Живі барви

В основу вищезгаданої методрозробки лiг частковий переклад книги Гюнтера Мейєра – «Рослиннi фарби», яка вийшла друком в 1994 роцi у Швейцарiї, i примiрник якої вiн менi переслав. Автор залюбки дiлиться плодами своєї багаторiчної працi, i, завдяки цьому ми маємо змогу ознайомитись з його досвiдом,

який коротко викладений у частинi I моєї методрозробки пiд назвою – «Таємницi швейцарського чарiвника». Частина II – «Французськi нюанси» – пропонує переклад рукописного матерiалу, наданого французькою Вiльною Вольдорфською школою Касселя. Добiр рослин, хiмiкатiв i сам пiдхiд до спарви у французiв значно вiдрiзняється вiд швейцарського досвiду. У ІІІ частинi – «Барви рiдної землi» наведенi нашi народнi старовиннi i сучаснi рецепти фарбування рослинами, зiбранi з рiзних джерел.

У невеличкий цiкавий роздiл (частина VI) видiлена iсторiя фарбування тканин барвниками тваринного походження – пурпуром, що видобувається з особливого виду морських молюскiв та кошенiллю (червецем).

Таким чином в роботi представлено унiкальний матерiал з рiзних країн свiту, досвiд рiзних людей i поколiнь, але всi вони єдинi у своїй любовi до Природи i в прагненнi повернути i з’єднати з нею сучасну людину. Майже всi рецепти виготовлення i використання рослинних барвникiв дуже простi i доступнi, вони не потребують вкладення значних коштiв, спецiального складного обладнання i дорогих матерiалiв, а результат перевершує усi сподiвання. Отже спробуємо поринути у свiт рослинних барвникiв i, сподiваюсь, вiн вiдкриє багато незвiданного наполегливому шукачевi.

Загальновiдомо, що для фарбування тканин та ниток ще нашi прапращури користувалися рослинними барвниками. Як свiдчать данi наукових розкопок болiт на Полiссi, знайденi там залишки одягу, що вiдносяться до CIVст., мали темно-бурий колiр, але очевидно, спочатку одяг був бiльш свiтлих вiдтiнкiв. Для фарбування були використанi рослини, можливо, кора вiльхи або пiдмаренник, якi мають здатнiсть надавати червонувато-коричневого кольору. Загальновiдомий також науковий факт про дещо пiзнiшу знахiдку – жiночий костюм iз села Рабивере Хагериської парафiї (Прибалтика), яка датується кiнцем CVII столiття. Виключно рослинними барвниками користувалися до другої половини ХІХ ст., до появи дешевих i простих у застосуваннi анiлiнових фарб. Яскравi фабричнi барвники незабаром витiснили рослиннi фарби м’яких тонiв.

Що ж саме криється у феноменi рослинних барвникiв? Щоб отримати вiдповiдь звернiмося до прарачасiв ще вiд початку творення свiту.

ТАЄМНИЦІ ШВЕЙЦАРСЬКОГО ЧАРІВНИКА

Рослинний свiт, як свiдчить Бiблiя – дитя третього дня творiння, вiн включає в себе взаємодiю земних i небесних (космiчних) сил та енергiй, до яких належать усi елементарнi стихiї. Тобто вiн розвинувся на поверхнi Землi у взаємопроникнiй, гармонiчнiй i врiвноваженiй динамiцi цих сил, яка через кожну конкретну рослину передана i рослинним барвникам, i яку вони утримують у собi. Таку взаємодiю сил i стихiй можна проiлюструвати як метаморфозу «Свiтло-Темрява», де свiтло несе в собi схильнiсть до жовтого кольору, а темрява до синього. Земля – це темрява, волога – втiлення синього кольору, а свiтло – небеса, жовтий колiр – колiр сонця i тепла. При поєднаннi жовтого i синього утворю ється зелений колiр – колiр життя, колiр рослинного свiту.

У кольоровому колi мiж двома основними кольорами – синiм i жовтим – стоїть третiй основний колiр – червоний. Поволi переходячи з одного в другий, основнi кольори створюють усi барви оточуючого нас свiту.

