Рецепція змії у свідомості українського народу - Образ змії в українській усній народній творчості

Образ змії в українській усній народній творчості

Образ змія чи його похідних (Юж, Перелесник та інш.) глибоко вкорінений в усній народній творчості нашого народу. Цілком можливо, що більша частина українських фольклорних образів змія веде свою генезу з слов’янських, а можливо, й більш віддалених часів.

Цікавий момент народних віруван про гадюку наводить митрополит Ілларіон у праці «Дохристиянські вірування українського народу»:  «Гадюка  постить 40 день і ночей, поки скине своє линовище ( по старому «сволочь», а з нього і пішла лайка)» [9, 68], що дозволяє нам припустити, що не завжди і не всюди змія чи гадюка ототожнювалась із нечистим, оскільки піст – справа свята. І той же таки митрополит Іларіон наголошує, «Убити гадюку – це ніби сім Літургій прослухати», а за забиття полоза  (особливо небезпечної змії) відпускається сім тяжких гріхів.

Як і птахи, змії та гадюки в українській міфології наділені власним підземним вирієм – місцем, де вони зимують. «Вирій гадючий –окремо від пташиного. Пташиний десь на теплих водах, за пущами і за богатирями, а гадючий – в Руській землі. От що про нього кажуть. Пішла дівка в ліс і провалилася у цей вирій. Як провалилась, а гадюки як засичать. А сама більша як засичить на них –вони всі й помовкли. І лежить там сірий камінь. А та, старша, так коло тієї дівчини в’ється та кланяється, показує, щобі вона той камінь лизнула.

– Я, – каже дівчина, – довго і кріпилась: аж дев’ять днів! А там і лизнула. Так відразу й одужала, і їсти не хочеться.

А як прийшов час гадюкам вилазити, всі порозлазились. Старша ж стала дугою, а дівчина –на неї та й собі вилізла. Недовго й пожила після того»[19 ,24].

У Вирій гадюки ховаються на свято Чесного Хреста, тому цього дня небезпечно йти до лісу, чи перебувати в місцях, де ймовірна зустріч із зміями. Проте не всі змії допускаються до зимування у Вирії: «те, которые кого-нибудь укусили, в наказание остаются мерзнуть в холодные дни»[26, т.2, 50], виповзає ж усяке гаддя на день святого Руфа (Родіона) –4 березня. У цей день також, як і на Воздвиження Чесного Хреста, заборонялося йти до лісу, бо в цей день змії та гадюки особливо кусючі [2, 101].

Знаменно, що при аналізі української народної чарівної казки доходимо висновку, що не можна однозначно трактувати змія як абсолютне і незаперечне зло. Скажімо, у популярній казці про Яйце-Райце змія стає дарителем матеріальних благ, що повинні забезпечити головному героєві безбідне (а, отже, за народними уявленнями, щасливе існування). Проте в більшості  казок образ змія асоціюється із злом («Кирило Кожум’яка», «Івасик-Телесик» та ін.), що мусить бути подолане чарівною богатирською силою. Казковий Змій зазвичай людожер, що часто вимагає собі на поживу лише дуже вродливих та молодих дівчат, але після поразки його вдається навіть впрягти до плуга і оборати певну ділянку землі. Саме так пояснюють появу відомих Змієвих Валів у казці про Кирила-Кожум’яку. Цей же мотив зустрічаємо у легенді про Кузьму та Дем’яна «Змієві сліди». Міститься інформація про зміїв і легендах козацького циклу, в окремих із них подано навіть точні дані про місце, де вони мешкали. «Кажуть, у Гадючій балці водились полози, а нижче порога Гадючого, на острівку, була, – та й тепер є, – скота, де жив змій з трьома головами. Його всі боялись… Оце як летить, то так весь світ і засяє!

Це було давно. Зміїв, кажуть, водилось тут три: один на острові Перуні, другий на Гадючому порозі, третій на острові Хортиці. На Хортиці, якраз у Вищій Голові, є тепер глибока скота. Її так і називають: Змієва…» [19, 212].

