Арійський політеїзм та семітський монотеїзм як протилежні світоглядні системи

Вступ. Народів на світі багато. Рас (порід людей) всього чотири — біла, жовта, червона і чорна. Вони ви­никли в різних місцях Землі незалеж­но одна від одної. Внаслідок змішу­вання цих рас, виникли ще расові гіб­риди: метиси і мулати. Нині навіть висловлюються припущення, що не всі раси належать до людей [М. Серрано. Золотая раса // Атеней, 2001. —  №1—С17].

Релігій на світі зовсім не так бага­то, як нас примусили уявляти, — їх всього дві: природна (язичництво всіх народів) і неприродна (різні штучні покручі —буддизм, юдаїзм, християнс­тво, іслам та похідні від них). Природ­ні релігії сповідують ті представники народу, які творять культуру. Штучні (неприродні) релігії сповідують ті пред­ставники народу, які творять антикультуру (за термінологією Яна Стахнюка, «вспакультура» —дослівно «культура вспять»). Боротьба між цими двома протилежними світоглядами триває два з половиною тисячоліття.

Розуміння расових цінностей своєї релігії закладено в людині генетично. Практично не існує людини, яка не зро­зуміла б, не відчула б душею своїх власних расових цінностей, Якщо хтось не розуміє цінностей природної релігії, — значить він генетично належить до представників штучних цінностей, бо в його жилах переважає кров штучної ра­си. Ця аксіома дуже корисна українцям- християнам для роздумів.

Два тисячоліття людство витра­тило на пошуки штучних універсаль­них систем, нав'язаних йому семітсь­ким плем'ям, і сьогодні ми з великим сумом спостерігаємо самознищення білої раси на Землі. Статистика свід­чить, що нині у світі 132 млн. язични­ків. З них 30 млн. — в Азії і 100 млн. —  в Африці. У той же час в Європі лише 0,2 млн. язичників, які існують у середовищі 540 млн. войовничих християн, тобто людей, ментально неспроможних оцінити нав'язані їм штучні «цінності». Чи не тому метиси і мулати перемагають чисельно навіть у європейських державах (пор., напр., Францію)?

Тут, напевно, доречним буде неве­ликий історичний екскурс. Епоха зане­паду природних релігій почалася від пер­ших реформаторів Будди і Заратуштри в середині І тис. до н.ч. Нам ще невідо­мо, який космічний катаклізм спричинив зрушення людської свідомості або поя­ву на Землі штучної раси. Арії, розумію­чи загрозу релігійних збочень, ще чини­ли активний спротив цій пошесті. Так сирійський цар Антіох IV Єпіфан (175— 163 р. до н.ч.) переслідував юдейський монотеїзм і відновив язичництво в Єру­салимі. Брагмани-арїї в Індії жорстоко карали буддистів, які пропонували від­хід від природного способу життя і мис­лення. Так само і Сасаніди-арії боро­лися проти юдеїв та християн. У Греції юдейська Тора була перекладена в 250 р. до н.ч. — отже, грекам уже було відо­ме джерело юдейського фашизму. Дав­ні греки з великою зневагою ставились до юдеїв, тому чимало євреїв «ставали греками». Як відверто писав єврейсь­кий автор Йосиф Флавій, «щоб вижити, вони еллінізувались». Про це також по­відомляє книга Маккавеїв, Повторення Закону та ін. Догмати чужої віри для єв­реїв не мають ніякого значення. Тому, здійснюючи обряд чужої віри, юдей ні­коли не сприймає його серйозно, в ду­ші залишаючись юдеєм. Зміна віри або позірний атеїзм заради матеріальних благ, досягнення кар'єри, чи порятунку власного життя для юдеїв — типове і досить відоме в історії явище (згадай­мо Маркса, Леніна, Лео Таксіля, Розанова чи Ярославського).

Природні релігії довго чинили опір насильницькій релігійній уніфікації. У слов'ян цей опір тривав найдовше з усіх білих народів. Інквізиція, розпочав­шись у XIІІ от., була спричинена релігій­ною нетерпимістю християнських фа­натиків до всього живого і прекрасно­го. В 1233 р. римський папа Інокентій II доручив єврею Гузману владу над Домініканським орденом і дав наказ «розслідувати», які язичницькі звичаї збереглися в насильно християнізова­них народів, з метою їх викорінення. Цей орден і здійснював подібні «розспідування» — в усій, підвладній папі, Європі горіли вогнища з язичницьки­ми дерев'яними письменами та віщи­ми людьми. Апогей християнського за­силля і розгулу інквізиції припав на XV —XVII ст.

