Козак Мамай – герой українського фольклору, чи, традиційніше, популярних народних картин, які побутували в середовищі українців кілька століть тому, та й зараз у зв’язку з суверенністю, картини, поезія, музика зі славою козака Мамая починають повертатися у мистецьке життя, як правічна етнічна пам’ять вийняткового духу нації.

Фольклористи вивчають у феномені козака Мамая – особливу стримано-мальовничу душу народного захисника і визначають час появи легенд про цю особу всього кілька століть. Безперечно – це не так. Козак Мамай – відлуння, (за нашими дослідженнями і переконаннями), надто давніх епох, чи праепох, вельми далеких до нового літочислення. В тих епохах він поставав як уособлення духу незламного народного звитяжця, що натерпівся від найрізноманітніших катастроф, завойовників і найлютіших ворогів автохтонів нашої землі та залишився у поетичній пам’яті, переказах, легендах уособленням глибокого, задуманого філософа-мудреця, отого вічного сонячного променя, який вселяє надію і віру у народне бачення хисткого щастя, добробуту і надто “комунікабельних” ,(осучаснений термін), зв’язків з Небом. Він, певно, був у народній уяві отим інтелектуалом, мудрецем, волхвом, який зосереджувався і, в глибокій задумі, посилав свої могутні біоструми на Небо, до Сонця, Вселенського розуму і подавав інформацію вищим силам про рідну землю, свій гордий волелюбний і працьовитий народ, його нещастя та повні вінця горя… Адже його талановитому народові, світовому ратаю-орію, який, певно, протягнув першу борозну рільного землеробства і посіяв чотири гатунки пшениці, які зберігають генетичну стабільність та специфіку ще з трипільської доби і до цього часу, мало не на всіх придатних для землеробства континентах. Але оцьому народові судилося народитися, чи, правдивіше, зародитися, виникнути і постати у майбутньому, як етнічній генетичній субстанції на такій особливій землі і в такій географічній зоні, чи квітучому регіоні, що зазіхань на цю землю, народ, його духовні і матеріальні багатства було стільки, що ніяка ні елементарна, ні вища математика ніколи б не обчислила і не витримала тієї статистики катастроф, поневірянь, поневолень та горя. І характерно: ці зазіхання з усіх географічних напрямків (північ, південь, схід та захід) залишаються лицемірно-прихованими, або брехливими навіть дотепер.

Отже, народ творив свого виплеканого у гадках героя, як глибокого, впевненого у собі та своїх діях звитяжця і показував його не в січах зі змієм, чи іншими вигаданими потворами, а в глибокій задумі, серед природи, з коником вороненьким та козацькими атрибутами, які не такі уже й давні. Збережені на народних картинах, зафіксовані образотворчі трактування козака Мамая звичайно сягають козацьких часів. Як і назва його “Козак Мамай” ніяк не обмежують його часове кількастолітнє образотворче втілення. Ми схильні вважати, що генеалогічна гілка козака Мамая (як зауважувалось раніше) сягає сивочолих часів трипільської доби. Зазначимо, що традиції козака Мамая складають на нашій землі низку системних напрямків: незламність духу, народну віру у своє безсмертя та звитяжний волелюбний дух. Готовність будь-якої миті стати на боротьбу зі злом. Та на цьому не обмежується інтерпретація особи.

Він, безперечно, мудрець, філософ, спадкоємець традицій і глибоких знань, як вояцьких, так і духовних (культурних). Адже музика, кобза-бандура – це мистецтво не звичайних людей, а персон особливих. По-сучасному, неабияких талантів. Та й народна традиція зберегла в пам’яті поколінь згадки про нього як характерника. По-сучасному – лікаря-чарівника щонайвищого штибу. І не штиль на його душі, а пекуча, драматична задума, яка спонукує узагальнювати, думати-гадати, робити висновки. Бути готовим і до січі шаблею та списом і… чарівними трунками. І магією музики та слова. Зберігати спадкоємне добро, мудрість, якої так багато розгубилось на крутоярах трагічної історії і викорінювалось та нищилось з фізичною нетерпимістю найрізноманітнішими завойовниками зі сходу, заходу, півночі та півдня (як уже зазначалось).

