Справжнє християнство або Про що пише біблія - V. Підвалини справжнього християнства

V. Підвалини справжнього християнства

Якщо вирубати непролазні хащі облуди, якими закрито для читача справжній зміст Біблії, то залишиться кілька простих положень, які коротко викладені в цій главі.

1. Хто такий Ягве (Єгова)?

Хто такий Бог? Чи може Ягве (Єгова) мати щось спільне з Богом? Ким є Ягве?

Згідно з духовними знаннями наших предків, у недосяжних висотах Духовного Неба знаходиться Божественний Світ – Край, де панує Єдиний Бог Всесвіту. Людина не здатна усвідомити своїм обмеженим розумом Бога таким, яким Він є. Тому вона уявляє Його як досконалу нематеріальну особу, яка випромінює енергію добра і любові. Єдиний Бог Всесвіту перебуває в Божественному Світі, і лише через своїх посланців сповіщає людей про Своє існування і Свої Закони. Таке розуміння Бога викладено в Священних Книгах, написаних нашими легендарними предками – Арійцями – в "Відах" та "Авесті". Таке ж розуміння Прабога, Великого Бога, Єдиного Бога мали і слов’яни напередодні насильницького хрещення. Про це докладно і переконливо написав видатний український історик Микола Іванович Костомаров у своїй визначній праці "Слов’янська міфологія", яка була написана в 1848 році, а вдруге перевидана лише в 1993 році.

З’ясуймо ж статус духовної сутності, яку євреї називають Ягве (вона ж Саваоф, Єгова, Елогім). Наведемо опис проявів Ягве в Матеріальному Світі.

"І взяв він (Авраам – О.В.) для нього (Ягве – О.В.) все те (трилітнє теля, трилітню козу і трилітнього барана – О.В.) і розсік наполовину, і поклав одно половину напроти іншої... І сталося, коли зайшло сонце, й була темрява, та ось ніби дим з печі та полум’я вогню пройшло між розсіченими шматками жертви" (Буття, 15, 10-17).

Цікавий "бог"! Ховаючись від денного світла, дочекавшись темряви, ходить по землі, чадить димом і блимає полум’ям між скривавленими шматками розтерзаних тварин... Це явлення аж ніяк не нагадує того Бога, якому з любов’ю в серці вклонялися предки наші на сході Сонця.

Одним з найяскравіших з’явлень Ягве стала його боротьба з Яковом, який після цього отримав ім’я Ізраїль (на івриті – "той, хто поборов "бога"). Подамо цей епізод з Біблії.

"І встав він (Яків – О.В.) тієї ночі, і взяв обидві жінки свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок... І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь муж, аж поки не зійшла досвітня зоря. І він (той муж – О.В.) побачив, що не подужає його (Якова – О.В.), і доторкнувся до суглобу стегна його. І звихнувся суглоб стегна Якова, як він боровся з ним. І промовив (муж той – О.В.): "Пусти мене, бо зійшла досвітня зоря". А той (Яків – О.В.) відказав: "Не пущу тебе, коли не поблагословиш мене". І промовив до нього: "Як твоє ймення". Той відказав: "Яків". І сказав: "Не Яків буде вже називатися ймення твоє, але Ізраїль, бо ти боровся з богом та з людьми – і подужав". І запитав Яків і сказав: "Скажи ж ім’я своє". А той відказав: "Пощо питаєш про ймення моє?" І він ("бог") поблагословив його (Якова-Ізраїля) там. І назвав Яків ім’я того місця: Пенуїл (на івриті – "лице бога"), бо "бачив був бога лице у лице, та збереглася душа моя" (Буття, 32, 23-31).

От тобі і "бог"! Мало того, що чекав ночі, щоб напасти на Якова, то ще боровся з ним тіло проти тіла. Але найцікавіше, що, коли зійшла досвітня зоря, цей "бог" почав тікати! За українськими священними переказами, страх перед зорею є виразною ознакою темної сили – ЧОРТА. Та ще до того ж звичайнісінький єврей подужав цього так званого "бога".

