Космологія Небесного Храму трипільців  

Небесний Храм (він же Небелівський Храм, Храм Семи Вівтарів, Храм Небес, Космічний Храм, Трипільський Храм) – культова споруда відкрита у 2012 р. поблизу с. Небелівка (Кіровоградська обл.), яку визнано Храмом та однією з найдавніших й найбільших релігійних споруд стародавнього світу.

Релігійні ідеї закладені в конструкцію споруди пов’язані зі світобудовою та впорядкованим Космічним процесом, який виражений «символічними кодами» величезного Храму. Простір Небелівського культового центру, можливо відображав ідею присутності Бога, виражену за допомогою концентрації Природно-

Космічних координат будівлі. Самі ж предмети храмового інтер’єру були наділені натуралістичним символізмом без антропоморфних інтерпретацій Богів чи будь якого Бога (подібно статуям, кумирам, тощо), що служило вираженням ідеї Космічної віри в Бога, як невидимого виразу космічного процесу. Таким чином, сама споруда Храму слугувала вираженням релігійної ідеї в те, що Космічно-Природний процес панує над всім світом, а факт відсутності рукотворних образів Богів чи Бога варто визнати глибоко інтелектуальним феноменом метафізичної віри.

Сенсаційне відкриття території України глибиною в 6 тисяч років каже всьому світові про те, що існувала найдавніша духовність, яка не замикалася стінами Храму, вона не була обмежена природними явищами чи поклонінню світилам, не обожнювала рукотворні образи, зображення або ж начиння. Питання Небелівського Храму дає поштовх до переоцінки та доповнення релігійних ідеї пов’язаних з культурою всього індоєвропейського комплексу. Така епохальна археологічна знахідка в повній міри дає відчуття самих себе, на скільки нас віднесено течією від свого священного сенсу і місця свого народу у світовому процесі.

Саме розуміння Храму давно забулося й не може бути зрозумілим без заглиблення в такі перші форми сакрального на якому й забудувалися всі пізніші архітектурні форми для здійснення богослужінь і релігійних обрядів. Саме етимологічне значення Храму, як «Temple» (анг.), «Tempel» (нім.), «Templum» (лат.), та похідні «tempus», «temporum», «terrarum», «terrae», «terra», «orbis temporum», «temporelles», «temporary», «temporal», «time» та інше. – відсилають нас до індоєвропейських мовних значень священного місця, простору, сезону, неба, небесного склепіння, кола, землі, коловороту часу. Не випадково, що значення святого місця нерідко збігаються з визначеннями простору, часу і навіть року. В цю ж сферу сакрального потрапляє Земля та Небо – бо вони і є астрономічними орієнтирами простору та часу. Йдучи від зворотного, будь-який орієнтир простору та часу вимагає точки, центру, святого місця, пупа землі, де простір і час будуть поєднані, стиснені до точки, вкорінені один в одне. Храм в первинному значенні і є тою точкою де дотикаються Земля та Небо, простір і час, являючи собою зменшену копію Всесвіту. Тому й досі індоєвропейські поняття Храму-Temple, бережуть в собі категорії просторово часових орієнтирів.   

Наш Небелівський Храм як найкраще розкриває ідеологію концентрації символізму світобудови в точці єднання Неба та Землі. І в цьому він може стати праобразом до пізніших індоєвропейських святилищ й релігійних ідей, в тому числі й неіндоєвропейського кореня.

Відразу простим і незручним питанням постає чому все ж сучасні Храмові комплекси різних конфесій будуються переважно з орієнтацією на Схід Сонця і чи є цьому ґрунтовне пояснення, крім легенд про релігійних героїв, мудреців чи пророків, які прийшли зі сходу, і таке інше. Чи не бережуть в собі сучасні Храмові орієнтації якусь прадавню релігійну ідею затерту часом й підмінену власними цінностями? Відповіді на ці питання можуть дати сучасні геофізичні та магнітні обстеження місцевості де було виявлено Небесний Храм української нації.  