Досліджуючи “генеалогію” козака Мамая, автор дійшов дивного висновку. Ще в кінці сорокових та середині п’ятидесятих років він цікавивсь поняттям “Козак Мамай” між етнічними селянами. Це були жінки та чоловіки надто похилого віку, народжені ще в другій половині ХІХ століття, на свідомості яких не тяжіла всеосяжна більшовицька руйнація. Слово “Мамай” мої надто літні земляки, (степові чернігівці), розуміли і тлумачили як “проводир”, “герой”, “кумир”, “ідол”. Але у зміст своїх останніх слів вони вкладали не вульгаризми, а велике, чи величезне, поняття: козак Мамай, як особа незвичайна – чарівник, лікар, кобзар-бандурист, воїн. Власне, захисник рідного краю і правічної волі українського народу, виступав як прямий “зв’язківець” народу, землі, чистого поля з “вищими” космогонічними силами. Отже, через нього, як найскладнішого виразника колективної етнічної спадкоємної ідеї громадилась енергія не окремої особи, а величезна потужна снага народу, землеробської спадкоємної пам’яті. “Сидить козак у кобзу грає, що замислить – усе моє”,– гадки мудрості у цих означеннях постають на повну силу.

Отже, цей медитативний чарівник, словом, музикою, різноманітним причандаллям, яке ніби причаїлось і заховує в собі обереги та етнічні символи вічності праукраїнців: ріг – місяць, дуб – тотем, кінь – вічний рух, жовто-блакитний одяг Мамая – колір вогню – сонця та неба – води. Ці та ще багато інших піктограм прочитуються і тлумачаться не як звичайні побутові речі, а як закодована святість правічної спадкоємної гармонії тіла та душі давніх і ближчих до нас тисячоліть. І музика кобзи-бандури суголосно з голосом козака Мамая линула до святих небес і єднала світ і Всесвіт з рідною землею. Проте музику козака Мамая (як і взагалі музику, як прадавнє мистецтво впливу гармонійних звуків на тіло і душу людини) годиться розглядати у контексті століть та тисячоліть як космогонічну, величну і найскладнішу стихію, яка уособлювала вищі світові сили – сили Богів.

Козак Мамай грає, співає або сидить у щонайглибшій задумі. Біля нього і пляшка і чарка. У зубах люлька. І все це для єдиного спрямування: палить він не тютюн, а м’яту, материнку, підмаренник… П’є… Власне, ми не бачимо “процесу” пиття. Він або вже випив, або ще збирається пити свій особливий “авторський” напій, який створила йому колективна наука та мудрість нашого народу.

Напрошується висновок: пісня-слово, згуки інструменту, люлька, напій, чи напої, спис, кінь, дуб-тотем – все це для єдиного: відігнати злі сили від рідної землі, органічно злитися з гармонійним світом та всесвітом… Для життя та безсмертя свого народу. А п’є козак Мамай не звичайні, а особливі напої. Нижче ми подаємо реконструкції напоїв, драглів, відновлених на основі елементів народної пам’яті багатьох поколінь та авторових здогадних і наукових знань фітоетнології, як наріжного каменю народної медицини праукраїнців та українців.

1. Перстач прямостоячий (Калган) – Potentilla erecta (L.) Наmре.
Родина розові – Rosaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебла тоненькі, невисокі, 10-40 см. Квітки яскраво-жовті, чотирипелюсткові. Цим він відрізняється від інших видів перстачів. При основі квітки перстачу прямостоячого мають яскраві червонясті цятки-лінійки. Корені тонкі. Кореневища за масою досягають 10-15-20-40, іноді 50-60 г. За кольором зовні кореневища коричневі, на розрізі –світло-малинові, іноді білясті з ніжною червоною серцевиною. Поширений на Поліссі, в Карпатах, Закарпатті, іноді зустрічається і в Степу. Росте на вологих луках, в долинах, біля драговин, на узліссях листяних лісів.

Сировина. Для лікарських та побутових потреб заготовляють кореневища перстачу прямостоячого, які викопують або рано навесні або пізно восени. Кореневища ретельно миють холодною водою, подрібнюють і сушать у теплих приміщеннях, або заливають свіжими 40o спиртом з розрахунку 1:5, настоюють 30 діб.