В святинях Медоборів (Україна), ку­ди перемістився центр Рідної Віри піс­ля християнізації Києва, язичницькі Бо­гослужіння, здійснювані як професій­ними жерцями, так і окремими язич­никами, тривали ще у XVII ст [М.Рожко. Скельні групи Медоборів та викорис­тання їх у минулому // Медобори і ду­ховна культура давніх, середньовічних слов'ян (Матеріали наукової конфе­ренції до 150-річчя виявлення Збруць­кого «Святовита»). — 1998. — С.115)]. А вже з середини XVIII ст. християнізм в Україні стає більш поміркованим — синкретизує ті язичницькі явища і зви­чаї, які не були знищені ним остаточ­но. В Російській імперії з'являються перші спроби відродження язичництва — у 1810 р. вийшла праця Р.Мархоцького «Возрождение веры предков», у Центральній і Західній Європі відро­дились рухи друїдів тощо.

Щоб зрозуміти, як відбулося світог­лядне перепрограмування людства, розглянемо в загальних рисах особ­ливості еволюції релігії.

1.Іманентність і трансценднетність як бінарні опозиції

Загалом за два останні тисячо­ліття увесь релігієтворчий процес виг­лядає як постійна боротьба проти­лежних уявлень про Бога.

1.Найдавніше уявлення про Бо­га, розлитого в природі, релігієзнавці називають іманентністю (від лат. immanens — властивий, внутрішньо притаманний предметам і явищам; той, що випливає з їхньої природи}. За арійським світоглядом, Бог — природа; Він у всьому живому: в рослинах, тваринах, людині; Бог — батько, а людина — його дитя. Таке уявлення про Бога ще називають пантеїзмом (дослівно — «всебожжя, всеобожнення»), zкщо Бог в лю­дині, і людина в Бозі, то кожен може пізнати qого в собі, виявити свої найкращі божественні риси. Не да­ремно у всіх арійських народів існу­вало релігійне переконання про їх­нє Божественне народження. Українці-русичі вважають себе онуками Дажбожими, синами Сварога, діть­ми Перуна та ін. Язичницькі арійські релігії мають культ обожнюваних Предків та своїх етнокультурних ге­роїв, В аріїв нема різкої грані між людиною-героем і Богом. Є припу­щення, що слов'янський культ Даж­бога також походить від людини-героя: «Цар Сонце, Син Сварогів, себ­то Дажбог, був же мужем сильним» [Літопис Руський. — К., 1989. — С.174]. Відносини язичника з Бога­ми подібні до відносин людини з ша­нованими Предками.

В аріїв космогонія (уявлення про Сотворення Світу) зливається з тео­гонією (Сотворення Богів), що відоб­ражає філософську ідею самотворення і саморозвитку Всесвіту. Такий пантеїзм вигідно відрізняє екологіч­ну концепцію язичницької релігії від «світових» релігій. Для язичника є очевидною релігійна істина: «шкоди­ти природі — значить шкодити само­му собі».

2.Світоглядною протилежністю цьому уявленню е дефініція, так зва­ної, «надприродності» Бога, яка в науці отримапа назву трансценден­тність (від лат. transcendens—дос­лівно «той, що виходить за межі». Та­ка концепція Бога має семітське по­ходження, Юдейський Ягве перебу­ває поза Всесвітом, тобто існує поза межами природи. Між людиною і Яг­ве виникає дистанція, яку ніколи не можливо подолати— звідси переко­нання, що Бога пізнати неможливо.

Сотворення Світу семіти уявляють як особисту дію Бога, а світ як окре­мий від Бога продукт його творчості. Таким чином, Бог і Всесвіт у семітів — абсолютно різні сутності Отже, се­міти відірвали Бога від Всесвіту. То­му обожнювання природи у них від­сутнє, як звичайно в кочівників, які ні­коли не мали власної землі і не були прив'язані до неї ні серцем, ні госпо­дарством. Єврейський автор пише про це з гордістю: «семіти зуміли убе­регти себе від пантеїзму, ...в них та­кож відсутнє обожнення героїв» [Хвольсон Д. Характеристика семитических народов// Русский вестник, 1872, №2. — С.449]. Отже, у семітів людина і Бог чітко розмежовані, ві­дособлені, вони ніколи не зливають­ся, тому людина завжди залишаєть­ся «рабом Божим». Саме така кон­цепція Бога була нав'язана всьому людству у вигляді «світових» інтер­національних релігій. Цією концепці­єю і нині просякнуті всі сучасні філо­софські й релігієзнавчі праці. Бог ка­рає людей за їхні провини, люди є «рабами» Бога.

Глибока світоглядна прірва роз­діляє ці два поняття Бога. Дві тисячі років арійська людина буде балансу­вати над цією прірвою, роздвоювати­ся в марних духовних пошуках гар­монії своєї душі. Скіпьки загублених душ, втрачених цінностей, скільки змарновано людських життів, скіль­ки умів, розбитих об «біблійну стіну» відчаю і зневіри! Чи не в Біблії шукав шляхів до Бога геніальний українсь­кий філософ Григорій Сковорода'? І не знайшовши в цій книзі нічого свя­того, він вкладав у неї свій власний арійський зміст, якого там ніколи не було! У своєму творі «Нарцис» Ско­ворода писав: «Віруймо, що Бог є в людськім тілі. Є справжній він у тілі нашім видимім, неречовинний в ре­човиннім, вічний у тліннім, один в кожнім із нас і цілий в кожнім Бог у тілі, і тіло в Бозі, але не тіло Богом, ані Бог тілом» (переклад на сучасну українську мову В. Шаяна).

