Богиня Мара та її доньки. Чи справді абсолютне зло?

Мара (Морена, Марена, Морана) – слов’янська богиня зла, темної ночі, снів-жахів, хвороб та смерті. Вона - володарка Підземного Світу – Наві, тому і вважалася уособленням усієї нечисті. Ім’я цієї богині пов’язане зі словами "морок", "морочити", "смерть", "марево", "мор" та ін. Мара, за легендами, дочка Чорнобога та водночас його дружина і мати численних злих божеств та створінь. 

Разом зі Змієм породила вона 13 доньок-хвороб, якими наповнила світ (Вогневицю, Глуханю, Коркушу, Лякливицю, Лінь, Ломоту, Лідницю, Кікімору, Жовтяницю, Гризачку, Очницю, Трясовицю, Черевуху). 

Трясовиця несе гарячку та смерть.

Вогневвиця виробляє внутрішний жар, поширює тиф та інші недуги. Зображувалась у вигляді кістлявої баби, в якої великі лихі очі палають вогнем.

Лідниця несе нежить та відморожує кінцівки. Зображувалась у вигляді обледенілої баби, в якої замість очей — дві крижини.

Черевуха міфічна потвора, що несла людям хворобу шлунка та інших нутрощів.

Глуханя відбирала в людей слух і мову. Зображувалася потворною бабою без вух і рота. Вона налягала на голову, закладала вуха, щоб людина стала глухою.

Лякливиця несла людям переляк.

Кікімори люблять жартувати з людьми й іноді з'являються у вигляді покинутої на шляху дитини; підібрані та пригріті людьми, вони тікають, насміхаючись з них.

Жовтяниця – потвора, що несла людям жовчну хворобу. Її уявляли висохлою немічною бабою з жовтими очима і лицем..

Коркуша – потвора, що заражала людей коростою, віспою, обкидала чиряками і струпами. Зображувалась коростявою бабою, вкритою струпами та гнилими виразками.

Очниця мучила беззсонням, не давала людині закрити очі. Зображувалася потворною брудною бабою з гнилими очима

Ломота несла людям хворобу кісток, кінцівок, нарости на суглобах тощо. Зображувалась у вигляді потворної баби з вивернутими кінцівками, повернутою назад головою тощо.

Лінь висушує людину, як дерево.

Гризачка – сміючсь, закочуючи очі, дарує своїм жертвам безумство. Той, у кого вона вселиться, не уникне смерті. Зображувалася черв’якоподібною істотою, в якої над посинілою тонкою верхньою губою зависали гострі хижі зуби.

За легендами, Мара сіє на землі брехню, чвари, недуги, а вночі ходить із головою під пахвою попід людськими оселями й вигукує імена господарів – хто відгукнеться, той вмирає.

Зображують слов'янську богиню Смерті Морану по-різному. Це може бути дівчина з чорним волоссям, що розкидане на плечах, в оксамитовій сукні, вишитій коштовностями. Це може бути велична королева у білому вбранні (Снігова королева). Іноді її зображують у вигляді сивої старої у чорних жебрацьких шатах. Такі різні зображення пов'язані зі зміною пір року. Пізньої осені або на початку зими, коли темна богиня приходить у світ і кличе за собою зиму, вона ще молода і сповнена сили, а ось на Масляну Мара уже стара і безпорадна, тому поступається своїм місцем молодому Ярилу, який приводить весну. 

Символами Мари були знаки води - хвилясті лінії. Недарма ця богиня певним чиноом втілювала "мертву воду" – силу, що загоює рани. Але у розумінні давніх слов'ян, смерть не була повним завершенням життя як такого, а лише переходом до іншого, до нового, бо так склалося навіть у приироді, що після зими, котра забирає із собою все старе, завжди приходить весна. Досить поширеними метафізичними емблемами Мари є символ Зими, як пори року, і комбінований символ - два трикутника, з'єднані своїми вершинами. Однак цей символ завжди сприймався слов'янами лише у негативному аспекті, як образ абсолютної загибелі.

До символів Мари, як богині Смерті, відносили чорний місяць, купу розбитих черепів та серп, яким вона підрізає Нитки Життя. Згідно з легендами, зла істота щороку ганяється за вагітною богинею неба Колядою, намагаючись не допустити народження нового Сонця-Божича, чим прагне встановити вічну ніч. Як богиня смерті та ворог Сонця, Мара часто асоціювалася із зимою, періодом холодів та вимирання природи. Тож не дивно, що вона стала частиною ритуальних весняних традицій землеробів. 

Безумовно, зима - фізичний прояв Мари. Довгими зимовими ночами богиня Смертібезроздільно панувала над землею, по вінця наповнюючи Наві душами людей, що загинули від негоди. Під кінець зими слов'яни святкували початок нового року і проганяли Мару зі світу, символічно спалюючи її тіло. Пізніше християни страшенно спотворили цей звичай і на разі ми маємо свято під назвою Масляна, яке насправді не має жодного відношення до першоджерела.

Отже, давні слов’яни навесні напередодні нового землеробського сезону, робили опудала Мари, які спалювали або топили. Це означало прощання із зимою та прихід весни. Зокрема, українці у день преподобної мучениці Євдокії (інша назва "день Явдохи") – 1 березня за старим стилем (14 березня за н.ст.) по селах і полях носили опудало, одягнуте у жіночий одяг, яке називали Мареною або Марою. Його проводжав натовп людей, що голосно співав ритуальні пісні. 

Мареною також називали і купальське дерево чи опудало, прикрашене вінками, квітами та стрічками. Біля нього ставили опудала Купала. Поки дівчата співали та стрибали через багаття, парубки підкрадалися, віднімали Марену та топили її у воді або розривали її та розкидали. При цьому частини розірваної Мари дівчата могли віднести на город, щоби був кращий врожай. 

Мара була відома не тільки східним, алей західним слов’янам. Поляки цю богиню знали як Маржану, чехи – Морану, словаки – Морену. Вона теж була пов’язанна зі смертю, відмиранням та воскресінням природи. Загалом її вважають дуже давнім божеством, ім’я якого походить від спільного індоєвропейського кореня "мармор". У перекладі з санскриту "мара" - "той, що знищує", "вбивчий". Відповідно, цей персонаж у більшості міфологій прирівнювався до зла. Цікаво й те, що германці духів шалених воїнів називали "марутами". Шведи та датчани вважали "марутами" душі померлих.

Варто зазначити, що Мара є богинею справедливості та правосуддя. Складно сказати, наскільки негативно або позитивно наші предки оцінювали образ Мари. Богиня неодноразово рятувала світ, але також неодноразово практично знищувала його. У зв'язку з номінальними і практичними функціями Мари логічно припустити, що вона сприймалася як істота, розташована набагато вище того пласту реальності, в якому доцільно оперувати поняттями "добро" і "зло".

Мара - це один із універсально-фундаментальних принципів світобудови, один із наріжних каменів буття, апофеоз єдності життя та смерті, "обов'язкове" зло. Очевидно, Мару шанували і славили не менше за інших богів, тому твердженя про те, що це виключно негативний персонаж, все ж таки занадто радикальні.

Нам дійсно є над чиим замислитись...Чи  могла б існувати весна без зими? Чи відроджувалася б тоді природа? Чи цінували б люди світ без хвороб? Кожен вирішить сам, 13 доньок богині Смерті та сама Мара - це абсолютне зло чи  все-таки щось інше?