За результатами геофізичного та магнітного обстеження прилеглої до Храму території, було виявлено чітку залежність в плануванні й забудові поселення Небелівка з прив’язкою до самого Храмового комплексу. Будівля Храму знаходиться на високому мисі, який утворився глибокими долинами р. Небель та безіменного струмка, у найвищій точці самого поселення. Це давало можливість бачити Храм за багато кілометрів. Тут варто підкреслити ідею виділення святого місця на підвищенні (горі, пагорбі тощо)! Але найбільше привертає увагу чітка орієнтація будівлі по лінії Схід – Захід, причому центральний вхід Храму звернений на схід Сонця. Отримавши від науковців чіткі геофізичні та магнітні знімки забудови навколо святині, додатково з’ясувалось, що планування протоміста залежало від орієнтації Храму на місцевості. Погляньмо на (Рис. 1, 2).

Неймовірно, але всі ми за допомогою сучасної науки можемо пересвідчитись в тому, що найдавніший Храм світу спроектований не тільки по осі Схід-Захід, але й за тою умовою, що по цій умовній осьовій лінії була відсутня забудова території, тобто був влаштований такий собі «просторовий коридор». Так з чим же це може бути пов’язано? І це над важливо, адже зрозумівши Трипільський Храм, зрозуміємо пізніші традиції храмобудування. Щоб глибше розібратися в цьому, варто додати до розгляду фотографію зроблену під час полового сезону 2012 р. на поселенні Небелівка по осі Схід – Захід з авторськими графічними доповненнями  (Фото. 1).

Фотографія з місця розкопок дає повне уявлення феномену розриву радіальних вулиць поселення саме в місці Храмового комплексу по осі координат Схід-Захід. Територія Небелівки була забудована таким тином, щоб забезпечити сакральний «Сонячний Прохід» до Храму Небес в певні точки річного кола!   

Всі приведені факти спонукають нас до того, щоб ми більше придивилися до свого релігійного спадку не з позиції сухого матеріалізму, а поглибились в метафізику Космічно-Природних процесів на яких засновано всю Європейську цивілізацію. Підказка може лежати на відносній поверхні.

Вставка: [Автора статті на цьому місці сколихнула трагічна новина для всього культурного світу. Саме зараз стало відомо про пожежу в Соборі Паризької Богоматері. Не можна повірити в те, що найцінніший релігійний скарб світу охопило полум’я! Болючий день для всієї цивілізованої спільноти!

Волею катастрофічного випадку починаю вивчати Собор на локації карт Google. Фантастика! Собор побудований майже точно по світовій координаті Схід-Захід. Поглиблююсь. У східній частині неймовірного Собору розташована апсида з сіро-зеленими склепіннями. Це виявляється є символом сходу сонця, а сама східна арка призначена для прийняття божественної енергії. Відтак положення величного Собору спроектоване на метафізику світової енергії Сходу. Чи не є це контекстами найдавнішої Космічно-Природної віри? Може й так, якщо врахувати, що Нотр-Дам де Парі побудований на фундаменті стародавнього язичницького Храму, присвяченому Юпітеру, а нова християнська релігія зберегла багато прадавнього символізму. Для французів Собор є «Пупом Землі», сакральним центром, точкою початку. Це зафіксовано відповідною язичницькою символікою перед самим входом у Собор. Цікаво провести невеличке порівняння символіки «Пупа Землі» (подаємо з Собору Нотр-Дам де Парі та Храму Гробу Господнього) в християнському контексті з найдавнішою праіндоєвропейською символікою (Рис. 3, 4).

Відтак християнська концепція сакрального Центру, Пупа, святого місця на горі, є лише релігійною компіляцією зі стародавньої культури на якій і була побудована світова релігія юдейського походження. 

До цього ж, в Римі існує абсолютна символічна подібність вище приведеної ідеології Центру, і як не дивно цей центр знаходиться на руїнах стародавнього язичницького Храму. Називається він тут «Пуп Міста». Він одночасно символізував центр Риму й центр Римської імперії. В Храмі було заглиблення в землі, що вважалося місцем єднання земного світу з підземним – Мундус (mundus). Це пов’язувалося з символом Дерева Життя – саме воно єднає Небесне, Земне та Підземне. Тепер Мундус знаходиться в точці перетину головних вулиць «квадратного Риму», тобто являється Центром Риму, «Пупом» на перехресті.   