Український теософ Володимир Шаян, аналізуючи духовні пошуки Г. Сковороди, зазначав: «Бог — це ти сам, це божественний первень твойо­го духа. Бог — це божественний Чо­ловік. Ти с другом Бога, сином Бога, самим Богом, — ось основна наста­нова арійського світовідчування» [Шаян В. Сковорода — пицар святої бор­ні. — Лондон, 1973].

2. Політеїзм і монотеїзм як антагоністичні світогляди

1.Політеїзм (від гр. полі — багато, Тєос— Бог; дослівно «храм усім Богам»), Політеїстичними є всі багатобожні етнічні релігії. Вони, як правило, мають філо­софське вчення про багатопроявність Божественної істоти, кожен вияв якої названий окремими іменами. Часто до цих теонімів (імен бога) додаються ще Його епітети (як приміром, Всевишній, Всюдисущий та ін., які згодом можуть пе­ретворюватися на власне теоніми, та­ким чином збільшуючи кількість назв Бога-Богів).

До політеїстичних релігій належать всі етнічні релігії, які є природними (ма­ють астрономічний календар, узгодже­ний з циклами природи), екологічними (з культом природи), творчими (життє­радісні), локальними (місцеві, що роз­виваються у межах свого етносу і не по­ширюються за межі етнічної території, бо в цьому немає потреби), миролюб­ними (адже етнічні релігії' існують як за­сіб самозбереження етнічної самобут­ності, а не засіб загарбання чужих зе­мель), патріотичними (культ батьківщи­ни) тощо.

Різновидом політеїзму є генотеїзм (від гр. ген — рід, Теос— Бог). Він прита­манний релігії, в якій вироблена певна ієрархія Богів, від Бога-Батька до Богів- Синїв, які правують різними сферами буття, природи і людського життя. По­няття генотеїзму в українську теософію введено В.Шаяном, який писав: «Про іс­тоту [сутність — ГЛ] генотеїзму, себто вчення про Єдино-Божество як многопроявної, многоіменної і многоособової Істоти (подібно до іпостасей християнізму) ніхто з українських дослідників ще не чув. Саме класичний приклад цього ге­нотеїзму зустрів я в Книзі Велеса» [Віра Предків Наших. — Гамільтон, Канада, 1987, — С. 77]. Далі В. Шаян не раз буде висловлювати своє здивування цим кла­сичним генотеїзмом наших Пращурів. Він пояснює це явище так: «Сварог є єди­ний, всеобіймаючий. Сварог є єдиний, многопроявний. Сварог є многоіменний, Всі інші Боги є многоназивні і тисячоіменні. Вони разом творять Єдину Єд­ність Всесвіту, Небес, Світу Духів Пред­ків, І Невидимого Світу Прав'я. Ця могут­ня Всеєдність обнята однією всеобіймаючою стрункою концепцією Сварога, прикметною для Віри наших Прапредків... Закидати нашим Прапредкам «примітивний?) політеїзм — це карикатура і глум над правдою про нашу й інші арійські віри, як Риґведата Авеста» [Віра Предків Наших. — Гамільтон, Канада, 1987. —С. 134 — 135]

2. Монотеїзм (від гр. моно — один, Теос — Бог) — релігія, яка декларує свій монотеїзм, вважаючи ідею однобожжя «вищою». До монотеїстичних належать усі надетнічні релігії (або, як прийнято нині їх називати, світові, інтернаціональ­ні тощо) — штучні (витворені людиною, пророком, засновником, учителем), глобальні (мають міжнародний харак­тер), відірвані від природи (календар за датами життя пророка, переважно неузгоджений з астрономічними цикла­ми природи), місіонерські (прагнуть по­ширитися серед багатьох інших наро­дів), аскетичні (пропагують мучеництво, страждання, фізичні обмеження), космополітичні. Причому самі творці мо­нотеїстичних релігій пропонують аскезу не для власного вжитку, а для тих на­родів, яким вони нав'язують свій моно­теїзм. Ось що пише згадуваний вище Д.Хвольсон: «Не подобаються семітам аскетизм і відлюдництво До першого вони мало схильні, хоча воно іноді у них зустрічається; а до останнього відчува­ли огиду. Загалом, накладати на себе обмеження, особливо відмовлятися від радощів сімейного життя — це не для семіта. Будеш їсти і будеш ситий, і ста­неш хвалити Бога — говориться в П'ятикнижжі, але поститися і хвалити Бога — не вимагається від єврея» [Там же. — С. 464].

