Офіра - Жертва - Дар Богам

Боги Русі не беруть жертви людські ані
животини, едине — плоди, овочі, квіти і
зерна, молодо і суру питну, на травах
настояну, і мед; ніколи — живу птицю ані
рибу. ї це варяги еланські Богам дають
жертву іншу і страшну чоловічу. А
ми того не маємо діяти, бо єсьми Дажбові внуки...
Велесова Книга.

Християиські теологи всіляко залякували лю­дей тим, що язичники нібито приносять у жерт­ву Богама людей, здійснюючи криваві вбивства просто над жертовником. Про це знаходимо чи­мало переказів у біблії. Своїх дітей-первістків приносили в жертву Саваофу стародавні жиди та їхні сусіди моаби (теж семітське плем'я), а також деякі народи Європи та Азії. Ось як опи­сує значення цих жертвопринесень у жидів ні­мецький дослідник Альфа-Омега: «Між Єговою і його народом існує кровний союз; він допома­гає своєму народові, народ же повинен убивати для Єгови жертви, надавати йому кров, душу, яка походить від нього, є частиною його, ос­кільки вона потрібна йому для зміцнення (звід­си заборона жидам вживати кров і звідси — особлива система обезкровлення м'яса). Спочат­ку це була кров перворідних дітей, а пізніше — кров тварин, яких убивали для спокутування гріхів. Ця кров, завдяки наявній у ній душі, яка походить від Єгови. спокутує гріхи членів кров­ного союзу, вона є нібито ходаком у Єгови за жидів» (Альфа-Омега. Християнські і жидівські свята та їхнє язичницьке походження та істо­рія. — 1924. — Переклад з німецької. — стор. 36).

В біблії бог їзраїля відверто зізнається: «Мій кожен перворідний серед Ізраїлевих синів, — серед людини й серед худоби; того дня, коли Я повбивав кожного перворідного в єгипетськім краї, Я посвятив їх Собі» (Біблія. Книга Числа. 8.17).

Про кровожерність ізраїльського бога Єгови (Яхве) знаходимо безліч сторінок цієї «святої» книги всіх християн: Книга суддів, гл. 11, 35-40; Книга І Мойсея,.гл. 22, 2-10; Книга царів, гл. З, 26-27 та багато інших. Принесення в жертву сво­їх перворідних дітей вважалося в жидів найцінішою пожертвою. Біблійна ідея Нового запові­ту, таким чином, має цілком юдейське поход­ження і характер, що є підґрунтям саме жидівсьського менталітету — бог посилає на Землю свого єдиного единородного сина, щоб він при­ніс себе в жертву за людей.

Серед слов'янських племен таких жертвопри­несень не зафіксовано. Епізод з «Повісті врем яних літ» про пожертвування Богам християнина-варяга Тура, вірогідно є перебільшеною фан­тазією літописця, адже цей варяг знущався над предківськими звичаями русичів, за що був про­сто вбитий. У скіфів був звичай — кожен юнак мав убити ворога на полі бою, щоб перейти в статус мужчини-воїна. Це була своєрідна ініці­ація (посвячення) змужніння і досягнення пов­ноліття. В 1 тис. до н. е. такий звичай був ціл­ком виправданим і аж ніяк не був ідентичним жидівському звичаю вбивати над жертовником власних дітей.

Що ж стосується твердження Велесевої книги про рослинні і тваринні жертви, то вони, як правило, залежали від місцевих традицій кожного поселення. ЗвичаГ приносити жертви у виг­ляді м'яса тварин: вепра, білого або червоного півня — існував в Україні здавна і був частиною святкового обряду приготування спільної трапе­зи на честь Богів. Люди споживають м'ясо тва­рин і нині, тільки вони не присвячують цю жер­тву Богові, чим завдають шкоди самі собі, ос­кільки в людей з християнською свідомістю за лишається відчуття «гріха». У язичників завдя­ки молитві і дотриманню правил ритуалу будь-яка страва очищається і не завдає шкоди люди­ні.