Спілка "інквізиторів" чи екзекуція на межі тисячоліть

22 травня цього року Україна відзначала свято - День перевезення в Україну праху великого українського ми­слителя, письменника і провідника Тараса Григоровича Шевченка. Біля його пам'ятника міліція ліниво спостері­гала за святково вбраними людьми і концертними колективами, які виконували пісні на слова Великого Кобза­ря після традиційних промов відомих діячів.

І хоча, на перший погляд, нічого неймовірного не відбувалося - нікого вже не ганяли "омонівськими" па­лицями, не переслідували "есбеушники", не обзивали "бендєровцамі", але поруч від місця святкування, на Пушкінській, відбувалася подія епохального значення. В залі засідань Спілки композиторів розігрувався сцена­рій свого "свята": ставилося питання про виключення з членів спілки молодого композитора з ідеологічних і ре­лігійних міркувань: "Як ви ставитеся до рунвіри?", "Як ви ставитеся до фашизму?", "Як ви ставитеся до сата­нізму" - наполегливо запитували присутні в залі "підсу­дного" Степанюка.

Останні процеси проти ідеологічних "злочинців" вла­штовувалися близько тридцяти років тому, в часи, коли спілка виконувала активну роль в поширенні через музи­ку і мистецтво комуно-соціалістичних ідей і безцеремон­но розправлялася з усіма "несоціалістичними" елемента­ми і несвідомими композиторами. Звичайно, подібні за­вдання виконували усі "спілки", які створені більшовиками-комуністами для потреб будівництва комунізму. І ком­партія не забувала про своє "дитя". Пільги сипалися як "манна небесна" на слухняних композиторів: вони отримували квартири в престижних місцях столиці, кабінети для роботи, першокласні інструменти і найкращі зали для виступів; їхні твори поширювалися величезними тиража­ми і входили в репертуари професійних і самодіяльних колективів. Вони мали свою базу відпочинку за межами Києва тощо.

Але часи змінилися. Змінилися також ідеологічні "па­стори". Тому треба було швидко змінювати орієнтири. Ко­ли занепав "більшовицький комунізм", його місце зайняв "християнський комунізм", і слухняна спілка перейшла від масового творення комуністичних "ленініан" до творення християнських літургій: бравурний пафос комуністичних "перемог" заступила християнська жалоба і поховальні настрої в музиці.

Професійні симфонічні оркестри і оркестри народних інструментів ніби показилися: сум і жалоба з шаленою швидкістю наповнював їхні репертуари, а камерні і хоро­ві (світські) колективи наввипередки почали змагатися із спеціальними церковними хорами і "хорланками" в тужливості виконання християнської класики. І вже здава­лося, що ця творчість стане основною і єдиною в діяль­ності митців, і що сучасні композитори своїми творами на­вмисно готують наших людей до "другого пришестя" і "страшного суду1...

Та в усі століття Боги дарувало суспільству поодинокі уми, які ніколи не ставали заручниками тимчасового ма­сового психозу і фанатизму, а сміливо пропонували ма­сам свої оригінальні, неординарні думки: чи то у вигляді прозових творів і трактатів, чи то - художніх передбачень, які примушували суспільство повернутися до здорового глузду і нормального способу життя,

Але в кожному суспільстві і в кожній країні знаходили­ся ті сили, які відчайдушно поборювали всіх мислячих і творчих людей, ламаючи їх морально і матеріально, примушуючи їх мислити в межах загальноприйнятих понять.

Подібне сталося і в Спілці композиторів. Ім'я ще зовсім невідомого молодого композитора Сергія Ярун­ського (Степанюка) - автора таких язичницьких творів. "Богиня Мокоша", "Дідів день", "Пісня птаха Гамаюн" і "Святилище" - поновило чорні списки Спілки Що ж інкримінувалося молодому митцю?