До монотеїстичних належать також і неорелігійні напрямки — різновид надетнічних, штучних (створених на ґрунті існуючих світових, або етнічних, але вже з новим ідеологічним наповненням, мають авторів-засновників); вони праг­нуть стати міжнародними (місіонерсь­кі, космополітичні); часто синкретичні, схоластичні або еклектичні (суміш різ­них вчень і моральних настанов), тяжі­ють до глобальності.

Часто «світова» релігія, яка нази­ває себе монотеїстичною, на фунті стій­ких етнічних традицій не може поборо­ти язичницьких світоглядних засад, внаслідок чого створюється безліч «свя­тих», які, власне, і заміняють етнічних Богів (навіть можуть мати близькозвучні імена). Це підтверджує язичницький погляд на те, що абсолютного моноте­їзму практично не може існувати. Арійсь­ке політеїстичне світосприйняття, як квітка-ломикамінь крізь скелю, постій­но пробивалося крізь задуху монотеїз­му «світових» релігій.

Так, В.Шаян писав про наявність генотеїстичних рис у християнстві: «Пригляньмося до явища генотеїзму на ґрунті християнізму. Маємо в християнізмі три Особи Божі, що творять саме генотеїстичну, містичну єдність.

Маємо далі цілих дев'ять хорів, духів та множество святих осіб, до яких звертаються християни у молитвах і культі за охороною чи протекцією, або, як вони кажуть, заступництвом за них перед Богом» [Віра Предків Наших, — Гамільтон, Канада, 1987 — С. 230]

Тут «дев'ять хорів, духів» у хрис­тиянстві означає першу тріаду дев'яти чинів ангельських — херувимів і сера­фимів, що зображаються людинопо­дібними істотами з шістьма крильми (наявні в юдаїзмі, в християнстві, і на­віть у рунвірі, щоправда, без крил), а також віра в духів, що «...почасти збе­рігається в розвинутих релігіях, в т.ч. в християнстві» [Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А.Колодного та Б.Ло- бовика. — К„ 1996. — С. 364, 100; Силенко Я. Мага віра. — С. 1362].

Ідея монотеїзму витворена єв­рейськими рабинами. У середині XIX ст. французький філософ-історик Ренан подав докладну характеристику семітської раси у своїй праці «Ніstore ge'nerale et syste'me compare' des langues se'mitiqes». Зокрема, Ренан писав про семітів як про «нижче плем'я» («rase infe'rieure») по відно­шенню до аріїв. Він вказує, що семіти нездатні розуміти різноманітність, багатопроявність, тому вони інстин­ктивно тяжіють до монотеїзму. У них, на думку Ренана, не було ні власної міфології (її вони запозичували в ін­ших народів, причому брутально пе­ребріхуючи), ні науки — її вони також вправно викрадали в інших, ні філо­софії — вона семітам не приносила практичної користі. Щоб уникнути зви­нувачень в «антисемітизмі» (хоча я переконана, що такого явища не іс­нує в природі, бо семітичних народів дуже багато, це не тільки євреї, але й араби та ін ), процитуємо єврейсько­го автора Д. Хвольсона: «Семіти зай­мались тільки тими філософськими питаннями, які, так би мовити, мали безпосереднє практичне значення для життя, і ніколи не філософствува­ли вони навмання про незбагненне... рішення подібних питань не могло мати великого практичного значення для сповідників однобожжя... » [Зга­дана праця — С. 448].

Отже, політеїзм і філософія — це наслідок здатності розуміти багатопроявність. Арії завдяки філо­софії розвинули вчення про вічність душі, вчення про перевтілення (реінкарнацію), єсеобожнення природи, духовну цінність героїзму як вищого вияву шляхетності. Семіти ж самі не здатні до героїчного чину, їхня віра спрямована лише на досягнення ма­теріальних благ у цьому світі, бо після смерті тіла в юдаїзмі нема нічого. От­же, у семітів душа, якщо вона у них є, вмирає разом з тілом: «немає в шеолі (могилі), до якої ти ідеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості», ... «бо краще собаці живому, ніж лево­ві мертвому» [Біблія. Еклезіаст. 9:4, 9:10]. Єврейська народна приказка го­ворить, що «краще бути живим боягу­зом, ніж мертвим героєм». Тоді нема чого турбуватися про душу, краще до­сягати блаженства у земному житті, і зовсім немає ніякого значення, мо­ральними чи аморальними засобами це досягається (особливо, якщо ці за­соби спрямовані проти інших народів).

Головне ж завдання семітського монотеїзму — об'єднати і очолити всі народи. Перепрограмування психіки арійських етносів на монотеїзм — це головне завдання юдейських винахід­ників християнства і світових глобалізаторів. Для успішного здійснення їхньої програми була необхідна уніфі­кація (уподібнення, одноманітність, стандартність). Всі ці явища ведуть до спрощення. Всі «раби» повинні мати однакову свідомість. І тут доведеться розкрити нашим читачам ще одну ак­сіому — будь-яке спрощення систе­ми призводить до її знищення. Таким чином, однобожні релігії — це релігії не життя, а смерті етносів! Тут стає очевидним, що і християнство, й іслам програмують особу рабського типу, роблять її нездатною до виходу із сві­тоглядної безвиході монотеїзму.