Ну й не залишає сумнівів для віднайдення «спільного у відмінному» - католицький Ватикан. Мало кому відомо, що він побудований на місці етруської язичницької святині. Біля сучасної папської резиденції на пагорбі ріс священний дуб, присвячений Богу Ватіканусу. До цієї святині приходили люди на зцілення. Ці данні зафіксовані етруськими писемними пам’ятками. Може Святіший Престол й не перевантажується релігійною історією, але це місце також увібрало в себе метафізику первинної Космічної віри. Варто поглянути на (Рис. 5) щоб пересвідчитись в цьому.

Християнські храмові запозичення Сакрального Центр з відповідною символікою приводять до роздумів про первинний символ Храму, як просторового Центру, особливого місця, де сходяться Космічні координати. Це місце спілкування з Богом, яке дано забули, втративши й самого Бога. Кінець Вставки].;

Беручи до уваги символічний сенс Храмів, які спроектовані по сторонах світу, а їх найсвятіше місце переважно прив’язувалося до Сходу (чи на Схід), логічним було б шукати якусь правдиву забуту релігійну ідею пов’язану з метафізикою природних координат і положенням світила (або ж світил). Основною задачею, буде віднайдення способу, за допомогою якого первинне значення Храму (а первинність визнана за Храмом Семи Вівтарів) в повній мірі розкривало своє священне значення. Адже всі ми маємо визнати, що просте сучасне будівництво релігійних будівель на Схід з прив’язкою до сторін світу, з осучасненим ідеологічним наповненням (типу звідти йшов пророк, мудрець чи спаситель, а сам він «Світло Життя», «Світ Миру», «Світлий як Сонце» тощо) є лише відголоском первинної втраченої метафізики. Мала бути надзвичайна ідея здатна на перенесення свого значення (хоч і деформованого з часом) через тисячоліття.

За цим ми звертаємось за консультаціями до професіоналів своєї справи – астроархеологів. Маючи у своєму розпорядженні точні координати Космічного трипільського Храму (48°38′07″ пн. ш. 30°34′53″ сх. д.), сучасними методами обчислення можливо спрогнозувати, що 6 тисячоліть до нас відбувалося на горизонтах Небелівки. Після цього аналізу нам відкрилася духовна пам’ятка українців в ще більш захоплюючому «Світлі».

За допомогою комп’ютерних обчислень стало відомо, що координати Храму збігаються не тільки з віссю Схід – Захід, а й з точками основних річних астрономічних явищ. Причому сакральна космологія зав’язана не тільки з самою будівлею Храму, а й внутрішнім оздобленням.

Нижче наводимо комп’ютерні обрахунки основних Космічних процесів, які розгорталися 6 тисяч років тому на Небелівському Небі (виконано за сприяння РО «Релігія Природи»).   

Видимі точки сходу й заходу Сонця в час весняного рівнодення в координатах Небелівського Храму

Видимі точки сходу й заходу Сонця в час осіннього рівнодення в координатах Небелівського Храму

Видимі точки сходу й заходу Сонця в час зимового сонцестояння в координатах Небелівського Храму

Видимі точки сходу й заходу Сонця в час літнього сонцестояння в координатах Небелівського Храму

Космологічна драма, яка розгорталася над новітнім духовним відкриттям української нації, мала найбільший світовий порядок, який обумовлений календарним циклом. Цей всесвітній порядок, неначе за божественним велінням формував будівлю й оздоблення Земного Храму.

[Пояснення до комп’ютерних обрахунків]:

 Точка пробудження всієї Природи -  21 березня (рівнодення) потрапляла точно на східний прохід в Храмі, це одночасно й точна координата східної сторони світу. В цей же день видимий рух Сонця закінчувався в західній частині світу, й точно в точці заходу Сонця та одночасно західної координати Храму! Цей божественний вектор Храму креслився самими небесами! Далі день за днем річна процесія рухалась в бік літа й літнього сонцестояння. Сонце сходить все лівіше й лівіше від центрального входу в Храм та осі Схід-Захід, вже не потрапляючи на його сакральний прохід. На літнє сонцестояння світило піднімається між координатами Північ та Схід (див. Графічна реконструкція за комп’ютерними обрахунками). Неймовірно, але в цій же північно-східній часині Храму знаходився найбільший вівтар, який немовби був проекцією на найсильнішу Космічну енергію літнього Сонця. В цей найбільш енергетичний день, Сонце підіймалось над Храмом в найвищий своїй точці. Азимут Сонця у цей день дорівнює 90°. Над Храмом це було видимою точкою Світової Вісі, чи Центру Світу, Пупа Землі, яку зазвичай в міфології народів відмічали Деревом Життя. Феноменально, але під час розкопок в самому центі Храму виявили дивну яму[1] посеред вівтарів у самому центрі будівлі, яка в часи трипільців була ритуально пофарбована в коричневий колір. Враховуючи, що весь Храм переважно був пофарбований в червоний колір, це відразу виділило цю область храмового комплексу. Якщо йти за висновками Британських археологів, приймавших участь в розкопках унікальної споруди, що найбільша зала Мегаструктури не могла мати закритий дах[2], міфологія індоєвропейських народів про Центру Світу з якого виростає Світове Дерево, могла сформуватися з реалій трипільського/праіндоєвропейського часу. Цілком припустимо, що в Небесному Храмі української нації, в Центрі Світу, де сходяться Небо з Землею був справжній символ Дерева Життя! І за цим вже стоїть масив доказів, який ми розгорнемо додатково в окремих роботах.

Далі від точки літнього сонцестояння, космічний колообіг  вже рухався до часу осіннього рівнодення. І в час 22 вересня, точка сходу Сонця знову припадала на священну вісь Схід-Захід й центральний прохід до Храму. Заходило Сонце так само як і в час весняного рівнодення, точно в західній частині світу й точній проекції Космічного Храму. На цій координаті в Храмовому просторі знаходився Вівтар, який є меншим за вівтар північно-східній часині Храму (дивитись Реконструкцію 1). В цьому є логіка розмірності вівтарів, яка походить від самого Космічного процесу. Найбільший вівтар (північно-східній) – це вівтар найбільшої літньої енергії; Середній вівтар – це вівтар який припадає на весняно-осінні рівнодення й вісь Схід-Захід, середня сонячна активність; Найменший вівтар ритуального залу (східно-південний), він проектується на зимове сонцестояння, з логікою найменшої сонячної активності. Адже точка сходу в час зимового сонцестояння в координатах Небелівського Храму припадає саме на східно-південну частину Храму й Світу.

Графічна реконструкція за комп’ютерними обрахунками (виконано за сприяння РО «Релігія Природи»).

[Храм відображений по нульовій точці. Вівтарі реконструйовано за даними археологічних розкопок].

 (1) Точка сходу літнього сонцестояння між координатами Північ та Схід. В храмовому просторі ця точка відмічена найбільшим вівтарем.

(5) Точка азимуту Сонця над Храмом Небес у день літнього сонцестояння. В храмовому просторі вона відмічена сакральним поглибленням в землі посеред самої будівлі. За часів трипільців вона була ритуально пофарбована в коричневий колір. Очевидно, що в цьому сакральному центрі Храму мав бути якийсь фундаментальний символ живої віри. Враховуючи міфологія всього індоєвропейського комплексу зі святим для всіх символом «Дерева Життя», «Світового Дерева» чи «Дерево Роду», від якого тече чиста річка живої води, а саме Дерево проростає з Світової Гори (порівняймо з фактичним розміщенням Небелівського Храму на місцевості (Фото 1)), ми методами комплексного аналізу положень праіндоєвропейської ідеології в праві відновити цей символ. І в цьому нам не допоможуть розкопки Храму, адже дерево повністю розкладається за 30 років, а ось методи історичного, діалектичного і логічного аналізу, зокрема компаративного і філософського порівняння індоєвропейської релігійної культури різних епох, стають головними у відновленні реалій Космічного Храму українського роду.      

