Слово про волхвів

Дехто, намагається волхвів віднести до релігійних діячів. Нічого подібного. Волхви, ніколи не мали найменшого стосунку і до жерців. Хоча, можливо, якраз жерці й стали головною причиною зародження світлої мудрості, серед суцільної сірості. Навіть, після найдовшої і найтемнішої ночі, сходить сонце, народжується світлий день.

Волхв, на доступній мові, не лише розуміється, але, й ідентифікується, як мудрець. Волхвами не ставали, волхвів не призначали, волхвами народжувалися і народ визнавав, чи не признавав його заслуги. І Волхви, завжди несли мудрість у народ, по мудрості їх, пізнавали і проводжали.

Характерниками ставали, характерників, на відміну від Волхвів, вчили і виховували свмі Волхви, після особливого відбору з раннього дитинства. Частіше усього, це були діти сироти, якими мала розпорядитися не дуже привітлива доля. Частіше усього, це були хлопчики, але історія називає і рідкісні імена жінок. Зрідка , їх посилала доля як знак, як порятунок, як знак до пробудження. Жанна Д’ Арк – у якої була своя неперевершена харизма, сила духу і сила волі пройти через усі випробовування життя і долі.

Рабу, ніколи не судилося стати характерником, його не відпускає рабство. Він боїться свободи. 

Характерництво – не є суто українських характерним привілеєм, а швидше, типовим визначенням особистості і у кожного народу називається по своєму. Перші характерники з’явилися, після вигнання Волхвів з Київської Русі. 

Покидаючи рідні землі, волхви, ховаючись у густих очеретяних плавнях, залишали свої мудрі і безцінні практичні знання дітям-сиротам, що мандрували за ними (не вести ж їх на чужину і не наражати на смертельну небезпеку), і молодим втікачам що не бажали втрачати власну свободу, ставати невільниками нової релігії і нової князівської влади.

Хочу відмітити, що язичництво, як нині, принизливо називають, неоціненно високу культуру давніх українців, їхні нинішні недалекі нащадки, ніколи не було вірою чи, релігією. Це була культура. До Богів ставилися з великою повагою і пошаною. Богів знали, любили і боялися розгнівити. Богам Довіряли, у Богів вчилися, жили у мирі і злагоді із Стихіями. Не те що тепер – пустоцвітом і по інерції.

Характерництво – сила духу і сила волі. Що прививалася, виховувалася, гартувалася у той суровий період, коли нова влада і церква, усі сили застосовувала на руйнування і повне знищення традиційних і духовних цінностей українців, аби на тисячі років позбавити свободи (навіть згадки про неї), і поневолити усіх. Колись вільний і гордий народ, позбавили усього, лишивши єдину надію на потойбічне життя. 
З тих пір і до нині, побутує народна приказка: - Чому бідні – бо дурні, а чому дурні - бо бідні. 

З тих пір, триває безупинна боротьба між добром і злом, за Свободу і Незалежність, за право бути Людиною і жити, бути щасливим під Сонцем, яке одне і справедливе для усіх.

Багато говорять, що козаки були характерниками. Були. Не багато - Іван Сірко. Але спочатку невеликий і скупий екскурс у козаччину. Козаки, українські (не лише запорізькі), це звитяга, це лицарство (і не лише, бо по усякому бувало), це високе мистецтво володіння зброєю, безмежна хоробрість, готовність на самопожертву, ненависть до неволі, любов до Батьківщини, патріотизм, завжди захищали, шанували і корилися характерникам, що у потрібні важкі години, завжди з’являлися поруч. Ніби слідом слідували. 

Характерники, не тільки лікували смертельні рубані і стріляні рани, але, й давали вчасні і мудрі поради, передбачали події, прораховували усе на багато кроків уперед. Це потім, з появою церкви на Січі, відбулася зрада і добровільна здача козацької «віруючої» старшини на християнську милість «братів» по вірі і царської волі.

Формування сили духу і сили волі, нелегка і не проста справа. Для цього потрібно народитися вільним, понад усе на світі цінувати життя і свободу, досягнути певних висот, подолати життєві перешкоди, сформуватися - як особистість,присвятити життя пошуку справедливості, не лишатися байдужим навіть до знань - навіть самих незначних, посвятити життя служінню добру, справедливості і людям. Лише тоді відкриваються настіж двері перед великими тайнознаннями, з’являється невидимий місток довіри і дружби з природними Стихіями, відкриваються таємниці буття, довголіття, здоров’я, діє сила духу і сила волі у вселенському вимірі. Для якої не існує кордонів ні у просторі, ні у часі, стирається невидима межа між можливим і неможливим, коли усе визначає рівень знань, мудрості, майстерності, довіри.

Ми дожилися. Сьогодні не існує професійної, чи будь якої, школи практичного характерництва, що би давали необхідні цінні знання і формувала силу духа і силу волі, що би формувала особистість, визволяла з неволі, рабства, шкідливих звичок і залежності, давала повну свободу. Цього не бажає система. 

Бо рабство ніхто не відміняв. Його постійно вдосконалювали, міняли форму, облік і оберігали.

На цій царині, ми перші. Спочатку - старалися довести небайдужим, тепер – час ділитися знаннями..

26.06.2017р.

м. Київ