На службі у чародія

Були собі ґазди і мали хлопчика. Хлопчик був бідний, бо ґазди бідні були. Коли хлопчик підріс, задумав батько десь його дати на службу. Взяв і веде його лісом. А в лісі — хатина невеличка. Він привертає з хлопцем до тої хатини.

Заходять, а там — баба старенька. Питається вона:

— Де ти, чоловіче, свою дитину ведеш?

— Де веду? На службу, бо грошей треба. Треба якось жити.

— Добре, — каже, — іди. Там є такий чародій, він візьме твого сина на службу. Але би-с на більше не давав йому хлопця, лиш на один рік.

Так і сталося. Найшов він того чародія, і чародій приймив у него сина на службу, і згодились на рік. Він заплатив йому за сина за рік, і ґазда пішов додому. Йде та й знов заходить до тої баби.

— Ти на кілько сина наймив? — питає баба.

— На рік.

— Добре. Будеш іти, повернеш до мене.

Минув рік, і чоловік йде за своїм сином. Та й повертає до тої хатини, до баби. Баба каже йому:

— Іди. Він випустить тобі три голуби. Два будуть літати далі від хати, а твій буде крутитися над хатою. То будеш знати, що то твій син.

— Добре.

Подякував він бабі й пішов. Приходить туди, і пускає йому чародій три голуби. Голуби літають. Два літають далі, а той — ближче хати. А він каже:

— То мій син.

— Добре, пізнавси. На тобі ще стілько грошей і лиши його мені ще на рік.

Лишив він йому хлопця ще на рік. Повертає до баби — баба свариться з ним. Нащо він зробив таке другий раз, як вона йому не казала того робити?

— ...Ну, зробив, то не повернеш, — каже вона.

Пішов він, перебув дома рік, а за рік вертається знову по сина. І знову повертає до бабчиної хати, а бабка каже:

— Він випустить тобі купу псів. Тоти всі будуть гавкати на тебе. І твій буде гавкати, але буде дивитися в другу сторону, на хату. Котрий буде гавкати на хату, то буде твій син.

Пішов він до чародія, пізнав сина, а той умогоричив його добре, дав йому грошей і умовив віддати хлопця ще на рік. Іде він, повертає до баби та й каже:

— Лишився син знов.

— Зле, — каже, — ти зробив. Але пропало, вже інакше не буде. Будеш іти через рік, повернеш до мене.

Проходить рік, повертає він до баби, а вона каже:

— Іди. Він випустить тобі три коні, і ті коні будуть усі брикати. Два будуть кусатися, а третій буде збоку. То аби знав, що котрі кусаються, то не твої, а котрий не буде кусатися — твій син.

Пішов він і пізнав свого сина. Чародій не хотів віддавати, але мусів віддати. Прийшли батько з сином додому. Перебули кілька днів — треба жити, а грошей нема. Каже батькови:

— Знаєте, тату, що? Я зроблюся конем, а ви поведете мене продавати. Лиш аби, — каже, — з мене бротянку стягнули.

Повів батько коня на ярмарок, узяв добрі гроші, бротянку зняв. І доки прийшов додому, син уже був дома — скорше від батька прийшов.

Так він зробив і другий раз. Завів на ярмарок і знов продав.

А як третій раз завів коня продавати, попався йому на ярмарку той чародій. Дає йому великі гроші, а він не хоче продати, бо той хоче купити з бротянкою, а дідо каже: «Без бротянки». І таки дав дідови гроші, а бротянку зняти не дав. Продав дідо коня з бротянкою.

Чародій коня з бротянкою взяв і завів його до коваля. Кузня була відкрита, а коваль був у хаті, не було його на місци. Чародій пішов за ковалем, а коня прив’язав. Коло кузні бавилися діти. Каже кінь до них людським голосом:

— Діточки, здойміть з мене бротянку.

Діти взяли здоймили з него бротянку. Вийшов чародій з ковалем коня кувати, а коня вже не стало — лиш бротянка лишилася коло стовпа, де був прив’язаний кінь.

І почав чародій коня доганяти. Кінь зробився голубом і полетів, а чародій — яструбом. І гониться яструб за голубом, вже й доганяє його. Вже зовсім близько він. А там дівчина прала шмаття. Голуб упав перед дівчиною і зробився перстенем. Дівчина взяла перстень та й одягла на палець. А яструб зробився хлопцем і хоче в неї той перстень відобрати. А вона ніяк йому не хоче віддати. Він каже їй:

— Підем до твоїх батьків, та й ти коло батьків віддаш мені.

— Ну, то й добре.

Прийшли до батьків, і він тото розказує батькам:

— Така й така справа, вона мій перстень найшла й не хоче віддати. А вона каже:

— Я прала і я собі найшла. Я не віддам. А батьки зачали казати:

— Перстень треба геть віддати.

Дівчина здоймила той перстень з пальця і в злости кинула його до земли. Кинула — а перстень розсипався горохом. З чародія зробився кугут, аби той горох з’їсти. А хлопець з гороху зробився яструбом, і вбив чародія. Так його й збувся. Вернувся син до батька, і вони далі жили разом.