"Вступили в тую секту, в те мертводухе християнство" Леся Українка про релігію

Леся Українка вже на початку XX століття зрозуміла всю сутність чужинської релігії християнства як "рабської віри", накиненої всім на­родам. В її поетичних творах час­тенько знаходимо критичні розду­ми над витоками цієї програми ви­нищення самобутніх культур і розу­міння суті юдейського монотеїзму: "Наступить той бог єдиний нам усім на шию, мов східний деспот..."

Во­на вважає, що було б добре: "щоб цяя секта зосталась для самих ра­бів..." Її думки суголосні з погляда­ми сучасних рідновірів на негатив­ну роль християнства в житті націй.

Пропонуємо нашим читачам Лесині рядки із драми "Руфін і Прісцилла" (із життя римлян ІІ ст. н. ч.). Йдеться про часи появи пер­ших християн:

... мир і згода,
гармонія небесна панувала в великім пантеоні. Поки дух
юдейського народу, мстивий, заздрий,
дав невидимий меч своєму сину
Ісусу з Назарета. З того часу
порушилась гармонія всесвітня
на небі й на землі. Не видно краю
великій боротьбі, що перейшла
на землю з неба, від Богів на люди.

...Ся віра зародипась в Палестині,
а в тих країнах варварських і східних
уже й самі стихії, мов призводять
до безміру і дикості в злочинах.
...Христос дав не саму любов, а й меч!

...Наступить той бог єдиний нам усім на шию,
мов східний деспот...

...Великий жаль, що стільки крові ллється
за вашу віру, бо добра не вийде,
вино ще грас, а вже оцтом чути.
Я певен, що пожар великий Риму
не християни вдіяли, та, може,
вони пожар готують нам ще більший.
Усе. що що нам лишилося бід славних
часів колишніх, все та віра спалить
і попіл рознесе на штири вітри.

...Як далі піде так, ми хутко станем
чужинцями у нашім ріднім краю,
вигнанцями з небесної держави,
бо їй нема на нашім світі місця,
та й ми дістатися туди не можем,
де перше треба вмерти, щоб ожити,
і втратити зовсім подобу людську,
щоб статися не людьми й не Богами,
а чимсь таким, як тінь, як дим, як пара.

...Поки новий Єрусалим настане,
то Рим піде в старці, бо ваша віра
зруйнує працьовитість,а жебрацтво
в честь уведе, хоч і но дасть загоди
голодній черні, тільки роздратує.

...Се в їх тепер, панотче, наче пошесть,
у сих філософів високородних:
позамикались дома, наче в урни
замазались, іще й не спопелівши,
обличчя в них повитягались навіть,
пожовкли й попісніли - хто б подумав,
що всі вони вступили в тую секту,
в те мертводухе християнство..

...ваша церква
не дбає про закон, про славу Риму,
вона перейняла юдейський звичай,
І віру, і закон.

Щоб цяя секта зосталась для самих рабів...
бо для рабів вона корисна...

...Ні, справді, я в своєму господарстві
се добре перевірив: кожен раб,
як тільки християнство те перейме,
стає покірним, чесним, роботящим,
хоч кия забувай! Я все купую
в послугу християн. Що ж до звичаїв,
то що з раба звичаїв вимагати? -
Аби корився та глядів роботи.
Ну, вільним громадянам - інша річ

Водночас Лесю Українку, дос­лідницю волинської міфології, хви­лювала доля давніх вірувань сво­їх Предків. Володимир Шаян пи­сав:

"Леся Українка часто думає про "релігію батьків своїх". Під цим окресленням вона має на увазі дохристиянську релігію України. Зокрема з рідною матір'ю ці згад­ки в листуванні досить часті. Му­сили бути між ними численні розмови і глибоке спільне розуміння цієї теми. І також під кінець життя Леся обіцяла матері написати по­ему про Перуна. В одному з лис­тів виправдується, що не могла її написати. Вона дозрівала в її ду­ші" (ВПН, с. 700 - 701).

У цій же драмі вона вкладає в уста одного з персонажів такі слова:

... Тут статуя стояла Діоніса:
тепер тут яма - не спіткнись на неї
як-небудь в темряві — сю порожнечу
що виповнити може?

Подібні роздуми знаходимо у Вол­хва Шаяна: "Статуя Перуна, викона­на із золота і срібла, напевно не була замовлена в Греції. Це мистецтво про­пало. Заступила його візантійщина. Сьогодні митці шукають українського стилю в мистецтві. Шукайте його на дні Дніпра!" Леся Українка переклала кілька язичницьких гімнів-славенів з Рігведи. Як глибоко вона відчула без­межність Всесвіту і непорушність за­конів Прави! Ось як вона перекладає пісню "До Богині Утрені":

Вона є та, яка знає назво-мету дня першого,
Світла, сяйво-одежна, вродилася із Темноти.
Молода Дівиця не порушить наказу Права,
Із днини в днину приходить у визначене місце обрію.

...О, ти, що все єси послушна Променеві Права,
Надхни нас блискучими думками,
О, Утрене, просвіти нас сьогодні нам ласкава!
Хай стануться блага і нам, і друзям нашим!