Калина, калинонько

Калинонько,
Моя калина,
Правічна Доля,–
Україна!...

Калина, калинонько. Не солодка і не гірка. Калинонько, доленька наша, посивіла у легендах. “Білі квітки калини – потужний доторк Білобога. Червоні плоди – Сонячна замрія золотої осені і спасівських щедрот”,– так висловлювались мої літні односельці, чернігівські степовики.

У нашому поетичному краї калину садили біля криниць, ставків, на перехрестях шляхів, Луках і в лісосмугах. Існувало повір’я: коли коханий, чи кохана почує голос зозулі на калині і швиденько прошепоче: “Зозуленько, зозулько!.. Чи матиму я щастя з коханим (коханою)?” І якщо зозуля відгукнеться хоч єдиний раз – це вже певна надія. А коли пророчий птах своїм особливим весняним голосочком озветься у розквітлий простір сім разів – (триіпостасьність та чотирибічність світу), тоді щаслива Доля (обов’язково), були переконані наші далекі пращури, наздожене молодят на трьох шляхах широких... Та ще і на сході, заході, півдні і півночі.

Особливо обдаровані умільці майстрували з калинових гілок сопілки. Сопілкарі виконували народні танці, календарні пісні. Особливі – ліричні та задушевні. А ще справжні народні митці імпровізували у місячні травневі, червневі та липневі купайлівські ночі. І тоді з Вирію прилітала лагідна, зворушена і зачарована, справжня красуня,– богиня весни Лада з пучечком червоної калини. За її покликом, разом зі співом солов’їв, поспішав і Ладо, бог людського і земного ладу. Вони бралися за руки і водили танки. На луки, квітучі пагорби та у зелені діброви кликали небожителі дівчат на виданні та парубків. Навчали хлопців залицятися та обніматися, шанувати дівочу заповідність. Уквітчували білосніжними вінками з квіток калини дівочі голівки. А з плодів калини (восени) богиня Лада та Доля підносили на білосніжні шиї особливе намисто. Тим дівчатам, які готувались до весільних урочистостей. Поскільки міфопоетична творчість пра-українців витворювала не звичайних, а особливих богів, то вони були здатні і на фантастичні дії і на зовсім звичайні, земні. Богиня Лада та Доля вміли (по-особливому) замішувати тісто на настоях та відварах плодів калини, м’яти, чаполочі, цикорії. Пекли весільні короваї. Уквітчали урочисті світлиці, вироби з тіста колосками пшениці, голубочками, розчервонілими плодами калини. “Без верби і калини – нема України”,– переконаний і робить висновок наш мудрий, ліричний і тямковитий народ.

Отже наближаємось до гами давніх препаратів.

Глід колючий – Crataegus oxyacantha L.
Родина розові – Rosaceae.

Кущ або невелике деревце 5-6 м заввишки. Листки широкоромбічні, з голими черешками. Квітки двостатеві, п’ятипелюсткові, з білими або рожевуватими пелюстками. Плоди – світло- або кривавочервоні. Цвіте глід у кінці травня – початку червня. Плоди достигають наприкінці серпня – початку вересня. Поширений по всій Україні. Вирощують у садах, парках, окремих господарствах.
Сировина. Заготовляють квітки та листки на початку цвітіння. Сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У сировині виявлено феномонокислоти – хлорогенову і кавову. Аміни: триметиламін, холін, ацетилхолін, а також гіперозид, кверцетин, вітексин, сапонаретин, орієнтин, гомоорієнтин, рамнезиди вітексину. У листках знайдені кислоти: кратеголова, акантолова, урсолова; флавоноїди, летка олія.
Дія, застосування. Кардіотонічна, спазмолітична, гіпотензивна, седативна, десенсибілізуюча.
Препарати глоду колючого вельми популярні в українській народній медицині. Їх також широко використовує і офіційна наука при стенокардії, гіпертензії, загальному атеросклерозі, церебро- та кардіосклерозах, гострому суглобному ревматизмі; для лікування запальних недуг печінки, підшлункової залози, сечо-статевої системи; при вегетосудинних дистоніях, клімактерич-них неврозах у жінок, лікування діатезів, нейродермітів, екзем.