Взагалі, мотив змієборства – чи не один із ключових у традиції української чарівної казки. Відомі змієборці і в християнській традиції – Святі Юрій, Димитрій та Федір. Власне, казковий змій рядом ознак відрізняється від реального. Як правило, він має кілька голів (3, 7, 12 і т.д.) і крила. Кажуть, що цей змій постає із гадюки, що сім років провела глибоко під землею, не чуючи ніяких звуків.

В. Є. Орьол у  своїй праці «Культура, символы и животный мир» пише, що «в славянской традиции этих животных, помимо традиционного термина «гады», часто называют «нечистью», «поганью» и т.п. В частности, в фольклоре  Болгарии, Украины и некоторых других стран лягушка  или змея по истечению определенного времени превращается в летающего змея. Жаб и змей считают ведьмами, превращенными в животных и они являются непременным атрибутом злых колдунов и ведьм». Існує ряд повір’їв, причому не лише українського походження, де змії оберігають заховані в землі скарби («Голубая змейка», «Медной горы хозяйка» Бажова) і наділяють ними тих, хто насправді цього потребує і чиє серце не отруєне захланністю. Часто змії наділені виключно позитивною семантикою. Зокрема, це стосується вужа (вважають, що вуж охороняє оселю та сім’ю від усяких негараздів та нестатків) і гадюки (гуцули мають її за дуже розумну, що здатна жити поблизу людської оселі і не пускати в дім ніякого зла).

Вартою уваги видається нам ще одна іпостась змія, що дозволяє пов’язувати його із любовною магією українців. Ще у до українські часи на значній території східної Європи були відомими повір’я про змія, що міг перекидатися на гарного чоловіка і вступав у близькі стосунки із жінками та дівчатами. Його називали Огненним змієм, Южем, Перелесником. Іноді він просто знайомився з жінкою-жертвою, іноді обертався на гарну коштовну річ, яку нещасна знаходила на дорозі. Після того, як жінка брала ту річ (часто перстень, стрічку чи пояс), вночі до неї приїжджав неймовірної вроди чоловік і схиляв її до інтимних стосунків. Як правило, жертва не могла довго чинити опір. Незабаром вона починала чахнути, спадати з лиця і хворіти, а через певний час – вмирала. В деяких випадках Перелесник приймав подобу померлого або вже давно відсутнього чоловіка чи коханого. Називали Перелесника Огненним змієм, тому, що над хатою, до якої він вчащав, бачили комету, тобто змія з вогняним хвостом. Існували певні способи прогнати Перелесника. Ось один, про котрий вдалося довідатися на Хмельниччині. Для того, аби віднадити Перелесника, хату, до якої він залітав, обсипали свяченим маком. Після того, як з’являвся Перелесник, він або не міг переступити через зерна свяченого маку, або ж йому пропонували прийти тоді, коли визбирає увесь свячений мак до останньої зернини. Кажуть, що довкола хати чувся гуркіт, починала двигтіти земля, щось гуло в комині, а тоді Перелесник щезав назавжди.

Цікаво, що вельми хтивими створіннями змальовують, правда, не зміїв, а їх близьких родичів – гадюк середньовічні звірослови. Саме хтивість ставлять автори цих трактатів як основну зображальну рису цієї тварини.

У карпатських мольфарів відома традиція ворожіння за допомогою хліба, спеченного на гадюці. Для цього в певний день ідуть до лісу, шукають там невеличку гадюку і приносять її додому. Розводять у печі вогонь і вкидають у нього гадюку. На цьому вогні печуть хліб із ложки солі, ложки води і ложки борошна. Готовий хліб повинна спожити та людина, що хоче знати з ким їй судилося жити у парі. Після того вже не можна говорити і потрібно відразу лягати спати. Вночі повинен наснитися суджений чи суджена і подати води тому, хто ворожить.

Магічними та цілющини якостями булла наділена і гадюча шкіра,так зване «линовище». Нею обкурювали зміїні укуси, в його відварі дівчата мили голову, аби краще росло волосся, проте казали, що робити це небезпечно, оскільки таке волосся може вночі задушити свою хазяйку. Воду, в якій мокло «линовище» давали випити тому, кому бажали зла («дання»).

Чарівною силою наділяли також гадючу голову, яку подекуди намагались зберігати вдома як оберіг.

На Гуцульщині з і стародавнім культом змії пов’язане реальне і водночас містичне місце – Зміїне озеро. «За переказами, живе в ньому планета, цебто нечистий дух, що поневолив грішні душі померлих та тримає їх у цьому озері й наказує їм із льодяної криги град на зиму товкти на шкоду людям» [2, 193]. Проте саме води цього озер згадують гуцули-газди на Свят-вечір, що дозволяє укладачам фундаментальної праці «Українська міфологія» висунути припущення, що води цього озера вважались містично-животворними, з часів, коли змій вважався охоронцем та добрим генієм людей.

Відоме в народі повір’я про білу змію, що ніби-то може робити людину невидимою, дарує чудодійну здатність бачити те, що недоступне іншим. Якщо відрізати голову білої змії і покласти їй у праве око горошину, то виросте чарівний стручок, той, хто матиме його при собі, стане невидимим, а той, хто з’їсть, почне розуміти мову птахів, якщо ж салом білої змії змастити очі, то людина зможе бачити всі скарби, де б сховані вони не були. Окремі джерела подають інформацію, що м’ясо будь-якої гадюки, якщо його спожити, відкриє перед людиною здатність до цілительства травами. «Коли до ранки від укусу гадюки прикласти ясеневу паличку й потім зберігати її при собі – уникнеш обмов і наклепів» [20, 198].

Вірили в народі також у змію-мідянку, що стає зрячою лише один день на рік – на Купала і може пронизати свою жертву наскрізь.

Широко відомий в усіх регіонах України дракон  (з грецької означає «змій»).  В багатьох казках слово дракон виступає синонімом до «змій». «В українців Карпат ця істота має назву «гадина з крилами». Бог послав її на землю подивитися, чи моляться люди. А то було після потопу, і гадина нажерлася «мерші» й не могла летіти. Тоді Бог зобов’язав її стерегти криниці з водою. Але гадина давала воду хіба тоді, коли їй приносили жертву – людину. Нарешті знайшовся чоловік, що вбив її» [2, 535].

Окремо виділяли зміїного царя – змія Василіска, що його вшановували 4 червня, приносячи йому в жертву чорного півня, інакше вірили, що буде страшна посуха. «Цар змій відрізняється від простих гадюк великими розмірами і, крім того, має на голові золоті ріжки, що світяться. При зустрічі з ним треба покласти червоний пояс або хустину; побачивши червоний колір, він скидає свої золоті ріжки і хто зуміє їх схопити –той буде і здоровий, і щасливий, і багатий; багатий – тому, що йому відкриються під землею всі скарби» [2,194].

Зафіксована велика кількість замовлянь, де так чи інакше згадуються змії чи гадюки. Значна частина з них стосується зміїних укусів, інша частина пов’язується зі вроками та лукавством, які змії повинні відвернути чи забрати.  М. Москаленко у своїй праці «Українські замовляння» про змій пише наступне: «Змій – по-перше, володар нижнього царства, зі своїм почтом, військом і незліченними служниками… По-друге, він володар усякої хвороби й пристрасті. По-третє, натурально пов’язаний із водною стихією, змій (зовсім уже не «натурально») пов’язаний також зі стихією вогню». [24, 215].  В образі змія пов’язані воєдино дві стихії – води і вогню, в чому учені схильні бачити відгомони купальських обрядів, які, в свою чергу, славилися значним еротичним розгулом. Поєднання в одному образі змії символів води і вогню могло знаменувати також обєднання в ній чоловічого та жіночого начал – мається на увазі андрогінність.  Подібні уявлення маємо у середньовічних алхіміків, які бачили у змії поєднання чоловічого та жіночого, співвідносячи змію із Меркурієм – андрогінним божеством, що міг чинити як добрі, так і лихі вчинки. Подібне значення у символ змії вкладали і гностики. 

В замовляннях змій персоніфікований і наділений багатьма іменами: кропиня, гадюн, Яриця, Іліяна, Киліяна, Веретениця, Хівря, Олена, Савул, Яселуха, Вольга, Огненний Бугало. Замовляння від зміїних укусів відомі із сивої давнини. Окремі згадки про них містяться навіть у Біблії ( Книга Єремії 8, 17).

Цікаво, що в замовляннях від зміїного укусу звертаються за допомогою до зміїного царя чи цариці, а також Георгія Побідоносля та Ісуса Христа, в чому можемо бачити ще один зразок двоєвір’я нашого народу:

1. «В первім разі лучшим часі. Над муковим полем, там стояла груша, а в тій груші цариця Єлина. «Царице Єлине, закажи своїм тридев’ят дванадцятим сестрицям по колючому і по болющому; а як не закажеш, то ми тому чоловіку скажем, що в неділю вози маже і дрова рубає, то він вас посіче і порубає!» Як укусить, то тричі переговорити і дмухнуть по разу, і плюнуть» [ 25, 42].
2. «Заклинаю вас, гадюки, іменем Господа нашого і Хр[иста], і Св. Великомученика Побідоносля Георгія, і всіма небесними силами закликаю три цариці Куфію, Невію і Полію, щоб не вредили [старцю або младенцю N], волосом такому-то» (смотря по цвету волос). Потом читают молитву «Превятая Троїце» 5 раз й молитву Господню 7 раз. Если змея очень ядовита, то читают заговор 3 раза» [25, 43].

В першому замовлянні супровідні дії шептуна мають яскраво виражений язичницький характер, тут немає християнських дій та формул, з чого можна зробити висновок про більш архаїчний час замовляння, порівняно з другим. В другому ж маємо звертання до Христа та Георгія Змієборця, замовляння доповнюється християнськими молитвами. Єдине, що, вочевидь, носить архаїчний характер – імена зміїних цариць, тоді, коли в першому замовлянні походження імені зміїної цариці має християнське походження.

Отже, в замовляннях, що стосуються зміїних укусів (в часі небезпеки) відображене двоєвір’я наших предків, які не забували вшановувати старих богів в той же час вірячи в Христа.

Прихильно в народі ставились до близьких родичів змій – вужів. Їх вважали охоронцями хатнього добра та затишку, а ті місця, де плодяться вужі вважались особливо придатними для примноження багатства. Відомі випадки, коли господині спеціально ставили для вужів тарілки з щойно здоєним молоком. Казали, що та корова, чиє молоко ссе вуж, матиме особливо багато молока. Вбити хатнього вужа вважалося тяжким гріхом. «Дехто говорить, що вуж цей – з руку завтовшки и куций, мов обрубаний, як колода, з великою круглою головою, подібною до дитячої. Живе він надворі, коли ссе корову, то обвивається навколо однієї з її ніг. Якщо таку вподобану вужем корову продати, то за нею іде й вуж, свиснувши при цьому так голосно, що ті, хто чув цей свист, неодмінно оглохнуть»[14, 359-360].

Є ряд вишиваних та писанкових орнаментів, що в той чи інший спосіб пов’язані із вужами і всі вони мають позитивну семантику. Вважали, що вужі допомагають хліборобам вимолювати дощ.

В українських народних казках та легендах зустрічається мотив шлюбу дівчини із вужем («Зозуля і соловейко», «Ластівка й зозуля», «Зозуля, ластівка та соловейко») [19,31]. Проте родина дівчини не може стерпіти цього (змій належить підземному світу, світу померлих і тому не може стати частиною світу живих) і стає причиною останньої метаморфози молодої пари, яка перетворюється на птахів.

Наведені факти про уявлення наших предків щодо вужів, наводять на думку, що, цілком можливо, в образі вужа вшановували хатніх духів чи духів предків. Аргументом на користь цієї теорії може слугувати зображення зміїв та вужів між корінням родового (Світового, Рай-) дерева, тобто там, куди пішли предки, на українських рушниках та писанках. Окрім того, широко відома оберегова функція орнаменту на українських народних сорочках. І знову ж таки – саме там, між солярних знаків, між знаків достатку та тварин тотемів зустрічаємо зображення змії!