Так, жовтий у напрямку до червоного переоходить у оранжевий, а синiй у тому ж напрямку – у фiолетовий i, захоплюючи все бiльше червоного, перетворюється на пурпуровий. Таку гру кольорiв можна щодня спостерiгати в природi пiд час сходу i заходу сонця. І, дiйсно, вранiшнє небо з глибокого нiчного темно-фiолетового кольору починає свiтлiшати, синiти. Першi червонi променi сонця надають йому спочатку багряного, а потiм свiтлiшого пурпурового вiдтiнку – кольору вранiшньої зорi. Поволi i саме сонце з’являється над свiтом: спочатку багряно-червоне, потiм оранжеве, дедалi зi своїм пiдйомом воно свiтлiшає до жовто-золотавого яскраво-слiпучого кольору, що у своєму бiлому сяйвi утримує весь кольоровий спектр. Коли ж день схиляється до вечора, денне свiтло згасає, поволi поступаючись нiчнiй темрявi, все повторюється у зворотньому порядку: сонце червонiє, небосхил темнiшає, небесна блакить через багряницю переходить у темну синь, i морок чорно-фiолетової ночi до ранку панує над свiтом.

У цiй космiчнiй грi кольорiв вiдсутнiй лише один колiр – зелений. Це колiр не небесний, це колiр суто земний, колiр її рослинного покрову.

Рослинний свiт, iснуючи мiж небом i землею, об’єднує та утримує в собi i їх закони. Тому в кольоровому тонi рослинних барвникiв, крiм основного, присутнi ще й додатковi кольори, якi утворюють усю повноту його складових частин.

Цiкавi дослiди проводилися в лабораторiї рослинних барвникiв всесвiтньо вiдомого унiверситету «Гьотеанум», що працює з початку ХХ ст. у м. Дорнах (Швейцарiя). Для прикладу смужка промокального паперу опускалася одним кiнцем у водний розчин барвника iндиго. Через деякий час фарба починала повiльно пiднiматися вгору. Несподiвано у блакитному тонi виникала жовта смужка, а потiм пурпурова, разом вони утворювали оранжевий тон, що був складовим у блакитному. Так само виявилося, що хлорофiл зеленого листка має у своєму складi пурпур. Отже, кожен кольоровий тон рослинного барвника складається з множини кольорових складникiв, якi з одного боку утримують основний тон, а з другого надають йому певної рухливостi.

Аналогiчний дослiд з оранжевим барвником, вилученим з роману фарбувального, дає на паперовiй смузi цiкаву картину: спочатку виникає свiтла смужка з фiолетовим полиском, у серединi оранжева, а далi сильна, яскрава червонувата, що переводить колiр вiд свiтлiшого тону до темного. Завдяки включеному у склад рослинних барвникiв свiтлу, що є чинником яскравостi, колiр стає живим, динамiчним (рухомим).

Рослиннi барви значно оживляються при електричному освiтленнi, особливо при розсiяному, а у земляних, мiнеральних та синтетичних барвниках такий якiсний показник оживлення кольору вiдсутнiй.

Землянi фарби мають тьмянi приглушенi, але теплi вiдтiнки, як у барвникiв для панчiх, мiнеральним фарбам, навпаки, притаманнi чистi але холоднi тони.

Технологiя виробництва синтетичних барвникiв найчистiших тонiв має складну систему їх очистки вiд стороннiх домiшок, але, незважаючи на чистий тон, синтетичнi фарби – колючi, бездiяльнi, i, споглядаючи їх деякий промiжок часу, очi починають цiпенiти в однобокiй напрузi.

Якщо дослiджувати фарби не тiльки ззовнi, як притаманно вченим, а i зсередини, як це роблять митцi, то виявляється, що рослиннi барвники в кожному основному тонi завжди мають додатковi складовi тони, внаслiдок чого кольоровi блоки, що стомлюють зiр не утворюються. Це вiдбувається тому, що додатковi складники, не- мов маятник, розхитуються в межах основного тону, наповнюючи його свiтло- тiньовою внутрiшньою дiяльнiстю.