Приготування настою. Беруть столову ложку квіток та листків глоду колючого, заливають склянкою окропу, настоюють 10 хв. Вживають по 50-100-150 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування спиртової настоянки. Беруть квітки та листки глоду колючого (краще свіжі), заливають 40o спиртом або горілкою у співвідношенні 1:5, настоюють 14 діб. Фільтрують. Вживають по 40 крапель на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди.

Калина звичайна – Viburnum opulus L.
Родина жимолостеві – Caprifoliaceae.

Високий гіллястий кущ заввишки 4-5 м. Кора сіра. Пагони зеленувато-сірі з супротивними бруньками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, широкояйцеподібні. Зверху голі, зісподу – оксамитовоопушені. Квітки зібрані у плоскі щиткоподібні суцвіття: крайові – великі, білі, безплідні; середні – менші, двостатеві. Чашечка з п’ятьма зубчиками. Плід – ягодоподібна овальна кістянка. Цвіте калина звичайна у травні-червні. Плоди достигають у вересні-жовтні.
Поширена по всій Україні. Росте у лісах, перелісках, на вологих галявинах, понад шляхами, урвищами, біля стариць, річок, струмків. 
Сировина. Для лікування заготовляють плоди калини звичайної, які збирають після перших заморозків.
Хімічний склад. Плоди містять органічні кислоти (близько 3%): оцетову, мурашину, ізовалеріанову, каприлову; близько 3% дубильних речовин, інвертний цукор (близько 32%), 78-86 мг/100 г вітаміну С, 0,44 мг/100 г філохінону. Виявлений марганець 0,2 мг/100 г, цинк 0,6 мг/100 г, флавоноїди, пектинові та барвні речовини, ?-каротин.
Дія, застосування. Секреторна, потогінна, вітамінна, заспокійлива, відхаркувальна, антиалергічна, косметична.
Плоди калини звичайної досить популярні в українській народній медицині. Ними лікують гіпертензії, загальний атеросклероз, запальні недуги верхніх дихальних шляхів. Застосовують при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, атоніях кишечника та хронічних закрепах у похилому віці, для лікування сухот, алергічних станів.

Приготування відвару. Беруть столову ложку плодів (свіжих або сушених), заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 100-150 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування спиртової настоянки. Беруть достиглі плоди, заливають 40o спиртом або горілкою, настоюють 14 діб. Вживають по столовій ложці на ложці води за півгодини до їди.

Калина звичайна надзвичайно популярна рослина українського народу ще з доісторичної доби. Плодами її прикрашають весільні короваї, святкові пироги та коржі, ритуальні вироби з тіста на Новий рік, свято Коляди, Долі, Калити, Колодія тощо. На свято Купайла закохана дівчина «на порі» частує відваром та настоянкою з медом лише того юнака, якого вона палко покохала. Відвар та настоянка означають, що наміри дівчини чесні і вона чиста в помислах, незаймана цнотою, серцем та душею, належить у мріях лише найкращому обранцеві, який з її лагідних та тремтливих від хвилювання рук, прихилив до спраглих вуст таємничі запашні трунки, щоб його серце відгукнулось суголосно до закоханого шалу чарівниці, яка зготувала дуже давно ці чари і зберегла їх у скрині до таємничої ночі Купайла та свята Долі. Відваром і настоянкою кроплять закохані дівчата стежки, де ходить любий, криницю, з якої він носить воду, річку, ставок чи озеро, де купається, ліс, де заготовляє хмиз, поле, де господарює та збирає збіжжя, обору, де спочиває чи перебуває товар; сад та город, де росте, достигає та наливається буйними соками землі садовина та городина.