Чимало "див" явив євреям цей "бог". Перелічимо ці "божі" діла з книги Вихід:

• перетворив палицю єврея Аарона на змія, який пожер інших перетворених зміїв (Вихід, 7, 8-12);
• перетворив води річки Нілу на кров, через що здохла вся риба, а люди мучилися, бо не було, що пити;
• напустив на землю жаб, а потім понищив їх, і вся земля засмерділася;
• напустив воші на всіх людей і тварин в Єгипті;
• напустив гнійні язви на всіх єгиптян;
• навів град та напустив сарану на єгипетські поля;
• заслонив сонце і напустив темряву на Єгипет;
• знищив десятки тисяч невинних єгипетських дітей в день людоїдського "свята" Пасхи;
• проклинає, вбиває, лютує, карає чи не в кожній главі Біблії.

Єдине, чого не помічаємо за цим "богом", якого євреї звуть ім’ям Ягве – любові та доброти. Коли Ягве "приходив" до Мойсея, то ознаки його аж ніяк не асоціюються з любов’ю і добром. Читаємо Біблію.

Ягве приходить на гору Синай.

"І сталося третього дня, коли ранок настав, – і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І ЗАТРЕМТІВ УВЕСЬ НАРОД, ЩО БУВ У ТАБОРІ... А гора Синай – уся вона димувала через те, що господь до Мойсея: "Зійди, остережи народ, щоб не рвався до господа, щоб побачити, бо багато з нього загине..." (Вихід, 19, 16-22).

В цьому епізоді Ягве схожий більше на Змія Горинича, якого в легендах убиває слов’янин-богатир, ніж на "бога". На завершення прочитаємо про те, як Ягве супроводжував євреїв у пустелі:

"... над скінією (наметом, де знаходився вівтар Ягве – О.В.) вдень була хмара господня, а вночі був вогонь у ній..." (Вихід, 40, 38).

Вдень Ягве з‘являвся, як темна хмара, а вночі – як полум’я. Обидва цих з’явлення мало схожі на те Духовне Світло, золоте і сонцесяйне, яке вважали проявом Бога арійці та слов’яни, наші величні предки.

Таким чином, Ягве постає на сторінках Біблії то як якась демонічна потвора, яка приходить вночі живитися кров’ю убитих тварин, то як Змій Горинич, з якого пашить полум’я та дим, то як творець недоступних для людини злочинів, включаючи масове дітовбивство. Найхарактерніший стан Ягве – це лють на ворогів євреїв та на самих євреїв, коли вони недостатньо послідовно домагаються світового панування.

Отже, Ягве – НІЯКИЙ НЕ БОГ, А ЗВИЧАЙНІСІНЬКИЙ КРИВАВИЙ ДЕМОН, ЯКИЙ "ШТОВХАЄ" "БОГООБРАНИХ" НА ЗЛОЧИНИ ТА ПОДАЄ НЕПЕРЕВЕРШЕНІ ЗРАЗКИ ЗЛОДІЯНЬ.

2. Хто такий Ісус?

Єврей Ісус – посланець кривавого демона Ягве. Чи це так? Чому ж посланець демона-дітовбивці говорить про любов? Чи наповнене серце самого Ісуса любов’ю? Відповіді знаходимо в Біблії. Читаємо Євангелія:

"Хто не зі мною, той проти мене" (Матвій, 12, 30).

"Не думайте, що я прийшов, щоб мир на землю принести, – я не мир принести прийшов, але – меч" (Матвій, 10,34).

"Тоді скаже (Ісус під час другого пришестя – О.В.) і тим, які зліва: "відійдіть від мене, прокляті, у полум’я вічне, приготоване для диявола і служителів його; був голодний я, і ви не нагодували мене; хотів пити я, і ви не напоїли мене; був мандрівником, і ви не прийняли мене; був роздягнений, і ви не вдягли мене; був хворий і в темниці, і не відвідали ви мене". Тоді й вони скажуть йому: "Господи, коли ми... не послужили тобі?" Тоді скаже він їм у відповідь: "По-правді кажу вам: якщо не зробили ви цьому одному з менших моїх, то не зробили мені". І підуть вони на муку вічну..." (Матвій, 25, 41-46).

Отже, всі люди повинні бути запопадливими не лише з самим Ісусом, але й з кожним християнином, бути їм прислужниками та вгадувати їх потреби, інакше – смерть.

Агресія єврея Ісуса іноді набуває дивних форм. Одного разу жертвою його безпричинної агресії стало невинне дерево.

"І побачив (Ісус – О.В.) біля дороги одну смоківницю, підійшов до неї, і, не знайшовши на ній нічого, крім одного листя, сказав їй: нехай не буде від тебе плоду навіки. І смоківниця одразу ж засохла" (Матвій, 21, 19).