Хімічний склад. У кореневищах перстачу прямостоячого виявлено значну кількість дубильних речовин (від 15 до 30%), вільну елагову кислоту, тритерпенові сапоніни в глікозидній формі, смолисті речовини, незначну кількість леткої олії, віск, крохмаль, глікозид торментилін, мінеральні речовини (близько 6%), камедь, червоний пігмент флобафен.

Дія, застосування. В’яжуча, протизапальна, кровоспинна, заспокійлива, жовчогінна, бактерицидна, анестезуюча.

Препарати перстачу прямостоячого вельми популярні у народній медицині українців і застосовувалися та застосовуються для лікування шлункових, кишкових та маткових кровотеч. Лікують ними черевний тиф, паратифи, дизентерію, сальмонельози, ентероколіти і таку тяжку і тривалу недугу як виразковий коліт. Вживають препарати перстачу прямостоячого для лікування недуг печінки, підшлункової залози, запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, сухот, анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритів, а також виразкової недуги шлунку та дванадцятипалої кишки, герпетичних та генітальних уражень, простатитів, демодексу, дисбактеріозу кишечника.

Приготування відвару. Беруть столову ложку подрібнених свіжих або висушених кореневищ, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години, або всю ніч. Вживають по 100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

При ангінах, стоматитах, пародонтозі, глоситах, втраті голосу, видаленні зубів та мигдаликів, кровоточивості ясен взимку та ранньої весни, внаслідок гіповітамінозних станів та значного зменшення вживання з їжею свіжої садовини та городини, проводять полоскання ротової порожнини відваром та настоянкою 2-4 рази на добу.

Курси лікування визначаються індивідуально для кожного недужого, але не менші ніж 2-3 тижні.

2. Підмаренник справжній – Galium verum L.
Родина маренові – Rubiaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебла висхідні, тонкі, ребристі, 20-80 см заввишки. Листки темно-зелені, загострені, вузьколінійні: зверху голі, знизу устелені сіруватими ворсинками. Квітки дрібні, цитриново-жовті, зібрані у продовгуваті китиці. Цвіте підмаренник справжній у червні-липні. Поширена рослина по всій території лісової, лісостепової і степової зон України. Росте на луках, високих сонячних пагорбах, схилах річок, серед чагарників. Дуже популярна у народі рослина.

Сировина. Для лікуваальної мети заготовляють рослину під час цвітіння у червні-липні. Сушать у просторих теплих примі-щеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У рослині виявлено глікозиди галіозид, асперулозид, рубіазин, дубильні речовини, летку олію, сапоніни, цитринову кислоту, аскорбінову кислоту (128 мг%), барвники, кумарини, сичужний фермент.

Дія, застосування. Сечогінна, кровоспинна, протизапальна, антисептична, седативна, анестезуюча.

Препарати підмаренника справжнього застосовують в українській народній медицині для лікування запальних недуг травного тракту, проносів, недуг сечостатевої системи; при епілепсії, істерії, конвульсіях у дітей; вегетоневрозах, гепатохолецеститах, екземах, псоріазі, атеросклерозі та цукровому діабеті.

Приготування настою. Беруть 2 столові ложки подрібненої сировини, заливають 400 мл окропу, настоюють годину. Вживають по 100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

3. М’ята польова – Mentha arvensis L.
Родина губоцвіті – Lamiaceae.

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебло висхідне або прямостояче, розгалужене, голе або опушене. Листки супротивні, прості або видовженоеліптичні, волосисті, пилчасті. На верхівці – гострі, короткочерешкові. Верхні – сидячі. Квітки зигоморфні, дрібні, рожево-білуваті, у щільних розсунутих кільцях. Цвіте рослина у червні-серпні. Поширена м’ята польова майже по всій Україні. Росте на луках, галявинах, у заплавних лісах, по берегах водойм.

Сировина. Для медичного застосування збирають листки та стебла м’яти польової на початку цвітіння. Сушать у просторих теплих приміщеннях, які добре провітрюються; зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У сировині виявлено летку олію, до складу якої входить ментол, а також гесперидин; рамнозу, глюкозу, бетаїн та каротин

Дія, застосування.Спазмолітична, антисептична, заспокійлива, протисудомна, сечогінна, потогінна, протиблювотна.

