Етнічна релігія як наукове поняття

Історія людства є, насамперед, історією етносів. Сьогодні вже значна частина цього людства починає розуміти, що іґнорування етнічними проблемами може стати причиною непоправних втрат і катастроф. Сучасна глобалізація суспільно-економічного життя часто супроводжується об'єднанням етносів із дуже відмінними культурами й ментальністю.

Таке об'єднан­ня швидко призводить і до етнічного злиття. В поліетнічних суспільствах створюються й відповідні теорії ет­носу. Таку зарубіжних визначеннях етносу і нації спос­терігається намагання позбавити це поняття його моноетнічного змісту: на Заході цими словами познача­ють політичну (державну) спільноту, незалежно від то­го, з яких етносів вона складається. Наприклад, в США американцями за національністю вважають себе всі громадяни, незалежно від кольору шкіри, мови та ін­ших етнічних ознак. Така «мода», незважаючи на її відверту тенденційність, поширилась останнім часом і на посткомуністичний світ, який ще не позбувся нас­лідків інтернаціонального виховання. Нині, коли сві­тові (інтернаціональні) релігії зробили об'єктом обож­нення людину (пророка чи «сина Божого») замість Бога-Природи, спостерігається намагання принизити роль етнічної релігії в житті народів. Низька екологічна культура як корінних, так і некорінних етносів пос­тавила під загрозу існування здорового довкілля. Чи сталося покращення, вдосконалення людства з поширенням світових релігій - питання проблематичне. Але екологічна криза, яка наростає, не викликає сумніву І причини цієї кризи не тільки в дисгармонійних стосун­ках етносів. Корінний етнос здатний оберігати свою, врівноважену в процесі його розвитку, екосистему тіль­ки в тому випадку, коли він має достатньо високий рі­вень етнічної енергії, що виявляється в культурі, освіті й рівні національної свідомості та моралі. В давні часи це спостерігалося в дотриманні норм етнічної звичає­вості й релігії, які були реґламентуючими чинниками збереження екосфери.

Визначення етнічної релігії тісно пов'язане з визначенням самого поняття етнос.

1. Оскільки зарубіжні визначення етносу нині досить розпливчасті, звернемось до вітчизняних. Етнос - це кровноспоріднена спільнота людей, яка має спільну територію (рідну землю), спільну мову (рідну мову), спільні родові легенди про походжен­ня свого народу, спільну історичну пам'ять, звичаї та обряди, тобто те, що становить його спільну ет­нічну релігію (рідну віру). Грецьке слово ЕТNIKOS перекладається як «родовий, народний, язичницький», що подаються як синоніми. У вітчизняному етнодержавознавстві поняття етнос має два значен­ня: донаціональна етнічна спільнота; будь-яка ет­нічна спільнота, включаючи й націю. Таким чином, поняття етнос є родовим по відношенню до понять: рід, плем'я, народ, нація, які є видовими.
2. Етнічні релігії, як правило, виникають природнім шляхом у межах певної етнічної території і не поширюються за її межі. Етнічна релігія, яка вийшла за межі свого етносу і поширилась на інші народи, перестає бути етнічною і набуває ознак глобальної (світової, інтернаціональної) релігії. Глобалізація релігійної духовності в кінцевому результаті призводить до нівеляції етнічності, як в духовному, так і в фізиxному (біологічному) планах.
3. В процесі життя етносу його природна автохтонна (етнічна) релігія зазнає еволюційних змін, вдосконалюється, шліфується, і якщо її розвитку не пе­решкоджають зовнішні чинники (війни, поневолення, інші асимілятивні процеси), то етнічна релігія може бути самодостатньою на будь-якому історичному етапі розвитку свого народу, задовольняти його ду­ховно-культурні потреби і бути засобом його самоз­береження як самобутньої етнічної спільноти.
4. Етнічною релігією українців є українське язичництво Слово язичництво належить до слов'янсь­кої лексики, що, крім назви частини тіла, означає ще й мову, плем'я, народ зі спільною мовою і зви­чаєм. Слово паганство - лінгвістична калька з ла­тинського радапиз, що означає селянин, селянський, не передає змісту поняття і за сучасними мов­ними нормами вважається вульгаризмом. Його ви­користання нині свідчить про конфесійну заанґажованість і є нетолерантним по відношенню до спо­відників етнічних релігій.
5. Українська етнічна релігія (язичництво) у широкому значенні означає сукупність релігійних вірувань у їхньому еволюційному розвитку, які побутували на теренах України, включаючи: а) релігію племен і на­родів найдавнішої доби, яких прийнято вважати пред­ками українців як в етнічному, так і в культурно-істо­ричному планах; б) релігію східно-слов'янських пле­мен Київської Русі, що існувала до прийняття хрис­тиянства як офіційної релігії: в) народно-побутову ре­лігійність, що існувала паралельно з офіційним хрис­тиянством протягом останнього тисячоліття; г) сучас­не відроджене українське язичництво. Українське язичництво у вужчому значенні є традиційною, наці­ональною релігією українського народу, успадкова­ною від його етнічних предків. Сучасні язичницькі гро­мади в Україні є спадкоємцями і правонаступника­ми язичницької конфесії, забороненої в 988 році, яка нині домагається офіційної реабілітації.

Відомо, що біосфера Землі складається з біо­маси всіх живих істот та продуктів їхньої життєді­яльності. Етноси як біологічне, географічне та історико-культурне явище складають етносферу Зем­лі, яка в свою чергу є частиною її біосфери. Якщо це так, то зникнення етнічної різноманітності людс­тва в кінцевому результаті призведе до його вирод­ження загалом.

Якщо «Всесвіт-це сукупність взаємодіючих енерґетичних систем, які розвиваються за єдиними за­конами», то й етносфера підлягає тим же косміч­ним законам взаємообміну енергії. На думку В. Вернадського сила етносу - в енергії живої речовини бі­осфери. Л. Гумільов доводить, що в основі етнічно­го поділу лежить різниця поведінки осіб, що склада­ють етноси. Тут «великий етнолог» помиляється. Ад­же не поведінка є основою відмінностей, вона - ли­ше результат відмінних генетичних властивостей кровноспоріднених спільнот. Можна лише погоди­тись, що ментально етноси дійсно відрізняються один від одного.

Кожна особистість створює навколо себе енерґетичне поле, яке спрямовує її емоції, психологію й по­ведінку до певної вібрації біострумів. При взаємодії осіб зі спорідненими біострумами, що можливе в ко­лективі близькоспоріднених людей, встановлюється єдиний ритм (частота коливань) усієї громади, ство­рюється сильне енерґетичне поле всього колективу. Оскільки кожен етнос становить собою систему ге­нетичних зв'язків, то він має більший чи менший сту­пінь певних етнічних енергій. Чим менше в етносі чужоетнічних генів, тим більший ступінь його етнічнос­ті. Чим сильніша енергія етносу, тим краще живе й процвітає кожен його представник і народ в цілому. Чим слабша його енергетика, тим менш дієздатним стає народ, втрачаючи свою самобутність через поглинення його енергії іншими етносами. Саме тому етнічна релігія має стати тією консолідуючою силою, яка у майбутньому забезпечить са­мозбереження свого етносу - так, як це було і в минулому.

Сучасний європейський етнічний ренесанс є свідчен­ням повороту людства до гармонійного співіснування з Богом: релігії смутку і поко­ри, страху й пригнічення осо­бистості закономірно посту­паються здоровому, духовно­му і тілесному єднанню лю­дини з природою. Створю­ються міжнародні організації: Європейська Асоціація При­родних Релігій (1996), Світо­вий Язичницький Конгрес (1998), які виробляють прог­раму координації зв'язків різ­них національних громад, сприяють відродженню ет­нічних норм співжиття, морально-етичних засад, еко­логічного захисту Землі та правового захисту етніч­них релігій від переслідувань їх світовими релігіями (тобто «новітніх форм інквізиції»). Основною засадою співробітництва тут стала: єдність в різнома­нітності.

Отже, в цілому захоплення чужою теоретичною базою в питаннях етносу не може бути корисним для наших державотворчих планів. Визначення понят­тя етнічної релігії, як і самого поняття етнос, є серйозною науковою проблемою і нині потребує пиль­ної уваги з боку нашої української науки Глибоке науково-теоретичне обґрунтування цієї проблеми можливе лише в суспільстві, яке має глибоке етніч­не коріння і відносно високий рівень моноетнічнос­ті, як це є в українців.