Спроби збагатити синтетичнi барвники подiбними додатковими тонами не дали бажаних результатiв. Промисловi пошуки i розробки показали, що внаслiдок внесення до них домiшок, основний тон лише тьмянiє i забруднюється. Навiть, коли живописцi робили спроби пом’якшити крикливiсть синтетичних фарб, домiшуючи додатковi тони, основний колiр не збагачувався, а тiльки руйнувався. Вiн ставав в’ялим, тьмяним, бездiяльним i його вплив значно притуплявся. Пропонованi торгiвельною мережею фарби синтетичного походження, своєю яскравiстю, насиченiстю та мерехтливим полиском дають цiкавi ефекти заломленого свiтла, але вони завжди є сухими i мертвотними. Художники майже не використовують їх у роботi, бо вони рiжуть очi i вибиваються iз загальної палiтри.

Зовсiм iнакше виглядає подiбний процес пiд час роботи з рослинними барвниками. Наявнiсть в основному тонi додаткових збагачувальних тонiв не потребує домiшок ззовнi. Наприклад, у червоному тонi зелений колiр фiзично вiдсутнiй, але до його складу входять жовтувато-червонi i синювато-червонi вiдтiнки. При їх взаємодiї на промокальному паперi виникає зелена смуга, як результат сумiщення жовтого кольору з синiм. Це сумiщення виникає внаслiдок вищезгаданого ефекту маятника, який, розхитуючись, накладає один тон на iнший. Цей ефект не являється простим заломленням свiтла, як у синтетичних барвникiв, а є процесом зростання внутрiшньої динамiки кольору, що розширює активiзацiю зору, якої не дають жоднi iншi барвники. Супутнi тони не тiльки не стирають свiтлотiньових граней, а навпаки, посилюючи їх, запобiгають блокуванню сiтчатки ока, i стають опорою для свiтло-тiньового зору. Життєдайнiсть рослиннихбарвникiв зберiгає свiй активний характер навiть у сумiшах i порошках.

Мiнеральнi фарби, як i синтетичнi, мають чистi тони i ту саму «крикливiсть», але вони не є агресивними i важкими для очей. Домiшок в основному тонi вони не мають.

Землянi фарби бiльш тьмянi, без яскравих i чистих тонiв, бо до них включенi складники землi, i через цi домiшки вони позбавленi блиску, дещо притупленi. Вони не є важкими для очей, але й не мають активностi. Отже i в мiнеральних, i в земляних фарбах вiдсутня внутрiшня динамiка, їх поверхня спокiйна.

Характеризуючи рослиннi барвники, можна додати, що поверхня, зафарбована ними, не має агресiї синтетичних фарб i свою глибинну дiю виявляє через живу динамiку супутних тонiв в основному тонi.

Необхiдно зазначити, що кожен кольоровий тон, отриманий iз конкретної фарбувальної рослини, має свої специфiчнi якостi. Наприклад, характер червоного, вилученого з пiдмаренника, має iншi якостi нiж червоний iз червоного дерева, це так само, як i в мiнеральних барвниках червоний цинобер вiдмiнний вiд червоного кадмiю. Така вiдмiннiсть залежить вiд наявнiстi в хiмiчному складi фарбувальної речовини мiнеральних барвникiв тiєї чи iншої основної металевої субстанцiї. У рослинних фарбниках все iнакше, бо процес їх утворення не є суто хiмiчним, вiн пронизаний животворними ефiрними субстанцiями i протiкає тiльки пiд впливом свiтла, в рiдкiй, текучiй субстанцiї. Синтетичнi барвники, у протилежнiсть земляним i мiнеральним, також утворюються i виробляються в рiдких розчинах. Завдяки цьому їх використовують як водорозчиннi пiгменти чи фарби. Основою для виготовлення усiх синтетичних барвникiв є нафта або смола (дьоготь), унаслiдок цього усi вони є одноманiтними, не зважаючи на їх величезне розмаїття та характерний полиск. Рослиннi фарби мiстять у своєму складi окрiм хiмiчних органiчних елементiв також сонячне свiтло i тепло, цим i пояснюється рухомiсть i чутливiсть притаманної їм життєдайностi. Кожний тон рослинних барвникiв вiдрiзняється вiд iншого своєю власною рослиною з якої вiн вилучений.