 (2, 4) Це точки сходу й заходу Сонця в рівнодення. Це й головна координата Храму – Схід-Захід. Астрономічні весна й осінь в небі над Небелівкою, в особливі дні, які були відомі частині духовної верстви трипільського суспільства, ставали реперними точками Божого Храму. Враховуючи положення святині на місцевості, можемо припустити, що Сонце знаходило свій прохід в Храм виключно в ці астрономічні дні. Це було стартом для відповідного ритуалу, під час якого запалювалися вівтарі (чи вівтар) та проходили священнодій. Хто знає, можливо збережені міфологічні сюжети про Дерево Життя в вогняній красі й божій силі, від якого тече чиста Річка Життя, незабаром можуть стати реаліями всього культурного світу.

Храмовий вівтар на координаті Схід-Захід, маючи середній розмір, об’єктивно вписується в логіку своєї розмірності. Проекція на літо – найбільша енергія, відповідно найбільший вівтар; Проекція на весну й осінь – середня річна енергія Річного Кола, відповідно й середній за розміром вівтар; Зимова координата відповідає найменшому вівтарю. Розміри всіх вівтарів на приведеній графічній реконструкції взято за даними археологів Михайла Відейка та Наталії Бурдо[3].

(3) Точка сходу Сонця на зимове сонцестояння припадає в межах між Сходом і Півднем.  В храмовому просторі ця точка відмічена найменшим вівтарем.

Чотири найменші вівтарі в малому Храмовому залі можливо ритуально фіксували чотири річних сезони в Річному Колі. Як приклад, кінець сезону міг символізувати гасіння вогню, а початок навпаки розведення.

За проведеною реконструкцією, можна стверджувати, що Храм має трансцендентний початок, оскільки його модель існує на Небі. Він продиктований Небом й Космічно-Природними законами. Зазначені точки організовують весь просторово-часовий континуум. В цьому процесі Сонце було лише координатою до космічного проникнення, часовим циклом, а не самою вірою, як часто намагаються спростити духовну спадщину українців. Так, ми прадавні сонцепоклонники! Але нехай не радіють зайди –  це не віра в жовтий диск! Це системна віра в реальність Бога, якого не можливо уявити чи побачити, але віднайшовши точку входу, Центр, місце єднання Небесного з Земним та Підземним (Дерево: крона-Небесне, стовбур-Земне, коріння-Підземне), на які вказують видимі фізичні процеси, його можливо відчути. Це і є первинне призначення Храму!

Висновки: Новітнє духовне відкриття української нації стоїть на тому, що людина не жила в замкненому світі, у світі який відділений від Бога, що рівноцінно бути ізольованим від Космічних ритмів. Ми зустрічаємо тут Храм, як Центр Світу, священний простір, створений між Небом і Землею за протекцією самого Всесвіту. В ньому бачимо первинний акт творіння з самого «Пупа Землі», від святого Дерева, де немовби зупиняється час, повертаючись до того, що було «на початку».    

«Храм Семи Вівтарів» може бути розцінений багато в чому, як праобраз пізніших Храмових комплексів. Приведені вище ознаки подібності не можуть пояснюватися випадковими збігами. Подібного роду співпадіння є заломленням в розумінні ідеї Храму, яке існувало з самого початку людської історії. Можна сказати, що подібно до того як розуміння Бога було замутнене, так і сприйняття ідеї Храму, в якому слід вшановувати Бога, також втрачалось. Трипільський Храм може відродити давню концепцію істинного служіння.   

[1] Відейко М., Бурдо Н. «Мегаструктура» – Храм на трипільському поселенні біля с. Небелівка // Культовий комплекс Кукутень-Трипілля та його сусіди. Збірка наукових праць. – Інститут археології НАН України, 2015. – С. 326.

[2] Проект трипільських мегапоселень. Рання урбанізація в праісторії Європи: феномен трипільських мегапоселень  [Електронний ресурс]/ Рання урбанізація в праісторії Європи: феномен трипільських мегапоселень // Режим доступу: http://community.dur.ac.uk/j.c.chapman/tripillia/2012.season/.

[3] Відейко М., Бурдо Н. «Мегаструктура» – Храм на трипільському поселенні біля с. Небелівка // Культовий комплекс Кукутень-Трипілля та його сусіди. Збірка наукових праць. – Інститут археології НАН України, 2015. – С. 325.