Відроджувати національну релі­гію на принципах монотеїзму — це все одно, що підставити шию під нове ярмо, яке виготовили для арійських народів глобалісти. У цьому ж сенсі стає очевидною ще одна підступна для українців ідея — силенкіянство, ек­спортоване в Україну на початку 90-х років із США, і відоме під назвою Рунвіра (абревіатура прочитується надто заманливо — «рідна українська наці­ональна віра», хоча насправді — це облуда). Не будемо тут торкатися мо­ральності її автора, який «скасував» усіх Предківських Богів, проголосивши одного Бога під слов'янським ім'ям Дажбог (який у нього цілком заміщає Ісуса Христоса). Скажемо тільки, що «силенкова віра в Дажбога» нагадує видуту писанку: зовні розписана ніби­то українськими орнаментами, а нут­ро — порожнє! [Див.: Лозко Г. Проб­леми врегулювання міжконфесійних відносин (на прикладі релігійного жит­тя громад Рідної Віри і Рунвіри в Укра­їні) // Екуменізм і проблеми міжкон­фесійних відносин в Україні. — К., 2001. — С. 249 — 258].

Справді, треба мати арійський світогляд, щоб розпізнати й відчути фальш підкинутої українцям ідеї «рід­ної, національної», створеної «рідним пророком» релігії на ґрунті амери­канського прагматизму і юдейського монотеїзму. Рунвіра сьогодні є галь­мом у справі відродження Рідної Віри (справжнього етнічного многобожжя), бо вона відволікає ті, ще незначні, і може не досить інтелектуальні, але патріотичні сили українського народу, які вже здатні переосмислити християнізм, але ще ніяк не усвідомлять підводних каменів семітської ідеї мо­нотеїзму. Дійсно, не кожному дано зрозуміти, що «Юда кидає камінь за каменем на шляху переможної ходи нових ідей. Він хоче, щоб паровоз Но­вого Порядку зійшов зі шпал, він скрізь поспішає прокласти свої шпали, щоб спрямувати рух у хибному напрямку...» [Родзаевский К.В. Нуда на ущербе. Мир перед освобождением. — М.: Паллада, 1997. — С.70].

3. Суттєві відмінності арійського і семітського дуалізму

В етнічних язичницьких релігіях дуалізм (від лат. dualis — подвійний) розглядається як світоглядне проник­нення в сутність явищ природи, які складають пари протилежностей: день — ніч, літо — зима, вогонь — во­да, праве — ліве, чоловік — жінка, не­бо — земля, життя — смерть і т. под. Язичницький дуалізм — не просте протиборство сил, але природне взаємодоповнення протилежних сутностей. Велесова Книга у Вченні про Триг­лава роз'яснює: «Білобог і Чорнобог перуняться і тим Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому» [дош­ка 11-А]. Поєдинок Білобога з Чорнобогом — необхідна умова існування і розвитку світу. Білобог— Бог дня, світ­ла, активності, життя. Чорнобог — Бог ночі, таємничості, сну, відпочинку, смерті. В язичництві ніколи не було спроб поборювання Чорнобога, це може собі дозволити лише викривле­на фантазія сучасних міфотворців.

Чорнобог робить земні предме­ти невидимими в темряві, зате висвіт­лює небесні світила (Місяць, зорі, су­зір'я), вказує душам дорогу до Сварги (Молочна стежка або Чумацький шлях), А це дуже необхідні людині орі­єнтири: фази місяця допомагають ра­хувати час, видимість зірок дає змогу передбачати погоду тощо. Не дарем­но волхв застерігає, що не можна об­ражати Чорнобога: «Це не може бути ніколи, щоб хтось не втримався і ска­зав нерозумне про Чорнобога» [Велесова Книга, 22]. Існує припущення, що в давніх Білгородах були храми Білобогові, а в городах на Чорн- Черн- — храми Чорнобогові [Гаврилов Д.А., Наговицын А.Е. Боги славян: язычество, традиция. — М., 2002. — С.182]. Наші Пращури добре розуміли, що ли­ше завдяки взаємодії Білобога і Чор­нобога з'являється рух і час.

Язичницький дуалізм також яскра­во проявляється в божественних под­ружжях різних народів: у греків Афіна — Посейдон, Афродіта — Аполон, у слов'ян Матінка Земля — Батько Небо (Сварог), у японців Ідзанамі — Ідзанакі та ін. До речі, в язичницьких релігіях Бо­гині займають чільне місце поруч Богів, тобто жіночий божественний принцип визнається нарівні з чоловічим.