Життєдайне тепло рослинних барвникiв проти блискучого холоду синтетичних

Існує нетрадицiйний медичний погляд на зв’язок органiв зору з системою кровотворення. Вiн стверджує, що вiд якостi iнформацiї, яка надходить ззовнi через зiр у мозок, тiсно пов’язаний кiлькiсний показник наявностi залiза в кровi. Його регулює саме свiтнiсть i життєдайнiсть свiтлового потоку, який вiдбиваючись вiд забарвленої поверхнi, потрапляє в очi людини. Тому рослиннi фарби, завдяки своїй живiй динамiцi, дають життєвий iмпульс, зв’язаному в рослинi свiтлу, i таким чином, проявляються їх лiкувальнi властивостi, справляючи значний терапевтичний ефект на весь людський органiзм у цiлому.

Вiдомо, що людський зiр працює у двох основних напрямках – сприйняття сiтчаткою ока свiтла i темряви, тобто свiтло-тiньовий зiр; i другий – сприйняття оточуючого свiту в усiх найтонших вiдтiнках його кольорової гами.

Якщо людину помiстити у штучний свiт синтетичних барв, де вiдсутнi природнi кольори, то через деякий час перебування в такому середовищi, вона повнiстю втратить кольорове вiдчуття i зможе бачити свiт тiльки у чорно-бiлих вiдтiнках сiрого кольору. З цього виходить, що синтетичнi фарби блокують i згодом взагалi руйнують кольорове свiтосприйняття, залишаючи тiльки перше – чорно-бiле, через дуже жорсткi якiснi характеристики синтетичних барв. Саме чистота тонiв синтетичних барвникiв, якою так пишаються їх творцi, стирає гранi свiтлотiней, блокуючи їх правильне сприйняття сiтчаткою ока.

Застосування для фарбування прядива i текстилю рослинних барвникiв надає матерiалам нових якостей. Щоб довести, скiльки життєдайностi несуть у собi рослиннi фарби, проводилися експерименти з кiлькома зразками вовняного прядива, пофарбованого рiзними фарбниками, в тому числi й рослинними. Якщо покласти кожен зразок у цилiндричну посудину та придавити зверху гнiтом, а через деякий час гнiт зняти, то здебiльшого вовна, пофарбована синтетичними барвниками, залишиться сплющеною, а вовна, пофарбована натуральними барвниками швидко пiднiметься вгору по спiралi.

Рослиннi фарби вiдрiзняються вiд iнших тим, що вони живi i переносять свою життєдайнiсть у наш свiт iз царства рослинного свiту.

Усi рослини в бiльшiй чи меншiй мiрi мають у своєму складi фарбувальнi речовини. Бiльша частина фарбувальних чинникiв у рослинi безбарвна i набуває певного кольору тiльки пiсля окислення. У деяких рослинах фарбники зв’язанi з дубильними речовинами, що надають фарбi бiльшої стiйкостi.

Фарбувальнi рослини

На територiї України росте близько 70 видiв рослин, якi в бiльшiй чи меншiй мiрi можна використовувати як фарбувальнi. Рослиннi барвники безпосередньо не можуть з’єднуватися з волокнами матерiалу, тому його необхiдно пiдготувати заздалегiдь, протравлюючи солями рiзних металiв. Колись для протравлювання волокна використовували природнi матерiали – болотяну iржу, шматки iржавого залiза, луг, капустяний сiк, сироватку, березовий сiк, що перебродив i т.п. Тепер замiсть цих протравлювачiв використовуються хiмiчнi сполуки, як то: солi алюмiнiю, мiдi, залiза, хрому та iн., що з одного боку значно полегшує роботу, а з iншого забруднює довкiлля та переводить процес фарбування рослинами iз суто природного в хiмiчний. У залежностi вiд узятого протравлювача i технологiї обробки волокна, з однiєї й тiєї самої рослини можна отримати до 24 кольорових вiдтiнкiв. Рослиннi фарбники найкраще фарбують волокна тваринного походження – вовну та шовк, гiрше рослинного – ллянi, коноплянi та бавовну.