Все це роблять дівчата поспішно і таємниче, щоб не помітили сусіди та рідня парубка, в якого вони закохані, і не підняли їх на глузи. Кроплять звичайно не всю місцевість, а лише кілька кроків названих ділянок. (Експедиції автора 1949 р. в сс. Сальне, Шняківку, Терешківку, Петрівку, Велику дорогу Чернігівського регіону).

Материнка звичайна – Origanum vulgare L.
Родина губоцвіті – Labiatae.

Материнка звичайна – багаторічна трав’яниста рослина. Стебло високе, чотиригранне, іноді досягає 1 м заввишки. Листки зверху темно-зелені, знизу світло-зелені, усіяні дрібними чорними цятками, що являють собою залози з леткою олією. Листки загострені, довгасті. Квітки зібрані в парасолькові щитки, червонуваті, малинові або білуваті. Цвіте материнка з червня іноді до жовтня. Поширена по всій Україні. Росте на сонячних галявинах, вирубках, пагорбах, у листяних лісах. Сонцелюбна рослина, але добре росте і в тіні.
Сировина. Для лікарських потреб заготовляють квітучі верхівки рослини. Їх сушать у теплих приміщеннях, зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. Трава материнки звичайної містить летку запашну олію (близько 1,2%), флавоноїди, дубильні речовини, аскорбінову кислоту (близько 500 мг%), вільні спирти (15,4%).
Дія, застосування. Заспокійлива, секреторна, відхаркувальна, жовчотворна, діуретична, протизапальна, анестезуюча, антимікробна.
Материнка звичайна вельми популярна в українській народній медицині. Її успішно застосовують при гострих та хронічних запальних недугах верхніх дихальних шляхів, недугах сечостатевої системи, ядусі, сухотах, метеоризмі, закрепах, гепатопанкреахолециститах. Для лікування хронічного алкоголізму, епілепсії та шизофренії. При первинній і вторинній аменореї, клімактеричних неврозах, дискінезії жовчовивідних шляхів. Для полоскання ротової порожнини при гінгівітах та стоматитах; спринцювання піхви при білях та хронічних кольпітах, стимуляції росту волосся.

Приготування настою. Беруть столову ложку квіток та листків рослини, заливають склянкою окропу, настоюють 10 хв. Вживають по 50- 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування настоянки. Беруть квітки та листки рослини (краще свіжі), заливають 40o спиртом або горілкою з розрахунку 1:5, настоюють 14 діб. Вживають по 30-40 крапель на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди. Настоянкою полощуть горло при ангінах та ларингітах. Роблять примочки при фурункулах, карбункулах, ураженнях герпетичним вірусом, оперізуючому лишаї, псоріазі.

Материнковий настій та настоянка – давній ритуальний трунок праукраїнців. Ним кроплять хлопці дівчат у ніч на Купайла, щоб до останніх не причепилась ніяка «нечиста» сила, пристріт, недуги душевні і тілесні. Щоб дівчата мали полум’яну, працьовиту вдачу. Адже кожен парубок прагнув стати на рушник лише з чесною, відданою йому людиною, яка б і привезла та принесла до його помешкання необхідний посаг, відтворювала та множила добробут нової родини. 
У нас на Чернігівщині (села Софіївка, Степові хутори, Вила, Крививка, Ганнівка, Жолоб) вважалося, що та дівчина, яка вирощує та доглядає материнку, буде мати неабиякі таланти у ткацтві, вишиванні, малюванні. А що вже співатиме, то не наслухається її ні родина, ні сусіди чи односельці, ні навіть сам соловейко – співун від Бога.
Посіяти та посадити материнку у природі чи на грядці вважалося у нашому селі Макіївці особливою чеснотою. Не бачив я і хати у нашому селі (сорокові роки), щоб на сволоці, у світлиці, біля мисника не духмяніли ці привабливі квітки і не поширювали якогось і насправді святого, загадкового та правічного космогонічного затишку. Коли мати, з сльозами на очах, виряджала сина чи дочку у далеку і невідому дорогу, то як оберіг, давала вишиваний рушник, у якому зберігався пучечок розквітлої висушеної материнки.
Вважалося, що материнка повертає пам’ять дітям у далекій дорозі про матір, батька, родину, рідне подвір’я і, як м’ята, нагадує про манливе та радісне, повне несподіванок пізнання, красу життя та буття – дитинство, підліткові роки та незабутнє перше кохання...

