Дід сидить на хмарі

Про Сварога слов'яни говорили, що "Дід на хмарі сидить, сам себе за бороду тримає, і світ за нього тримається".

В цій праці я, звичайно, не наполягаю, що моя точка зору єдино правильна. Я висловлюю власний погляд, який, можливо, дуже далекий від офіційного. Однак, якщо є така точка зору вона має право бути висловленою...

Оскільки мені довелося провести раннє дитинство в селі, бігати з дітлахами, слухати, що говорять "старі люди", то я багато дечого зберіг з тїєї доби і цим тепер ділюся. До того ж вивчаючи Ріг-Веду, як і інші Веди, я помітив прямий зв'язок між тим, що написане в них, і тим, що говорилося в селі "старими людьми". Коло Сварожине було в основі Храмового Празника в селі. Так, у селі Юріївці викопували кругоподібний рівчак на майдані перед церквою і в Храмовий День у величезному громадському казані варилася "страва". Із цього казана її роздавали тим, хто сидів по краях рівчака, що називався "ямою". Літні люди отримували тарілки з "бряшною". Роздавали її вибрані Дід з Бабою, промовляючи: "На здоров'я, щоб довго жили!"- і, кланяючись кожному. Старики "сиділи на землі", а перед ними була скатертина у вигляді серветки, застелена просто на траві, і на ній - кварта з "медом" (мед, що перебродив з водою), приготовленим спеціально до цього дня і "бряшна", їжа. Стояли також і порожні тарілки, але місця біля них ніхто не займав. Це були місця тих, що померли протягом року. За зовнішніми ознаками це була Тризна. За внутрішнім змістом - бесіда з покійними братами й сестрами. Дід, роздаючи страву, вигукував: "Прийдіть до нас, Батьки й Матінки, їжте з нами бряшна!" До цієї трапези молодих і дітей не допускали: гнали їх геть. "Бряшна" мали право їсти тільки літні люди. Звичайно, в слові "бряшна" легко впізнати слово "брашна".

Тим людям, які запізнилися на святкову братчину, говорили: "Сідайте до Зворожини!"

А це, звичайно, було альтероване слово "Сварожини". Діди і Баби були, таким чином, нібито близькі до Сварога або з ним поєднувались. Ми знаємо, що у Ведизмі Анжирас були спочатку жерцями, потім Пітріс були спочатку предками, Марутси були спочатку вітрами, потім вони всі стали якщо не Агні, то розчинені з ним, Так і тут, Юріївські свята "Зворожини" були ні чим іншим, як таємничим спілкуванням і злиттям зі Сварогом.

А на цьому обіді, на "Зворожинах", запитували: "А де Іван Грицьків?" - "А той не прийде!" - відповідав хто-небудь: "Він до Петрів пішов!" Це означало, що Іван Грицьків помер. Селяни думали, що Петри були "Тим Світом". Насправді через впровадження в Слов'янську практику християнства, Пітріс змішався з Петрами.

Юріївські "Зворожини" приходились на осінь. Вірогідно, тепер уже точно не памятаю, це було на початку жовтня.

Для приготування "бряшна" вибирали вгодованого бичка,, вранці на світанку його різали, а нутрощі кидали у вогонь! Так Жертва уціліла під виглядом приготувань до Храмового свята. Селяни йшли до Утрені, а "бряшна" їли після служби, коли вже всі виходили з церкви, іноді день випадав холодний, дощило чи сніжило, тоді Діди й Баби приходили в кожухах і валянках, але на Землю сідали, кажучи: "Хоч би Бог дав, не врости в Землю (тобто, не померти)!"

Мед готували, тричі запускаючи в нього дріжджі. Хміль додавали, примовляючи: "Щоб добра була Зворожина!" Займалась цим спеціальна Баба, котрій давав настанови "Зворожний Дід", який головував на святкуваннях минулого року. Під час самого свята вибирали іншого Діда. Як правило, всі йому виявляли велику пошану протягом року. Так само шанували і Бабу, яка іноді приходила в хату лаяти чоловіка за погане поводження з жінкою. Винуватий їй не заперечував, а покірно схиляв голову і казав: "Так, мамо, так!" І та його злегенька смикала за чуприну. Називалось це "наученням".

Протягом року до "Зворожної" Баби зверталися ті, хто хотів дізнатись про майбутнє.

Одна з них славилась своїми знаннями, "Відою". Мені ще хлопцеві якось захотілося вивідати від неї, що саме вона "знає". Взявши у матері гроші на ковзани, я ввечері пішов до Баби. Жила вона на окраїні села. Я постукав у віконце і вона відчинила двері, та побачивши мене, довго не хотіла ворожити ї не хотіла брати грошей. Нарешті, я її вмовив і вона повела мене за хату, щоб не видно було з вулиці, поставила відро води так, щоб у ній відображався Місяць і сказала: "Ну, побачимо". Потім почала щось шепотіти беззубим ротом, після чого промовила: "Бачу я багато чого... Так, у місті вчишся в школі, потім в іншій, далі в третій, четвертій і в п'ятій. Скінчивши навчання, будеш думати, що вже вивчився, а прийдеться все одно все життя вчитися. В чужих краях будеш жити.. 3 чужинкою одружишся, двічі... Буде велика війна, багато народу загине, сохрани Господи, а ти вцілієш і ще вернешся старим.. За морем щастя мало Мало його і вдома. Помреш спокійною смертю, а багато разів тебе смерть буде хапати, але завжди буде відпускати...". Не пам’ятаю вже всього, але головне вона сказала правильно! Майже все свідоме життя мені довелося прожити на чужині. Чимало разів і смерть загрожувала. Двічі був одружений з іноземками. Все зійшлося і в тій частині, що стосувалася навчання Довелося перемінити п'ять шкіл...

В цьому ворожінні ми можемо побачити язичницьку традицію, яка пережила віки.

Звідки отримала "Зворожна Баба" своє знання, залишилося для мене таємницею, але можна припустити, що їй ці знання передавали попередні Баби. Чоловіки в цьому ніякого чаклунства не вбачали і її відьмою не вважали.

Чому це збереглось саме в Юріївці? Гадаю, тому, що найближча залізнична станція була за сто верст, а Дніпро з його пароплавами - за п 'ятдесят верст, якщо не більше. Міська "культура" з її пияцтвом і розпустою юріївців не зачепила: вони лишились поза її впливом, зберігши традиції тисячолітньої давнини.