Дикоростучi рослини найчастiше дають найрiзноманiтнiшi вiдтiнки – жовтого, зеленого, коричневого i сiрого кольорiв. Найважче видобути синiй та червоний кольори. До того ж синiй найменш стiйкий, вiн швидко розкладається, блякне пiд дiєю свiтла.

Жовтий колiр отримують iз квiтiв роману фарбувального, маруни (пiретруму), лушпиння цибулi, листя i кори дикої яблунi, березового листя, калюжницi болотяної, свiжих пагонiв багна болотяного, чистотiлу, вереску, плауна, кори ясеня. Як протравлювач використовуються галуни в чистому виглядi або в сумiшi з солями олова.

Зелений колiр одержують iз листя берези, калюжницi болотяної, вереску, картопляної i морквяної ботвини, листя помiдорiв, щавлю, зiрочника, гадючника в‘язолистого, череди, кори вiльхи. Як протравлювач використовують галуни, сульфат мiдi, окремо або в сумiшi, рiдше сульфат залiза.

Коричневий колiр рiзних вiдтiнкiв одержують iз кори та листя дикої яблунi, череди, лушпиння цибулi, вереску, березової кори, а також кори вiльхи, горобини, осики, верби i черемхи, сiнної потертi та iн. Як протравлювачi використовують сульфати мiдi i залiза окремо або разом у сумiшi.

Червоний колiр отримують iз коренiв пiдмаренника, ягiд крушини, чистотiлу до цвiтiння, молодих пагонiв i шишок сосни, кори i листя дикої яблунi, стиглих ягiд барбарису та iн. Для протравлення сировини використовуються солi алюмiнiю та олова.

Сiрий колiр дає кора дуба, чорної вiльхи i сiрого ясеню, мучниця, бiла кора берези, лiкоподiй та iн. Свiтло-сiрий отримують при протравлюваннi в галунах, сiрий у сульфатi мiдi, темно-сiрий – у сульфатi залiза.

Чорний колiр отримують з кори чорної вiльхи, щавлю, кореню аїру. Протравлювач – сульфат залiза чистий або в сумiшi з сульфатом мiдi. Для фарбування використовуються всi частини рослини – квiти, листя, кора, корiння або вся рослина цiлком. Хiмiчний склад її частин значною мiрою залежить вiд вiку рослини, росту, мiсця вирощування, складу грунту, погодних умов у перiод вегетацiї, а також вiд часу збирання. Так, бiльш iнтенсивнi вiдтiнки 

дають молодi, що недавно розкрилися, листки i квiти. Дозрiле листя дає менш iнтенсивнi кольори. Кору для фарбування найкраще збирати навеснi, коли вона легко вiдстає, а корiння й корневища – до цвiтiння рослин та восени.

Для фарбування використовують свiжi, що дають бiльш яскравi i чистi тони, або висушенi рослини, як цiлi, так i їх частини – листя, квiти, кору, корiння. Рослини збирають, коли вони мають у собi найбiльшу кiлькiсть барвника, тобто незадовго до цвiтiння або восени, коли рослина повнiстю достигла. Деякi рослини, наприклад, ботвину картоплi, помiдорiв, листя щавлю, шпинату та iн. можна збирати незалежно вiд перiоду цвiтiння протягом усього лiта.

Якщо рослини не використовуються для фарбування негайно пiсля збору їх потрiбно висушити. Прив’ялi рослини використовувати для фарбування не можна.

Сушити рослини можна в печi, але найкраще на горищi, де бувають протяги, розклавши їх тонким шаром на чистiй пiдлозi або на паперi. Не можна сушити рослини на сонцi, бо частина барвника при цьому розкладається. Пiд час сушки рослини не повиннi втрачати свого природного кольору, листя повинно залишатися зеленим, жовта ромашка – жовтою i т.д. Висушенi рослини слiд зберiгати в торбинках з бавовняної чи ллняної тканини у сухому мiсцi. Корiння перед сушiнням миють i подрiбнюють. Висушенi коренi можна зберiгати в закритому посудi, в сараї, пiд дахом або в сухому мiсцi в жилому примiщеннi.

