За легендами, зміст і сутність усіх релігій можна позначити числом 0 (нуль). Це давало наснагу атеїстам: на їхню думку, це мало означати, що Бога не існує. Хоча історія цього знаку дуже давня і первісно саме значення його було іншим.
В давньоіндійській мові (санскриті) коло, що позначає нуль, символізувало небо, сонце, Бога (Абсолют). Математики вперше почали використовувати нуль в Індії, де його назвали "шунья", тобто "дірка", "порожнеча".
На річні сонячні свята (сонцестояння) в багатьох давніх народів існували звичаї випікати або варити бублики - ритуальні хлібні вироби, присвячені Богу Сонця. Так, в Україні й досі побутують різдвяні та купальські бублики, хоча їхній ритуальний зміст уже втрачений і споживають їх просто за традицією, і не тільки в свята, але й щодня. Тому відбулося і переосмислення символіки бублика. Вислів "дірка від бублика" став означати "абсолютно ніщо"1 і сприйматися як негативний образ. Та чи справді це саме так ?
Ось що каже про нуль найсучасніша наука: "Всесвіт виник близько 15 млрд років тому, причому з мікроскопічної комірки, яка раптово почала роздуватися і в якій внаслідок дії певної творчої сили почала з'являтися речовина. Доведено також, що поява цієї речовини не суперечить законам збереження маси та енергії. У кожний момент часу повна енергія у Всесвіті дорівнює сумі кінетичної енергії окремих його частин і сумі потенціальної енергії цих мас, що має від'ємний знак. У сумі це завжди нуль. Нулю також дорівнює повна маса Всесвіту, оскільки вона складається не лише з маси спокою всіх галактик, а й енергії їхньої гравітаційної взаємодії, поділеної на квадрат швидкості світла, що знову ж таки зі знаком мінус".2
А хіба не про це говорять і давні релігії ? Різниця тільки в тому, що наші далекі пращури користувалися іншою термінологією, і в основі світобудови бачили Бога - світотворчу Істоту Космосу, яка має багато проявів у реальному житті. Ці прояви божественної енергії уособлювалися в образах багатьох Богів, які опікувалися певними реаліями чи стихіями буття.
Феномен Абсолюту - Вакуум - означає врівноваженість усіх елементів реальності. Саме у Вакуумі наявні всі можливі частки, форми, стани і прояви фізичного світу.
Міфи про боротьбу Світла і Темряви, які існували в багатьох стародавніх народів, дійшли до наших днів: слов'янські Білобог і Чорнобог це уособлення позитивного і негативного полюсів, чоловічого і жіночого, батьківського і материнського, духовного і фізичного начал, які також передаються символікою вогню і води, золотого і блакитного кольорів, вертикалі й горизонталі тощо.
Про цю боротьбу протилежностей пише одна з найдавніших пам'яток язичницької культури наших предків "Велесова Книга": "Праве бо єсь невідомо уложене Дажбом, а поніяк боротьба ж ця тече явно, і та соутворює живоття наше".3 Боротьба двох начал знайшла своє відображення і в найдавніших обрядодійствах, релігійних ритуалах давньої доби, які фрагментарно збереглися в українському фольклорі: поєднання Вогню і Води. Наприклад, "три іскри впало, три морі стало", або обрядодії з вогнем і водою на Купальські та на Різдвяні свята тощо.
Визнання обох світотворчих основ, Білобога і Чорнобога, моління їм обом і вшанування обох було нормальним явищем у первісній релігії. Український вислів "Бога люби, але й Чорта не гніви" - своєрідний залишок дуалізму, що відбився в ментальності народу. В язичництві не існувало різкої межі між добром і злом, поділу на "темні" і "світлі" сили. Але служителі християнського культу не вбачають в антиподі Бога творчу істоту, а лише руйнівника. Хоча і християнські легенди про сотворення світу не обійшлись без допомоги Сатанаїла і його "співпраці" з Богом.
Поклоняючись природним стихіям і явищам, людство вивчало закономірності світотворення і світобудови, виробляло свої системи обрядів, тобто своєрідну форму спілкування з Богами, прилучення своїх енергетичних систем до вищих космічних потуг. Організація, тобто впорядкування, ладування навколишнього середовища протистоїть хаосу і руйнації - ось головна ідея і мета давньої віри українців.
Причину, яка спонукає два першопочатки поєднуватися для творення світу, не міг збагнути ніхто. Це породжуюче начало називали по-різному: Велика Прамати, Небесний Вогонь, Вогняний Змій, Батько Неба - Сварог, Любов та ін. Це і є різні назви Великого Нуля, з якого починається і твориться Всесвіт.
1Фразеолоічний словник української мови. -К., 1993.- С.248. і
2Климишин І.А. Астрономія. - Львів., 1994.- С.13-14.
3Влес Книга // Дніпро. - 1990, № 4.- С. 92.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira