Провідник Грядущої ери - художник Крижанівський

Весь український світ має знати, що між українців є люди, які не лише по походженню, а й по вірі є українцями, і якщо за життя не запізналися з ними  вшануйте їх у світі Пращурів.

КРИЖАНІВСЬКИЙ Віктор Володимирович (Сонцеслав) – народився 12 травня 1950 на Волині в с. Заячівка, Ковельського району. Згадує сам Віктор Володимирович: «Я виріс на Волині, неподалік Колодяжного, де народилася Леся Українка. Я рано познайомився з творчістю Лесі Українки, а бачене довкола підтвердило: Природа – жива, вона одухотворена. На жаль, людина не завжди це розуміє… У мене ще в дитинстві відбувся поворот до того прадавнього світобачення людей, які жили в ладу з природою, які розуміли її» [Стаття з газети «Природа і суспільство». «Вівтар на горищі». Автор Іван Кугно]. Саме в тому Природному просторі почала формуватися ідеологія майбутнього художника.

Військову службу пройшов у Північному флоті. Він моряк-водолаз, бував в різних країнах, пройшов сувору школу морських доріг. Потім - робітник заводу «Арсенал» ім. В.І. Леніна, пізнав робочу спеціальність, будучи фрезерувальником четвертого розряду. З його рук виходили унікальні запчастини авіаційної техніки.  Мистецтвом займався паралельно, відвідував образотворчі студії. У 1968 р. навчався в студії при Московському художньому училищі, 1969-70 рр. вчився в образотворчій студії при Будинку моряка в Сєвєроморську. 1972-76 рр.  вчився в студії Жовтневого палацу культури м. Києва. В 1976 р. вступив в  Київський державний художній інститут на графічний факультет.

В 1979 році в складі інтернаціонального студентського будівельного загону Віктор Крижанівський побував в Німецькій Демократичній Республіці в семи містах, в тому числі, в м. Дрездені, де відвідав безліч художніх музеїв, ознайомився з оригіналами старих майстрів. З приїздом в Київ влаштував виставку своїх робіт в Київському педагогічному інституті ім. М.Горького, присвячену з’їзду студентських будівельних загонів м. Києва, де було виставлено 35 робіт Віктора Володимировича, зроблених в НДР.

В 1980 р. організував персональну виставку 50 робіт в Будинку культури заводу «Арсенал», яка мала успіх у керівництва та робітників заводу. В цьому ж році митець розпочинає спілкування з всесвітньовідомим дослідником слов’янської культури і історії Древньої Русі, академіком Борисом Рибаковим, від якого отримує знання та запал на відновлення втрачених знань мудрих предків. Тема майбутньої дипломної роботи, яку він захищає в 1982 році, безумовно, вже пов’язана з історією. «Стародавній Київ» – з такою темою він захищається на відмінно, після чого йому пропонують залишитися на викладацькій роботі в художньому інституті, що він і зробив. Педагогічну роботу успішно поєднує з поглибленим вивченням стародавніх Літописів та Пам’яток, порівнюючи минуле свого народу з вірою, мистецтвом далеких і сусідніх етносів. Непересічний досвід та знання втілює у серії своїх робіт “Сторінки Переяславської ради” (1984–1985 рр.), “Шевченко у Петербурзі” (1986 р.), “Біль попередження” (1987 р.), “Волинь” (1987–1991).