Основна схема потравлювання i фарбування матерiалу

Протравка. Рослиннi барвники безпосередньо не з’єднуються з волокном матерiалу, тому його заздалегiдь протравлюють солями рiзних металiв. Колись для цiєї мети використовували природнi матерiали – болотяну iржу, шматки iржавого залiза, луг, капустяний сiк, сироватку, березовий сiк, що перебродив i т.п. Тепер замiсть цих протравлювачiв використовують галуни, а також iншi солi алюмiнiю, мiдi, залiза, хрому та iн., що значно полегшує роботу. В залежностi вiд протравлювача i обробки волокна, пiсля фарбування з однiєї рослини можна отримати до 24 вiдтiнкiв i, навiть, бiльше. Рослиннi фарбники найкраще фарбують вовняне i шовкове, гiрше лляне i бавовняне волокно.

Протравлюючу речовину розчиняють у невеликiй кiлькостi води, а потiм виливають розчин у посудину з водою для протравлювання. Для 100г прядива потрiбно 1-2л води, щоб повнiстю покрити його розчином. Для 500г прядива потрiбно 5-10л води. Матерiал кип’тять у протравлювачi протягом години, добре вiдтискують або центрифугують у пральнiй машинi.

Фарбування. Свiжi або висушенi рослини подрiбнюють, заливають водою, щоб добре їх покрила, i залишають так на нiч. Наступного дня сумiш кип‘ятять протягом години, вiдвар фiльтрують, додають необхiднi за рецептом хiмiкати i використовують для фарбування. Інодi вiдвар залишають ще раз на нiч для настоювання, потiм фільтрують.

До фарбника додається необхiдна кiлькiсть води, щоб розчин добре покрив увесь матерiал. Фарбується протравлений матерiал у вологому станi, вiн занурюється в посудину для фарбування i кип‘ятиться на малому вогнi протягом години. Якщо прядиво в мотках, то їх потрiбно легенько перев‘язати не менш як у двох мiсцях. Мiсця перев‘язування нi в якому разi не можна стягувати, бо прядиво пофарбується нерiвномiрно, а мiсця передавлювання залишаться зовсiм непофарбованими. Дуже цiкаво фарбувати шматки непряденої вовни рiзного гатунку. При цьому виходять цiкавi нюанси кольорiв, в залежностi вiд кiлькостi жиру в нитках.

Для одержання рiзних ступенiв насиченостi кольору, матерiал фарбують у вже використаному фарбувальному розчинi. Так можливо робити декiлька разiв, щоразу отримуючи все свiтлiший тон. Пофарбоване прядиво полощуть в кiлькох водах, поступово знижуючи температуру, доки промивна вода не стане чистою. Пiсля полоскання фарба фiксується розчином оцту.

Хiмiкати для фарбування

Існує цiлий ряд методiв фарбування рослинними барвниками, де рекомендується використовувати хiмiчнi добавки, якi в деякiй мiрi отруйнi або негативно впливають на структуру нитки, руйнуючи її. Французький досвiд основується на використаннi тiльки нешкiдливих i неотруйних хiмiкатiв.

Так, наприклад, бiхромат калiю (К2Cr2О7), який iнодi використовується при фарбуваннi, є дуже отруйною речовиною. Його додають, щоб розширити палiтру бажаних вiдтiнкiв, але при цьому колiр набуває пронизуючого неприємного блиску. Вовняне прядиво, пофарбоване з застосуванням бiхромату калiю завжди вибивається з гармонiйної гами кольорiв рослинних барвникiв i втрачає свою специфiчну життєдайнiсть. Не рекомендується для протравлювання використовувати також мiдний купорос та хлорид олова, якi руйнують волокна вовни.

Найважливiшим хiмiчним помiчником у фарбуваннi рослинною сировиною виступають галуни (калiйно-алюмiнiєвий сульфат KAl(SО4)2 12 H2O). Це бiла зерниста сiль, що ранiше використовувалась для полоскання. Галуни роблять нитки приємними на дотик, а фарби ясними та мiцними. Для фарбування, як правило, використовується 15г галуну на 100г матерiалу, але ця кiлькiсть може змiнюватися в деяких рецептах.

Крiм галуну для фарбування в червонi кольори використовується винний камiнь, який надходить до торгiвельної мережi у виглядi бiлого порошку. Винний камiнь разом з галунами iнтенсифiкує червоний колiр до криваво-червоного вiдтiнку, а також сприяє рiвномiрному розподiлу фарбувальної речовини на матерiалi.