Цикорій дикий – Сісhоrіum іntуbus L.
Родина айстрові – Аstеrасеае.

Багаторічна трав'яниста рослина 0,5-1,5 м заввишки. Листки прикореневі – виїмчасто-пірчастороздільні, стеблові – ланцетні, гострозубчасті, стеблообгортні. Квітки яскраво-блакитні, іноді білясті або ледь червонуваті. Цвіте з червня до середини вересня. Поширений цикорій дикий по всій території України. Добре росте в культурі і дає значні врожаї коренів.
Сировина. Для медичного застосування використовують корені рослини, які викопують рано навесні або пізно восени. Їх ретельно миють холодною водою, подрібнюють і сушать або у промислових сушарках або у теплих приміщеннях з оптимальним провітрюванням. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. Корені цикорію дикого містять близько 40% інуліну, культивованого – понад 60%, глікозид інтибін, пентозани,(понад 6%), холін, смоли, аскорбінову кислоту, вітаміни групи В. 
Дія, застосування. Секреторна, гіпоглікелічна, сечогінна, заспокійлива, жовчогінна, проносна, тиреостатична. 
Препарати цикорію дикого та культивованого вельми ефективні для лікування обмінних поліартритів, цукрового діабету, запальних недуг печінки, жовчного міхура та підшлункової залози, діатезів, дерматитів, нейродермітів, псоріазу, цирозу печінки; запальних недугах сечостатевої системи, екзем. Недуг серця, запальних недугах жіночих статевих органів, зокрема при білях та трихомонадних кольпітах.

Приготування настоянки. Беруть подрібнені корені (краще свіжі),– заливають 40^o спиртом чи горілкою з розрахунку 1:5, настоюють 14 діб. Вживають по 30-40 крапель на ложці води 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування відвару. Беруть 20 г свіжих або висушених коренів, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 30 хв. Вживають по 50-100 мл 2-3 рази на добу за півгодини до їди.
Відваром та настоянкою роблять примочки при екземах, нейродермітах, псоріазі, оперізуючому лишаї, герпетичних та генітальних ураженнях 1-2 рази на добу через день або щоденно. Курси лікування 10-30 діб. 

Чаполоч запашна – Hierochloё odorata Wahl. В. 
Родина тонконогові – Poaceae. 

Багаторічна трав'яниста рослина з довгими сланкими кореневищами. Стебла голі, висхідні, гладенькі, з порожнистими міжвузлами і потовщеними вузлами. Листки чергові, плоскі, на безплідних пагонах – широколінійні, зісподу – зелені, зверху – сіро-зелені. Стеблові листки лінійно-ланцетні, з видовженими піхвами. Суцвіття (верхівка) – яйцеподібна розлога волоть з тонкими стеблинками. Колоски дрібні, золотаво-бурі, триквіткові. Поширена чаполоч переважно на Поліссі та в Лісостепу. Росте в соснових та мішаних лісах, на сонячних вологих галявинах, у долинах, на луках. 
Сировина. Для лікарської мети заготовляють траву чаполочі запашної у червні-вересні. Її сушать у просторих теплих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.
Хімічний склад. У сировині виявлено гіркоти, кумарини (0,2%), р-кумарову, ферулову та мелілотову кислоти.
Дія, застосування. Секреторна, спазмолітична, фотосенсибілізуюча, діуретична, протимікробна, кардіотонічна.
Препарати чаполочі запашної в українській народній медицині застосовують при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, вітіліго, недугах сечостатевої системи, ішемічних недугах серця, холе- та нефролітіазах.

Приготування настою. Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 30 хв. Вживають по столовій ложці 3 рази на добу за півгодини до їди.