Всі монотеїстичні релігії, як прави­ло, антропотеїстичні (від гр. чоловік-Бог). У всіх монотеїстичних релігіях (юдаїзмі, християнстві, ісламі) нема місця Богині-жінці. Бо жінка в цих ре­лігіях вважається «сатанинською си­лою», «породженням Диявола» тощо. Цікаво, що нині в західному світі поде­куди виникають жіночі рухи під гасла­ми «Богчи Богиня?», які висувають кон­цепцію теогінії (з гр. досл. «Бог-жінка»). Таким чином, антагоністичний ду­алізм християнства повною мірою свід­чить про несамодостатність моноте­їстичної концепції.

В арійській прарелігії Світ єдиний. Світло і Темрява — різні якості єдино­го Світу, які складають єдину цілість. З появою «пророків» природні Знання починають занепадати, у природній світоглядний дуалізм привноситься штучне розуміння добра і зла, яке вия­вилось хибним. Так, Заратустра вніс по­няття «вічного добра» і «абсолютного зла», причому, за його концепцією, «добро» обов'язково повинно пере­могти «зло», Єдність Світу як природ­ної рівноваги у вченні Заратустри втра­тила сенс.

У юдейському релігійному світог­ляді Бог виведений за межі природи, отже — протиставлений людині, Юдейський і християнський дуалізм нині взятий за основу всіх релігієзнавчих дефініцій, де він розглядається як «протиставлення в різних релігійних вченнях світу надприродного, потойбіч­ного, трансцендентного, невидимого природним, натуральним, видимим, чуттєвосприйманим об'єктам, проце­сам і явищам» [Релігієзнавчий слов­ник. — С.99]. Нагадаємо, що в язич­ництві нічого «надприродного» немає.

Язичницькій теології двох взаємо­діючих начал («Двоглав» Білобога і Чор­нобога) протистоїть християнський ан­тагоністичний дуалізм Бога і Сатани. Християнство перетворило язичниць­ких Богів на своїх антиподів, надавши їм статусу «сатанинських». З цього часу всю свою фанатичну ненависть «однобожна» релігія спрямовує на політеїс­тичні природні релігії. Християнський Бог постійно бореться з Дияволом (Чортом, Сатаною) як із злою силою.

Однак у християнській міфології Бог і Сатана виглядають як істоти рів­носильні, а, отже, тотожні язичниць­ким Білобогу і Чорнобогу. Але, на від­міну від язичницьких Богів, християнсь­кі Боги (!), як уособлення добра і зла, мусять змагатися вже не задля рівно­ваги у Всесвіті, а для повної перемоги одного з них, а саме — Бога «добра», яким за Біблією вважається Ягве (бог юдаїзму). Семітська концепція «доб­ра», нав'язана іншим народам (як в юдаїзмі, так і в християнстві), була і є дуже вигідною для «богообраного» на­роду. Хоча з філософської точки зору вона виявляється несамодостатньою не тільки для пояснення природних явищ, але й для пояснення арійських етнічних цінностей.

Єврейське перепрограмування уявлень про Бога (семітського Ягве), і ототожнення його з «добром», протис­тавило арійських Богів (тобто Богів язичницьких народів), яких за наказом Яг­ве слід знищувати як «зло». Вся Біблія наскрізь просякнута нацистськими зак­ликами до фізичного знищення інших, несемітських народів, їхніх релігій, свя­тинь, статуй Богів та ін. Навіть єврей Д. Хвольсон, не змігши виправдати біблійного геноциду, визнає, що «кровна пом­ста — це чисто семітична вада». Далі згаданий автор відкриває нам ще одну рису єврейського національного харак­теру — «огиду до догматів». Простіше кажучи, нема такого догмату, якого б юдей не зміг би обійти.

Таким чином, категорії «добра і зла» завжди є відносними: що добре для семіта — не завжди є добрим для арія. Отож, кожна біла людина мусить навіки розпрощатися з комуністичною байкою про універсальні «загально­людські цінності» — їх ніколи не існу­вало ні в природі, ні в культурі.

4. Локальне і глобальне як протилежні тенденції

Сьогодні ми є свідками великих глобальних зрушень у суспільній сві­домості, спричинених як цивілізаційним розвитком, так і економічним тис­ком «розвинутих» держав на так звані, «слаборозвинуті» країни. Як колись були протиставлені два відмінних ре­лігійних світогляди; локальний і гло­бальний, що становлять пару світог­лядних протилежностей, так нині про­тиставлені економічні інтереси націо­нальних і наднаціональних держав. Воістину світова релігія підготувала добрий ґрунт для економічного визис­ку народами-хижаками («богообраними») народів-ягнят («рабів божих»), В основі їхніх суперечностей лежить ре­альна боротьба за життя етнічних спільнот. На думку відомого українсь­кого економіста Олега Білоруса, ідео­логія глобалізму, як той привид, що за­мінив собою «привид комунізму», але він уже бродить не тільки по Європі, але по цілому світу, і поширився він не з СССР, а з Америки. Тому: «...перед нами лише один вибір — всі люди світу повинні впливати на цей процес, а не бути дровами, які в цьому процесі зго­рять» [Білорус О. Глобалізація і соці­альна доля людини в XXI столітті // Ки­ївська старовина. — 2002, №1].