Разом з розвалом Радянської імперії в інформаційний простір України стали проникати раніше табуйовані книги, автентичні джерела прадавньої української віри, з’являються перші публікації «Дощечок Ізенбека», що значно розширювали світогляд пробуджених українців. Віктор Крижанівський, чи не єдиний митець, який одразу береться за мистецьку реконструкцію образів Богів, їхніх культів, долучається до скульптурних втілень як консультант.   В 90-х роках минулого століття він вступає до громади Рідної Віри «Православ'я», знайомиться з багатьма відомими науковцями, яким не байдуже майбутнє вже незалежної України. Так він знайомиться з професором Володимиром Перегінцем, який в той час працював в Німеччині і мав дружні стосунки з фрау Миролюбовою, вдовою Юрія Миролюбова, завдячуючи якому світ дізнався про «Велесову Книгу». Разом з серіями робіт “Дотики” (1985–2000 рр.), “Слов’яни” (1989–2002 рр.) Віктор Крижанівський стає співавтором ідеї створення Центру рідновірів (сьогодні він має назву Центр Рідновірів Русі-України (далі ЦРРУ)) в Кончі Заспі, в будину професора Перегінця. На протязі 5-х років велася кропітка робота по оформленню прибудинкової й будинкової території майбутнього Центру, і три роки нелюдської дієздатності Віктора Крижанівського, за які він створив унікальні настінні розписи. Тільки одна картина Центру «Дерево Життя» займає 25 м², всього близько 120 м² настінних розписів. Він відзначав, що процес творення забезпечувався Природним оточенням, в якому він мав змогу зосередитись на одинці. Біля вікових дубів він впадав в стан медитації, що сприяло отриманню доступу до священних знань минувших поколінь. Тільки найближчі люди мали змогу обережно спостерігати за процесом виходу митця на Інформацію і Космічні знання, які провідник до Грядущої Ери передавав мовою символів. Так, в книзі Марії Лесів (канадська дослідниця рідновірста) «The Return of Ancestral Gods: Modern Ukrainian Paganism as an Alternative Vision for a Nation» 2013. («Повернення рідних богів: Українське рідновірство як альтернативна візія нації». 2013 р.), авторка ділиться враженнями від інтерв’ю з Віктором Крижанівським: «Сонцеслав [Рідновірське ім’я художника] описував сам процес творення як особливий доступ до сакрального знання. Він, зокрема, відзначав, що медитація сприяла трансформації його свідомості, яка, в свою чергу, надавала йому доступ до галузі священних знань предків. Більшість художніх образів відкрились йому саме таким чином. Ось як Сонцеслав описав свій мурал, створений на замовлення рідновіра, власника одного з елітних котеджів у містечку Конча-Заспа…». Далі наводимо опис запису зроблений самим Крижанівським в ЦРРУ з описом його картини «Дерево Життя»:

«І ось сам простір починається з Живого Вогню [під картиною камін виконаний з натурального каменю], який присвячений нашим пращурам, який присвячений світлому Небу, Космосу, Дажбогу, і всім Богам у Колі Сварожому. Над цим вогнищем зображено «Дерево життя», яке глибоко пускає своє коріння і бере свій сік для життя з Землі нашої Матушки. Коріння це охороняють Симаргли [бронзові скульптури] – це зображення давньослов’янських духів, які охороняють коріння «Дерева Життя», роботи скульптора Зіновія Федика, за ескізами Володимира Перегінця і Віктора Крижанівського. Посередині три листочки, як уособлення нашого Трисуття – Прави, Яви і Нави. 

Саме «Дерево Життя», як і все у нашому просторі складається з трьох частин – це коріння, потім сам стовбур і крона, яка переходить в Праву. Композиція вибудувана у вигляді арки, яка символізує купол нашого Неба Сварожого і зверху в самому верху зображена Сварга, описана прекрасним Юрієм Миролюбовим, в своєму прекрасному творі «Сказ про Святослава Хороброго».  Саме до такого зображення ми прийшли з Володимиром Макаровичем, ми так його побачили, ми так його відчули.

Зверху козак з вусами, де в правому вусі таке копитце, або знак який давався козакам для того щоб розпізнати і знати де-чия голова  полягла в бою. Очі в нього голубі, волосся світле, навколо нього палає Небесний Вогонь, який переходить в одяг, сакральний одяг з рунами зі знаками символічними захисту, сили. В правиці він тримає меч, який оголений, який піднятий вверх і завжди готовий захищати, або нищити ворогів, але меч мирний, він в гірляндах з квітами, які можуть бути в любий момент зняті і меч вступав би в силу. В лівій руці горить вогонь Яви, права і ліва рука дуже твердо тримають ці два предмети, які придназначені для світла і для захисту і для нападу, якщо потрібно.