Приготування настоянки. Беруть траву чаполочі запашної (краще свіжу), заливають 40o спиртом або горілкою у співвідношенні 1:5, настоюють 14 діб. Фільтрують. Вживають по 40 крапель на ложці води за пів-години до їди.

Спиртові та горілчані настоянки материнки, цикорію та чаполочі (їх поєднують у співвідношенні 2:1:2 – ритуальні напої праукраїнців ще з язичницької доби. Готують їх за тиждень до свята Купайла. П’ють у ніч на Купайла дівчата, хлопці та літні люди, щоб запашними трунками відігнати «нечисту» силу. Після того, як закохані пари пострибали через вогонь, відтанцювали та наспівались, дівчата групками (не всі гуртом) усамітнюються, ховаються від хлопців та чоловіків, роздягаються і мажуть одна одній напоєм обличчя, шию, перса, ареоли, соски, живіт, стегна, щоб до майбутнього материнського лона не торкнулися злі сили і не завадили зачаттю та виношуванню здорової дитини. Цієї ночі жінки-чарівниці проводять замовляння хворих дівчат і змазують їм шкіру при нейродермітах, екземі, псоріазі, бешисі, юнацьких вуграх названим напоєм. На світанку (як випаде роса) хворі дівчата качаються голими у Купайлівській росі. Процедури повторюють впродовж десяти днів після свята Купайла.

Рецептура комплексного препарату

1. Квіток та листків глоду колючого 10 г
2. Плодів калини звичайної 15 г 
3. Трави материнки звичайної 5 г
4. Коренів цикорію 10 г 
5. Трави чаполочі запашної 3 г 
6. Води до 1,5 л 

Приготування відвару.
Вагову частину перелічених лікарських рослин, заливають 1,5 л води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 2 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Спиртова композиція

Рецептура

1. Квіток та листків глоду колючого 8 г
2. Плодів калини звичайної 15 г
3. Трави материнки звичайної 5 г
4. Коренів цикорію 8 г
5. Трави чаполочі запашної 2 г
6. Спирту 40o до 1,5 л

Приготування препарату.
Вагову частину перелічених лікарських рослин заливають водно-спиртовим розчином названої концентрації, настоюють 15 діб. Струшують кілька разів на добу, фільтрують.
Дозування.
Вживають усередину по 1-2 ложки на ложці води 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Драглі

Рецептура

Беруть 1,5 л спиртової композиції, додають 100 г цукру, 40 г желатину. Вміст складових частин доводять до кипіння, ретельно розмішують, розливають у відповідні форми та охолоджують. Вживають на десерт як вишукану та лікувальну страву по 50-100 г 3 рази на добу після їди. Термін придатності драглів 36 годин. Зберігають їх у холодильному обладнанні.

Приготування лініменту (рідкої мазі)

Рецептура

1. Соняшникової олії 500 мл
2. Калинової настоянки 400 мл
3. Камеді (клею) абрикосової, вишневої, сливової та черешневої 1400 г
4. Пастеризованого березового соку 500 мл
5. Настоянки коренів цикорію 1:5 100 мл
6. Настоянки трави материнки 1:5 100 мл
7. Настоянки бруньок чорної тополі 1:5 100 мл

Порядок приготування
Відважують камедь, розчиняють у березовому соці (10-12 годин), доливають соняшникову олію та настоянки, ретельно розмішують до одержання гомогенної сметаноподібної консистенції. Витримують 24 години. 

Застосування
Лінімент використовують для лікування опіків, обморожень, юнацьких вугрів, себореї; стимуляції росту волосся при облисінні, герпетичних ураженнях та оперізуючому лишаї, псоріазі, пігментних плямах, значній сонячній засмазі. При сонячних опіках. Для повернення шкірі обличчя та шиї здорового вигляду, еластичності та привабливості. З косметичною метою лінімент утирають у шкіру обличчя та шиї 2-3 рази на тиждень, на ніч. Ранком умиваються теплою водою з дитячим милом. Для лікування названих недуг, лінімент застосовують щоденно або через день впродовж 1,5-3-х місяців.