Глобальні центри створюють свою інфраструктуру, яка дає змогу кон­тролювати свідомість і громадську по­ведінку людей. Як пише український політик Євген Марчук: «За допомогою спеціальних психотехнологій здійсню­ються цілеспрямовані зміни масової свідомості з метою закладання певної інформації (від комерційної до світог­лядної"). За мету можуть ставитися та­кож зміни культурної і навіть етнічної самоідентифікацїї великих груп людей для включення їх у психокультуру агре­сора...» [П'ять років української траге­дії,— К„ 1999 —С. 81].

На велику радість агресора, гло­бальна релігія та інтернаціональне ви­ховання «совєтскіх» часів уже підготу­вали добрий грунт для глобальної еко­номіки. Мізерна купка фінансових маг­натів (225 чоловік на всю Земну кулю) володіє сумами, що складають майже половину доходів усього людства. Та­ка економіка насправді є «економікою абсурду», бо призводить до глобаль­ної бідності населення Землі. Бідний і голодний, як відомо, не може бути чи­мось іншим, крім хіба рабом Тільки тепер уже не «рабом божим», а справ­жнім рабом свого рабовласника. Як бачимо, сьогодні глобальна ідеологія країн «золотого мільярда» є навіть страшнішою від імперської ідеології «старшого брата», а завдання гло­бальних лідерів набагато жорстокіші, ніж плани Лєніна чи Гітлера.

Для успішного керівництва людс­твом агресору потрібне створення безнаціонального громадянина — такого собі біоробота — універсального знаряддя в руках глобальних хижаків. Кілька років тому, вже за «незалеж­ної» України, громадян позбавили пра­ва мати національність, скасувавши так звану «п'яту графу» в паспортах. Але мета цього «мудрого» рішення — не тільки створення «безнаціонально­го» громадянина, вона значно глибша — скасування національної еліти (бо тепер національний склад уряду неві­домий). Єврейська інтернаціональна ідея дала їм можливість заховатися між нами. Однак, чомусь (?) глобалізаторам не тільки не спало на думку скасовувати свою національність в Із­раїлі, але навпаки — вони дуже ретель­но виявляють її у громадян своєї дер­жави. У будь-якій іншій країні світу во­ни є «громадянами світу», а в своїй власній — євреями. Як зрозуміти цей парадокс? Та дуже просто — неєвреї в Ізраїлі не мають тих прав, які мають євреї, та й до керівництва державою їх не допускають.

Якщо ж в Україні до уряду й пот­рапить який-небудь українець, то йо­го свідомість все одно вже вражена «християнськими» (читай «глобаль­ними цінностями»), а отже, він уже включений у психокультуру агресора. Бо з поширенням семітського моно­теїзму (навіть у формі християнізму) відбувається непомітна поступова юдаїзація світу.

5. Прямолінійність і циклічність

Боротьба «вспакультури» (антикультури) з культурою триває вже по­над два тисячоліття [Stachniuk Jan. Chresciajanstwo a ludzkosc. — Wroclav, 1997. — S. 21]. Семітські ідеологи нав'язали людству прямолінійні схеми розвитку людства, культури і релігії. Так. наприклад, досі вважалося, що релігія розвивається прямолінійно знизу вго­ру від «примітивного» політеїзму до «розвинутого» монотеїзму, і відповід­но, політеїстичні етнічні релігії назва­ли «нижчими», а монотеїстичні інтер­національні (світові) — «вищими». Те­пер же «увесь світ» (а точніше Ватикан на чолі з папою римським) зайня­лися створенням так званих «екуме­нічних» програм з метою об'єднання людства під однією всеземною гло­бальною релігією, що розглядається, очевидно, «найвищим» рівнем розвит­ку релігії. Наприклад, у США папа Пав­ло II неодноразово служив месси, в яких одночасно молилися багатотисяч­ні натовпи католиків, протестантів, юдеїв та інших монотеїстів. Про це з величезним апломбом повідомляло­

Антагоністичні стосунки інтернаціо­нальних релігій з національними впро­довж двох тисячоліть дають достатньо фактів для таких висновків.

1. Людина — лише маленька клітина свого етносу. Відомо, що організм існує завдяки зв'язку всіх його клітин, а кожна клітина виконує свою функцію і не супе­речить іншим клітинам. Так живе і весь етнос. Коли ж якась частина організму починає псуватися, перестає виконува­ти свою функцію, тоді організм хворіє, і гине в результаті повної розбалансова- ності своїх клітин. Нині український на­род поділений на сотню конфесій, розба- лансований різними політичними партія­ми і розбавлений різними «національни­ми меншинами». Він втратив моноетніч­ність і монорелігійнїсть, а також власну національну еліту, яка завжди вважала­ся найголовнішою запорукою процвітан­ня етносу. Збереження саме цих ціннос­тей є головними засадами Рідної Віри, Ці­ся в усіх світових ЗМІ. Така схема ціл­ком у дусі марксистсько-лєнінської і юдейсько-християнської ідеології.