Нижче не по значимості, а просто для композиції, зображена Лада, або Лель мама, або матір Світу, яка на чолі тримає знак плодовитості, як рослин так і живих людей.  Це та мати Природа, яка в Природі, в якій ми живемо. Вона одягнена в біле плаття, без всякої орнаментики, хоча там орнаментика закладена в самій основі розпису, вона скрадена, вона не явна, вона не передає будь-яку національність, білоруси, українці, росіян, сербів, поляків, болгар. Щоби не було оцих спорів я вирішив зробити без ідейної борозни, але символіка, руни, закладені там так, що вони не читаються, і при доброму рентгені ви їх побачите.

Колосок, який вростає аж в коріння під дубом, закінчується на лоні Матері, говорить про те, що вона бере свою сили з Землі Матушки в Природі. Нижче по композиції зображені такі чаші, білі чаші, символ сили жіночої. Це зліва від колоска Богиня Леля, або дівчина Лель, яка тримає віночок долі і свічку, для того щоби творити ладувати простір сім’ї далі, знайти собі коханого і створити сім’ю. Праворуч від Колоска зображена Лада Мама вже як не космічна, а в Яві Жінка, яка народжує дітей, яка творить тут явний простір і ладує разом з Батьком свою сім’ю і Рід. Ще нижче, посередині сидить дівчинка, от за колоском, це обряд  веснянок, коли дівчатка збиралися, садовились на гірці в такому колі з квітів, з відповідними знаками, і навколо неї створювали танок, якій шов по колу, посолоні [за ходом Сонця]. Я їх прикрасив дубовими листочками щоб воно було романтичніше, бо вся наша релігія це не просто релігія, це не релігія – це спосіб життя. У ваших пращурів не було релігії. Ми жили за віруваннями, які були пов’язані з природою, з законами як земними так і космічними. Бо як сказав один з арабських дослідників Руського народу, що русичі живуть не по «Закону», у них немає писаних законів, у них є «Кони». Кон – це неписаний закон, основною метою якого є жити по совісті, і правді. Це коли вже записали ці закони, вони загубили свою сакральну сутність, тобто пішли писані закони – це те, що поза «Коном».      

Нижче в просторі дерева, стовбура, розгортаються такі міні сценки, і Купайла, і кохання, і славлення Богів, і свічки, і смолоскипи і так далі.

Вінчають ліву і праву частину два зображення образів.

Сварог [зліва] тримає увінчаним сонцем Дажбожим, він тримає в лівій руці плуг, який проорав, запряжений в нього змій, якого він тримає лещатами, як коваль, бо Сварога ще звали ковалем Всесвіту, і він проорав «Змієві Вали». Є такі легенди, коли запряг змія свого і проорав «Змієві Вали». Все це створене з дерева, яке вростає і в основі цього дерева закладені пожертви, які приносили   люди до цього образу Сварога.

Праворуч зображений Перун, як уособлення нашої сили, міці. В правій руці він тримає стрілу свою, або  блискавку. Корона в нього у вигляді Трисуття з вогнями, за ним Сонечко. Образ іде з бородою, так описано що він був з «золотим вусом і срібною бородою». Одяг у нього царя Небесного. На грудях, як захист стоїть Сонце. В лівій руці він тримає, ні показує жестом, що він «повеліває», але по доброму. Він був не злий, він був охоронцем нашого простору, наших пращурів. Навіть Юрій Миролюбов в своєму геніальному творі «Сказ про Святослава Хороброго» описує наскільки відношення були  наших пращурів до Богів. Біля основи цього зображення дубові листки, як символ Перуна. Дуб, на дубі клялися воїни Перунові і Велесові. Там також пожертви різні, три свічки, ріг і так далі. Фруки, овочі. Все це з українськими рушниками або Руськими.

За деревом простягається куля Землі, простір Українства.

Ліворуч і праворуч арку обрамляють орнаменти. Це образи скоморохів, які серед такого орнаментального, рослинно-звірячого світу обрамляють цю арку. Все це виконано вручну, орнаменти всі, тут біля трьохсот метрів орнаментів виконаних вручну, багатокольорові.

