Арідник - владика гір, витоковий демонологічний образ Карпат

Арідник - за давніми віруваннями гуцулів, верховний дух Потойбіччя, прародитель Карпат. Цей мітологічний персонаж є найдавнішим в гуцульській архаїчній культурі та посідає особливе місце в демонологічній ієрархії. Йому підпорядковуються усі полонинські духи: чугайстри, щезники, малпи, літавиці, нявки, лісовики та інші. Коли треба було відігнати град чи бурю до нього зверталися мольфари. 

Давня гуцульська легенда повідає: "З первовіку не було гір, лише вода... Така вода, гейби море без берегів. Та й бог ходив водою. Але раз він уздрів, що на воді крутиться шум. "Хто ти є?" — запитав. А воно каже: "Не знаю. Живий сме, а ходити не можу". А то був Арідник.

Бог про него не знав, бо він був, як бог, з первовіку. Дав бог йому руки та й ноги, і ходять вже разом оба побратими. От вкучилось їм все по воді ходити, схотів бог землю зробити, а як дістати з дна моря глини — не знає, бо бог все знав на світі, лише нічого не вмів зробити. А арідник мав силу до всього — та й каже: "Я бих туди пронир".— "Пронри". От він пірнув на дно, згріб в жменю глини, а решту сховав до рота для себе. Узяв бог глину, розсіяв. "Більше нема?" — "Нема". Поблагословив бог ту землю, та й почала вона рости. А та, що в роті у сотони, росте й собі. Росте та й росте, вже й рота розперла, не можна йому дихати вже, очі на лоба лізуть. "Плюй!" — радить бог. Зачав він плювати, та й де лиш плюне, там виростають гори, одна вище за другу, до самого неба доходять. Вони б і небо пробили, коли б бог не закляв. Відтоді перестали гори рости...

Арідник був здатний до всього, що надумав — зробив. А бог, як що хотів мати, мусив вимудровувати в нього або украсти. Поробив арідник вівці, зробив си скрипку і грав, а вівці пасуться. Побачив бог та й вкрав тото в него, і вже обоє пастушат. Що є на світі — мудрощі, штудерація всяка,— то все від нього. Де що лиш в — віз, кінь, музика, млин або хата,— все вигадав він... А бог лиш крав та давав людям. Таке-то...

Раз арідник змерз та й, щоб загрітись, вигадав ватру. Прийшов бог до ватри і дивиться на вогонь. А той вже знав, чого він. "Все ти, каже, у мене покрав, а сього не дам". Але дивиться арідник, а бог кладе вже ватру. Так йому стало досадно, що він озьмив та й плюнув у божу ватру. А з тої слини і знявся над вогнем дим. Перше ватра була без диму, чиста, а відтоді курить..." (Михайло Коцюбинський, "Тіні Забутих Предків")

Як бачимо з легенди, записаної Михайлом Коцюбинським на початку XX століття, Арідник постає як щось нероздільне з Богом, щось, що витікає з одного Першоджерела. Це важель, який врівноважує Світло, первинний Хаос, з якого витікає усе, тому й "сам Бог про него не знав". Мудрощі і мистецтво пішли від Арідника, він подарував гуцулові ватру, власне, гори вийшли з його пащі - усе це свідчить про його неабиякий статус, культове значення серед мешканців гір.

Ще довго Арідник залишався в свідомості горянина вищим серед вищих, вершителем Потойбіччя, побратимом Богів, допоки церква остаточно не знищила цей глибинний образ, обізвавши "сотоною", "злим духом", "ворогом людства", а гуцульський народ не розчинила в Біблії, з'єднавши елементи гуцульських обрядів та замовлянь з християнськими, таким чином породивши двовір'я як систему подвійних стандартів й цінностей.

Як наслідок, розуміння обох начал – світлого і темного, як вічного, єдиного і нерозривного - почало занепадати і переходити в образ темряви, смутку, вічних поневірянь. Арідника стали звати – Триюдою. З’явились навіть християнські міфи про Триюду-Аріднка прикутого 12-ма ланцюгами (аналог. до 12 апостолів). 

Етимологія "Арідника" не з'ясована досі, як й ряд інших карпатських назв. Найпоширенішим є трактування від латинського слова aridus - "сухий, висохлий", "спраглий", яке зазвичай, вживалося в таких значеннях як: арідний (посушливий) клімат, арідна (засохла) рослинність. Швидше за все, в основі лексеми "арідник", як і в багатьох інших гуцульських назвах, міститься індоєвропейський пракорінь "Ар", що з санскриту перекладається як - "колесо сонця, вогняний диск". В різних джерелах знаходимо такі трактування: "витоковий вогонь", "полум'яний дух", "Божественний жар". Згадавши зв'язок Арідника з ватрою, яку він розпалив, стає зрозумілим, що його основна стихія - вогонь, вогонь через котрий відновлюється життєвий дух і відкриваються ворота у інший світ, а отже саме звідси слід виводити сакральний зміст цього образу. 

Гуцули досі переконані, що Арідника не можна даремно будити, називаючи в слух. Збереглись такі застереження: «не проти ночі згадуючи», «не при хаті згадуючи», «як чоловік здоров та дужий, а єму зробить ся від разу студено, тєло єго задеревіє і трясе ним, то арідник так ним кидає".