Препарати м’яти польової знайшли широке застосування у народній медицині для лікування недуг серця, печінки, підшлункової залози, стресових станів, поліпшення сну; при радикуло-невритах, запальних недугах верхніх дихальних шляхів, кишкових кольках, ядусі, холе- та нефролітіазах, сухотах, простатитах, гастритах, виразковій недузі шлунку та дванадцятипалої кишки, обмінних поліартритах тощо.

Приготування настою. Беруть столову ложку подрібненої сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 20 хв. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Спиртову настоянку готують з розрахунку 1:5, настоюють 30 діб. Вживають по 30-40 крапель на ложці води за півгодини до їди.

Олійний розчин готують так: беруть 1 л соняшникової олії, розмішують з 200 г подрабнених свіжих листків м’яти польової, настоюють 15 діб. Застосовують як зовнішнє для лікування невритів, плекситів, радикулітів, опіків.

4. Самосил гайовий

Приготування відвару самосилу гайового.

Беруть 2 столові ложки подрібненої сировини, заливають 200 мл води, кип’ятять 5 хв., настоюють годину. Вживають по 50 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди. Для спринцювань відвар фільтрують і проводять спринцювання піхви та примочки при герпетичних та генітальних вірусних ураженнях 1-2 рази на добу впродовж 7-10 діб.

Рецептура комплексного препарату

Спиртова композиція.

1. Трава м’яти польової 10 г
2. Кореневища перстачу прямостоячого 8 г
3. Трава підмаренника справжнього 8 г
4. Трава самосилу гайового 5 г
5. Спирту 40o 1 л

Приготування препарату. Вагову частину перелічених лікарських рослин заливають водно-спиртовим розчином названої концентрації, настоюють 30 діб, фільтрують.
Вживають по 1-2 столових ложки на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування відвару. Беруть по столовій ложці названих лікарських рослин, заливають 1 л води, кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

Показання до застосування. Анацидні, гіпацидні та атрофічні гастрити, дискінезії жовчних шляхів, гепатити та гепатохолецестити; атонічні кровотечі в післяпологовий період. Обмінні поліартрити, безсоння, стимуляція діяльності підшлункової залози, поліпшення кровотворення, апетиту; для лікування атонії кишечника, остеохондрозу; полоскання ротової порожнини при стоматитах, пародонтозі, втраті голосу. Для обробки пролежнів та забитих місць, при фурункульозі та дерматитах.

Драглі

В українській народній медицині вельми поширена лікувально-оздоровна страва – драглі. Їх готують з настоянок численної кількості садовини та лікарських рослин. Додають цукор та желатин. Нижче ми подаємо кілька гатунків цих лікувальних і насправді особливих солодощів з зазначенням співвідношення сировини, спирту та загального об’єму страви-ліків.

Рецептура.

Настоянки кореневищ перстачу прямостоячого (калгану) (1:5) 850 мл
Настоянки плодів смородини чорної (1:5) 100 мл
Настоянки трави м’яти польової (1:5) 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

* * *

Настоянки кореневищ перстачу прямостоячого (калгану) (1:5) 850 мл
Настоянки листків меліси лікарської (1:5) 200 мл
Настоянки самосилу гайового (1:5) 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

* * *

Настоянки кореневищ перстачу прямостоячого (калгану) (1:5) 850 мл
Настоянки трави материнки звичайної (1:5) 200 мл
Настоянки трави чаполочі запашної (1:5) 50 мл
Цукру 200 г
Желатину 40 г

Приготування. Складові частини доводять до кипіння, розчиняють цукор, додають желатин. Ретельно розмішують. Розливають у відповідні форми та охолоджують. Вживають драглі по 40-50 г 3-4 рази на добу через 2 години після їди.

Драглі показані при гострих та хронічних недугах верхніх дихальних шляхів, маткових, легеневих, шлункових, кишкових та гемороїдальних кровотечах. Анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах. Гіповітамінозах. Захворюваннях печінки та підшлункової залози, капіляротоксикозах, васкулітах та тромбоцитопенії. Курси лікування при капіляротоксикозах, васкулітах та тромбоцитопенії – 1-2 роки з щоквартальними перервами на 10-15 діб. Особливо такі курси показані у осінні та зимові місяці року.

Теги:
Джерело: https://sribnovit.com/zdorovia/char-zillya-kozaka-mamaya/
 

Медіа