Прання

Пральнi засоби повиннi бути високоякiсними i не мiстити у своєму складi вiдбiлюючих речовин, що руйнують колiр. У рецептах фарбування текстилю рослинними барвниками вiдсутнi солi важких металiв, хрому i т.п., а використовуються тiльки галуни та поташ i сода, що знаходяться в попелi деяких рослин. Поташ можна виготовити самотужки. Для цього деревний попiл розмочується гарячою водою, добре перемiшується та фiльтрується через паперовий фiльтр. Якщо з розчину випарувати воду, то в осадi залишиться поташ. При бiльш глибокому вивченнi процесу добування поташу з рослин можна побачити, що кожна рослина залишає пiсля себе поташ з особливими властивостями. Те, що текстильний матерiал, пофарбований рослинними барвниками, не вигорає пiд дiєю свiтла та не линяє при праннi, залежить вiд кiлькостi галунiв, доданих у фарбувальний розчин. При значнiй кiлькостi галунiв утворюються кристалiчнi пiгменти, якi дуже мiцно зв’язуються з текстильними волокнами. Через це вони отримують велику стiйкiсть до свiтла та прямих сонячних променiв, що дуже важливо для ужиткових речей.

Пiслямова

Час, у якому ми живемо, нажаль, знаменується бездумним знищенням природи. У рецептах фарбування рослинними барвниками пропонується для використання рiзноманiтна рослинна сировина, як то: листя дерев, їх гiлки, кора та iншi частини. Отже, якщо всi вiдразу почнуть фарбува ти рослинними барвниками усе без розбору, то досить скоро можна буде спостерiгати сумне видовище – безлистi дерева, зруйнованi парки та лiси. Тому потрiбно розумно й зважено використовувати кож ну гiлочку, кожен листочок. Щоб не завдавати шкоди природi, фахiвцями виведено та окультурено багато рослин з хорошими фарбувальними властивостями: резеда фарбувальна i роман фарбувальний – для жовтої фарби, марена – для червоної, iн диго – для синьої, кореопсiс – для оранжевої, шкаралупа волоського горiха i лушпиння цибулi – для коричневої. За рослинними фарбниками майбутнє, бо доки iснуватиме Земля, доти будуть рости рослини i даруватимуть нам свiтлоноснi фарби.

Застосування для фарбування прядива i текстилю рослинних барвникiв надає матерiалу нових якостей. При цьому, не вiдходячи вiд традицiй, але й не копiюючи їх, можна одержати по сутi новi результати. Уважно аналiзуючи свою дiяльнiсть та ретельно спостерiгаючи за нею, можна прийти до розумiння феноменiв рослинних барвникiв i до несподiваних висновкiв. Якщо в основу роботи покласти старi випробуванi рецепти, то успiх в одержаннi чистих сильних тонiв– гарантований. Фарбування рослинними барвниками дає змогу оживити забарвлення оточуючих нас предметiв та вiдродити втрачене старовинне ремесло i мистецтво. Це творчий процес, що потребує певного вмiння i досвiду, а ще й досить часу, уваги та винахiдливостi. Широка гама м’яких унiкальних вiдтiнкiв стiйких i красивих кольорiв, отриманих при цьому, i в наш час спонукає до фарбування рослинами i становить неабиякий iнтерес. Але виробництво та використання рослинних барвникiв не може бути поставлене на промислову основу, ними можна користуватися для фарбування вдома або в невеличких лабораторiях чи артелях для виготовлення ексклюзивних мистецьких виробiв. Щоб не завдавати шкоди природi, фахiвцями виведено та окультурено багато рослин з хорошими фарбувальними властивостями, як то: резеда фарбувальна i роман фарбувальний – для жовтої фарби, марена – для червоної, iндиго – для синьої, кореопсiс – для оранжевої, шкаралупа волоського горiха i лушпиння цибулi – для коричневої. За рослинними фарбниками майбутнє, бо доки iснуватиме Земля, доти будуть рости рослини i даруватимуть нам життєдайнi свiтлоноснi фарби.