Рецепція змії у свідомості українського народу - Аналіз зміїної орнаментики

 Аналіз зміїної орнаментики в традиційному українському ужитковому мистецтві 

Символ змії – один із найстаріших у традиційній орнаментиці племен, що населяли територію сучасної України. В. Ореол вважає змію символом дощу і врожаю, а серед причин, чому вона отримала таку семантику називає довголіття та здатність щороку змінювати шкіру. Якщо брати до уваги пам’ятки культури пізнього палеоліту (40-35 тис. років тому), зокрема ті, що стосуються  залишків житлових споруд у Мізині та Межиріччі, то на деяких ужиткових речах вже зустрічаються окремі зображення змій («Мізинські браслети»). На нашу думку, вони виконують не лише функцію прикраси, а й несуть певне захисне та меморіальне, а можливо і меморіально-комунікативне навантаження. Символи змії зустрічаються і на матеріалах неолітичних культур України, таких, як культура неоліту Закарпаття та інших. Проте, найвищого розвою, як нам здається, досягає «зміїна» орнаментика в часи трипільсько-кукутенської культурно-історичної спільності (3-2 тис. до н.е.). Звісно, ці племена ще неможливо назвати українськими, проте, якщо вести мову про побутування символу змії на території України, слід звертати увагу і на них. У фундаментальній праці Тараса Ткачука «Знакові системи трипільсько-кукутенської культурно-історичної спільності» подано детальний аналіз орнаментованого керамічного посуду, відомого на час написання праці. Дослідженням трипільської орнаментики займались також Ю. Відейко, Є. Паламарчук, І. Андріївський, С. Губерначук, В.Хвойка, І. Лінниченко, К.Болсуновський, К. Черниш та інші. Більшість учених сходиться на думці, що трипільці ототожнювали символ змії із символом води. Мабуть, вперше в цей час з’являється широковідомий символ «вуж» чи «безконечник», зображення якого можна зустріти навіть на сучасній вишивці чи писанці. «Щодо символу змії, то він є доволі частим у орнаментиці трипільської кераміки та пластики: у окремих групах трипільських поселень він становить до 45% від усіх відомих знаків.– пише С. Губерначук у своїй праці «Трипілля і українська мова», – Чимало дослідників витлумачують трипільські знаки змії як символ доброго змія – охоронця хатнього добра, домовика. Більше того, В.Даниленко, скажімо, інтерпретує трипільські знаки змії як символ сонячно-водяного дракона, який уособлював космічне подружжя Неба і Землі»[3,202]. Відомий російський академік Б. Рибаков пов’язував зображення змія на трипільській кераміці з Богом Нижнього Світу, який керував рухом сонця по небозводу. Підтвердження на користь цієї версії маємо у вигляді свастик із змій знову ж таки на традиційній українській писанці. Цікавими з нашої точки зору є деякі із так званих «Трипільських венер», що являють собою глиняні статуетки у вигляді оголених жіночих тіл, оповитих зміями (поселення Лука-Врублівська, Сокілець-Поліжок, Яблуня, Канів та ін.)

Деякі учені – М. Чмихов та Ю. Шилов доводять зв'язок змія із солярним культом на основі залишків орійських курганних змієвидних святилищ IV-IIIтис. до н.е.

Українська орнаментика знає широковживані символи «Вужів» та «Гадючок». Вони представлені різноманітними зигзагоподібними та меандровими лініями, безконечниками. Їх називають ще вужовими безконечниками, вилюшечками, пилками, кривульками, плаїками, хмеликами, юрками. Відомо, що символічні зображення рептилій використовувалися для захисту новонароджених дітей, писанки із зображенням безконечника клали до вуликів, аби забезпечити безконечний медозбір. Ці символи виступали також побажанням безконечного здоров’я та продовження роду, тому часто їх зображували на обрядових речах, що мали відношення до творення нової сім’ї – рушниках тощо. На рушниках Середньої Наддніпрянщини відомі як реалістичні так і високостилізовані зображення змій. Київські та черкаські вишивальниці  зображають на полотні щей  так звані «зміїні алегорії»: «Такі узори виглядають як напівспіралі, поділені ніби розрізаними на прямокутники частинками реалістично зображених зміїних тіл. Над спіралями, відповідно до прямокутних часток, вишиті цятки, з центру якихтягнуться догори рослинні пагінці. У такий спосіб ніби відтворюється думка трипільських хліборобів: «Від змії залежить дощ, від дощу – ріст рослин» [11, 155].