми тілами прикрили жидівський злочин - двісті тисяч українців, про яких і зараз заборонено згадувать, то - «антисеміти!», хоч увесь світ знає «Бабин Яр», навмисно притрушений кістками перестарілих бідних євреїв...
***
Та мова про пісню, а пісня має линути у всій своїй народній красі, як співав її знищений жидо-чекістами дядько Гордій.
Саме її маємо повернути ми народу зі справжньою назвою, як співали її козаки князя Святослава, знищивши Хазарський каганат - жидівський ринок работоргівлі на Волзі. І «білу Вежу взя і Ітіль зруйнаша», на тисячоліття відкинувши мету «богообраних» поневолити весь світ, аби торгувати нашими доньками.
Батько останній раз проспівав цю пісню, почувши спотворений текст, і заборонив і нам, і своїм друзям співати її, пом'янувши дядька Гордія, кого не врятувало посилання на те, що так співає народ.Чекіст Озя Лівшиць сказав: «У ЧеКа хватіт пуль за такіє пєсні пєрєстрєлять весь етот народ».
Хазарські жиди везли наших полонянок із Дону додому у свій Ітіль, щоб губити їх честь, життя і душі, а зараз обіцянками грошей їх заманюють у борделі Ізраєлю для праці «масажістками» у віці з 16 до 20 літ, після чого вони без сліду зникають, як було б з Галею, якби не виручили її козацькі шаблюки. Пісня наша, як і козацтво, нищились жи- дами-хазарами особливо нещадно, як і децімаціями Троцького та трійками чека, обліплених юдистами від Сяну до Дону.
Лише у 39 році, коли деякі пси кагана, і серед них О.Лівшиць, за свою службу у бойні-чека одержали від «прекрасного грузина» свою заслужену собачу смерть, слово козак перестало вживатися владою, як синонім «контри».
Тоді разом з піснями, вже переробленими «поетами» на совєтський лад, хор з Москви «повернув» її народу.
Козаки! Не ганьбіть себе і весь наш Козацький Рід спотвореною піснею, яка вже густо розсіяна по Русі. Співайте її такою, як колись співали її наши козаки Святослава Хороброго, знищивши злодійський каганат і усіх злодіїв, що тікали за бугор від правди Слова її. Ось справжній текст цієї пісні:
ЇХАЛИ ХАЗАРИ ВІД ДОНУ ДОДОМУ
Їхали хазари від Дону додому,
Підмовляли Галю їхати з собою.** Ой ти, Галю, Галя молодая,
Підмовляли Галю, їхати з собою.«Єдєм, Галя, с нами, мудрими жидамі,
Будеш жити лучче, чем у родной мамі».*Не слухає батька Галя молодая,
До жидів на лайбу весело сідає.*Ті ж повезли Галю курними шляхами,
Крутими ярами, темними лісами.*Там зірвали з Галі золото й корали,
Брудною слиною очі заплювали.*Розтинали Галю масними руками.
Прив'язали бідну до сосни косами.*Попід ногі Галі накидали хмизу,
Запалили сосну ізверху донизу. *Сосна догоряє, Галя промовляє,
Себе рятувати людей закликає:Ой, хто мене чує, нехай порятує.
А хто душу має, нехай виручає *Козаки почули, до лісу майнули.
Жидів порубали, Галю врятували.*Той, хто дочок має, нехай научає,
З хтивими жидами шляхом не пускає.*
* Приспів з однаковим першим рядком,
«Ой ти, Галю, Галя молодая» - повторює другий рядок куплету.