Складається враження, що серце єврея Ісуса наповнене ненавистю, і він не знає, куди її подіти, виливаючи на перший же об’єкт, який трапляється на дорозі. Так буває, що маленька нерозумна дитина, вдарившись об двері, починає їх сварити і лупцювати.

Всі Євангелія наповнені прогнозами страшного суду до тих, хто не приймає Ісусової проповіді.

Своєрідним підсумком Нового Заповіту є кинуте євреєм Савлом ("апостолом Павлом") прокляття:

"ХТО НЕ ЛЮБИТЬ ГОСПОДА ІСУСА ХРИСТА, ХАЙ БУДЕ ПРОКЛЯТИЙ" (Перше послання апостола Павла коринтян, 16, 22).

Такою є "любов", "терпимість" та "гуманізм" християнської моралі!

А ось як описує майбутню появу єврея Ісуса на зелі Іоанн Богослов і своєму Об’явленні.

"Очі його – немов полум’я огняне, а на голові його – багато вінців. Він ім’я має написане, якого не знає ніхто, тільки він сам. І зодягнений він був у шати, залиті кров’ю. Ім’я його: слово боже. І воїни небесні слідували за ним ... З уст його виходить гострий меч, щоб ним вражати народи. Він пастиме їх жезлом залізним, і він буде топтати чавило вина лютості та гніву бога всевладного (кривавого демона Ягве – О.В.)! І він має на шатах і на стегнах своїх написане ім’я "Цар над царями і пан над панами" (Об’явлення, 19, 11-16).

Ось таке перетворення сталося з ніжним і делікатним євреєм Ісусом! Зовсім як в житті: доки єврей залежить в чомусь від нас – хоч до рани його прикладай, але коли набрався він сили і отримав владу над вами – із задоволенням розчавить вас у своїй лютості! У цьому Ісус – найповніший єврей.

Бог наших предків, Єдиний Бог Всесвіту, Сонцесяйний Датель Правди, Добра і Любові – це наш захист від ненавісті та люті демона Ягве та його посланця в залитих кров’ю шатах.

3. Сутність християнства.

Нарешті завершено наш розгляд християнського вчення. Зробимо короткий підсумок.

Кривавий демон Ягве обрав собі схильний до аморального способу життя (згідно з біблією) народ євреїв, як знаряддя свого злочинного задуму панування над світом. Він послав до євреїв пророків, які докладно показали євреям шлях до цієї мети.

Коли євреї опинилися в глухому куті та довели до розвалу свою державу, Ягве послав до них месію Ісуса. Єврей Ісус повинен був або спромогтися стати царем Ізраїля, або, якщо його місія провалиться, стати об’єктом ритуального жертвоприношення та взяти на себе гріхи єврейського народу.

Ісус виявився неспроможним домогтися царства. Тоді з участю первосвященика Ізраїла Кайяфи його ритуально умертвили, щоб він урятував єврейський народ від кари Ягве, взявши на себе гріхи своїх одноплемінників.

Однак, єврей Ісус знову зазнав поразки – після його жертвопринесення євреї відмовилися виконувати умови, за яких вони могли б перекласти на єврея Ісуса свої гріхи (для цього необхідна була віра в Ісуса та виконання обряду причастя).

Тоді ситуацію порятував хитрий критій єврей Савл ("апостол Павло"). Він, щоб духовна сила Ізраїля не рухнула, лишившись без зв’язку з своїм демоном, замість євреїв до обряду помилування через поїдання тіла єврея Ісуса долучив "язичників". Він в Законі Мойсея знайшов один пункт, який стосувався "язичників" – вони повинні бути рабами євреїв. Єврей Савл заявив, що це і є закон для "язичників". Тих з них, хто покірно погодився бути рабом через віру в Ісуса, який вів євреїв до світового панування, він проголосив "праведними", духовними євреями, духовно обрізаними. Ці догми Савл ретельно замаскував багатосторінковими пустопорожніми писаннями.

Тепер християни-"язичники", молячись до єврейського царя Ісуса, підтримують Духовний Ізраїль та відмолюють гріхи Ізраїли. Євреї, гріхи яких за них відмолюють покірні "язичники", процвітають. А єврейсько-християнські раби все більше потрапляють під єврейську владу, все глибше формують у себе рабську свідомість та деградують, як люди, здатні цінувати свободу. Ту свободу, яку мудро берегли наші святі предки в сонцесяйній вірі нашого народу.