Стеля у нас у вигляді великого Сонця Дажбога, а також Сварги, яка крутиться вже навпаки, бо Земля  крутиться вліво, а Всесвіт вправо. Звідси є правостороння Сварга і лівостороння Сварга. Сонце виконано мною і помічниками-робітниками з 45 частин фторопласту. Все в зорях. Простір десь 6х6 метрів. Висота «Дерева» 5х5 метрів».  

В 2007 році Кінгстонський університет США, після трирічного навчання, присвоїв В. Крижанівському звання доктора філософії образотворчого мистецтва за значний внесок у висвітленні міфології слов’янських народів.  В тому ж 2007 р. Сонцеслав виконав художній проект у Святині (храмі) Різдва Лева Силенка в селі Богоявленському, Олександрійського району, Кіровоградської області. Цей храм Рідної Віри споруджений на батьківській землі засновника Рунвіри. 

Фото В.В. Крижанівського на фоні власної роботи в Святині Різдва Лева Силенка (У центрі картини портрет засновника РУНвіри, по бокам образи Тата Ора і Матері Лель, яких рунвірівці вважають прабатьками українців).

За тридцять років творчої діяльності Віктор Крижанівський влаштував понад 20 персональних виставок, багато років працював керівником Академічної дитячої студії образотворчого мистецтва, входив в оргкомітет науково-практичної конференції «Буття Українців», приймав активну участь у телевізійних телепередачах. В 2015 р. став на захист автентичності «Велесової Книги» в програмі «Секретний фронт»», телеканалу «ICTV». Мріяв про створення у своїй майстерні науково-дослідницького та етнічно-практичного центру «ОЛАТАР», який почав будувати власним коштом.

Праці Сонцеслава є в кожному рідновірському домі, вони вже давно перетнули океан, зокрема його картина «Ярило» зберігається в будинку лідерів Рунвірівського руху Рунтата Боголюба і Рунмами Світанни в США. Об'єднання рідновірів України (ОРУ) використовують картини художника для оформлення видавництв, а в Росії його роботи вважають «родноверской класикой». Той факт, що роботи митця визнають і високо оцінюють світоглядно розрізненні рухи, засвідчує те, що «Духовне світло» однієї людини, здатне наводити мости в світоглядних розбіжностях ідеологічних опонентів, і об’єднувати їх для спільної мети – на чому й стояв до останнього Віктор Крижанівський.

Останній місяць свого життя він провів за містом в ЦРРУ, за художньою роботою. Тут замальовувались ескізи для художнього оформлення майбутнього видання «Велесової Книги», яку планується видати опираючись на оригінали рукописів і документів Миролюбова, Ізенбека, Куренкова, залучаючи при цьому не тільки фотокопії, чи прориси, а й всі супутні матеріали (листування, щоденники, анкети тощо).  

Разом з дружиною Крижанівський будував світлі майбутні плани, на часі стояло вирішення питання з спільнотою, яка виступала проти просвітницької діяльності митця і створення Центру «ОЛАТАР», справа розглядалася в суді м. Києва. 20.07.16р.

Віктор Володимирович, разом з дружиною вирішили навідатися до Києва, залишивши в заміському будинку ЦРРУ започатковану картину, яка мала дочекатися свого продовження. 21.07.16р., зранку, стало відомо що митця знайдено мертвим у власній майстерні з ножем у грудях. За фактом смерті призначено слідство за статтею 115 кримінального кодексу України, умисне вбивство.

«Боги вже повертаються до нас, i скоро знову запанує лад на Землi. А вiчне Райське дерево, як і тисячу лiт тому, шумить своєю густою кроною, сипле на землю бiлоснiжнi пелюстки свого цвiту i дарує нам цiлющi плоди, бо саме Життя не може померти» - Віктор Крижанівський. Коментар до картини «Дерево Життя». Альбом «Світло пращурів наших». Київ. «Схід-Захід». 2010. С. 8.