Як розповідають книги Сівілли, «деякі (читай — «богообрані») почали будувати страшенну заввишки вежу, щоб з її допомогою досягнути до неба. Але Боги (множина!) наслали вітри і зруйнували вежу, причому кожному народові дали особливу мову (етнічні особливос­ті!)». Цей міф був настільки перебріханий у Біблії, що його досі тлумачать як негативний символ. Біблійний варіант міфа оповідає про нібито первісну од­норідність людства. Сучасні генетики вже довели, що все людство ніколи не було однорідним. Вавілонська вежа, збудована «деякими», —символ «єди­ної всеземної» релігії і панівної ролі цих «деяких» над усіма іншими, а руйнуван­ня Богами Вавілонської вежі і «розді­лення» мов — символ природної де­зінтеграції людства. Отже, дезінтегра­ція — це єдина альтернатива глобаль­ним процесам і нахабству агресора.

Цілий ряд фактів з історії язич­ницької культури європейських народів свідчить про періодичне відрод­ження Віри Предків навіть у межах двотисячолітнього періоду існування хрис­тиянства як панівної офіційної релігії. Це — й відродження інтересу до язич­ництва в середині XIV ст„ і підвищення цікавості до античної грецької філосо­фії, і вільнодумство, і реформація, і просто поширення «моди» на паркові скульптури античних Богів, аж до бу­дівництва приватних язичницьких хра­мів окремими представниками знаті: «Деякі вельможі відкрито будували храми язичницьким Богам, на що істо­рики релігії переважно не звертають уваги» [Пенник Н., Джонс П. История язьіческой Европьг. — М.„ 1999. — С. 354].

Отже, схема відроджень і занепа­дів етнічних політеїстичних релігій ма­тиме вигляд не прямої вертикалі, а швидше — спіралі або кривої, що сим­волізує циклічність розвитку релігії (мо­нотеїзму і політеїзму). Таким чином, су­часний етнорелігійний ренесанс свід­чить про закономірність відродження політеїстичних релігій у світі.

Висновки

Антагоністичні стосунки інтернаціо­нальних релігій з національними впро­довж двох тисячоліть дають достатньо фактів для таких висновків.

1. Людина — лише маленька клітина свого етносу. Відомо, що організм існує завдяки зв'язку всіх його клітин, а кожна клітина виконує свою функцію і не супе­речить іншим клітинам. Так живе і весь етнос. Коли ж якась частина організму починає псуватися, перестає виконува­ти свою функцію, тоді організм хворіє, і гине в результаті повної розбалансованості своїх клітин. Нині український на­род поділений на сотню конфесій, розбалансований різними політичними партія­ми і розбавлений різними «національни­ми меншинами». Він втратив моноетніч­ність і монорелігійнїсть, а також власну національну еліту, яка завжди вважала­ся найголовнішою запорукою процвітан­ня етносу. Збереження саме цих ціннос­тей є цілісність етносу можливо відновити шля­хом очищення організму від шкідливих ідеологічних ін'єкцій і повернення (зви­чайно, поступового) до природних захис­них засобів власної віри.

2. Порятунок українського народу можливий за умови відновлення, віджив­лення всіх його природних етнічних ком­понентів у локальних межах власної етнічної території, і насамперед — відрод­ження Предківської природної релігії. Од­ночасно відбуватиметься відродження братніми слов'янськими народами їхніх етнічних цінностей на їхніх територіях. Таким чином, відбудеться поступове від­родження всієї білої раси. Завдання кож­ного етніка (носія свого етнічного гено­типу) — вносити посильний внесок у життя свого етносу, підтримувати ет­нічну і расову солідарність

Щоб зруйнувати Вавілонську ве­жу, вибудовану в Сіоні, необхідне розділення різних, відмінних за своєю породою (расою), етносів. А водночас необхідне єднання всередині своїх народів за ознаками родової (етнічної) спільності, плекання власних цінностей на власних етнічних територіях

4. Таким чином, відродження Віри Предків Сьогодні неможливе без вирі­шення юдейського питання, яке є стриж­нем шкідливої монотеїстичної ідеології, спрямованої на суцільну глобалізацію людства. На жаль, ми досі лікуємо лише наслідки хвороби інтернаціоналізму. Щоб одужати, слід ліквідувати причини хвороби. Треба знайти в собі муж­ність, щоб подивитися правді у вічі та з'ясувати причини нашого арійського за­непаду. Висвітлення правди — перший крок до одужання.

Як відомо, денне світло знищує ніч­них примар і привидів, а «...сонячні про­мені згубні й ненависні євреям» [Міфи на­родів Латинської Америки // Сварог. — №11—12, 2001.— С.44].