А події складалися так. 16 квітня в приміщенні Бу­динку вчених відбувся музичний фестиваль "Музичні прем'єри сезону". І хоча це був передпасхальний день - страсний четвер, коли християнська церква відбувала останні дні строгого сорокаденного передпасхального посту, проголошуючи заборону "співати, танцювати, музикам грати, справляти весілля...", християнізована Спілка композиторів влаштувала фестиваль творів су­часних композиторів і не дуже переймалася тими тра­диційними заборонами церкви. Більше того: "Музичні прем'єри сезону" тривали протягом цілого тижня.

І ось оголосили антимесіанський твір з чудернаць­кою назвою "Гидота". Твір мав дещо довшу назву, але організатори залишили лише перше слово...

Коли на сцену вийшло 12 виконавців з музичними ін­струментами, то ніхто не поспішав ототожнювати їх з 12 апостолами християнства, доки на сцену не вийшов ав­тор твору, який почав відтворювати уявні рухи і поведінку самого Ісуса Христоса. Непідготовлені і непопереджені виконавці почали діяти на сцені за передбаченим пла­ном митця-психолога. І коли, керовані власним сумлін­ням, виконавці залишили сцену, Сергій виголосив моно­лог, в якому висловив власну тверезу думку про науку великого юдейського революціонера, думки якого потря­сали чимало народів і націй та й досі ще їх потрясають:

"Не подумайте, що Я прийшов, щоб мир на зе­млю принести, - Я не мир прийшов принести, а МЕЧА. Я прийшов порізнити (посварити) сина з батьком, дочку з матір'ю, невістку із свекрухою. (...) Бо, хто більше, як Мене, любить батька чи ма­тір, той Мене недостойний. І хто, більше як Ме­не, любить сина чи дочку, той Мене недостой­ний!" (Матвія, 10, 34-37).

"Чи ви думаєте, що Я прийшов мир дати на зем­лю? Ні, кажу вамТ але поділення! Я прийшов вогонь ки­нути на землю, щоб він уже палав!" (Луки, 12: 51 49).

"Кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи дітей, чи землі,той успадкує вічне життя." (Матвія, 19, 29).

"Хто не зненавидить батька й матір, дружини і дітей, синів і дочок, а до того ж і своєї душі, то й не може бути моїм учнем" (Луки, 14, 26), "Хто не зі Мною, той проти Мене!" (Матвія, 12. ЗО).

Чи могла в свій час це виголосити здорова людина і чи взагалі могли протягом двох тисячоліть сповідувати таке розумово здорові люди і суспільства7..

Після цього Сергій почав палити перезняті на ксеро­ксі сторінки Біблії, на якій містився найстрашніший гено­цидний, людиноненависницький зміст:

"Сім народів, численніших та міцніших від те­бе, дасть Господь, тобі, то ти їх понищиш... і не будеш до них милосердним" (5М, 7. 1-2);

"Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не залишиш при житті жодної душі, бо конче винищиш їх" (5М. 20, 16); "Коли Господь, Бог твій, повигублює народи, і ти повби­ваєш їх, і осядеш по їхніх містах та по їхніх домах:.." (5М. 19, 1), і в яких містяться заповіді християнського Бога, що поширюють серед християн крайню ненависть і нетерпимість до релігій інших народів: "Стережися, щоб не склав ти угоду з мешканцями тієї землі, куди ти входиш. Ви їхні жертовники поруйнуєте, а їхні ка­мінні стовпи Богів потрощите, а їхні святі дерева повирубуєте!" (2М. 34, 12-13)...

Ошелешені побаченим і почутим, члени фестива­лю вже планували розправу над молодим "єретиком". Більше місяця в Сліпці на різних рівнях обговорювали цю подію, шукаючи традиційної одностайності в своїх ря­дах. Зрозумівши, що прихильників християнства - біль­шість, керівники Спілки насмілилися організувати "екзе­куцію" над молодим митцем і не помітили, як започатку­вали новий етап християнських розправ над інаковіруючими та інакодумаючими.

І пригадалися часи інквізиції, коли "орденом" вирі­шували: кого стратити на вогні, а кого "відлучити від це­ркви". Подібні думки на своїх збіговиськах неодноразо­во висловлювали і деякі члени мистецької Спілки.

Та 22 травня - в день пам'яті Тараса Шевченка, від­лучали вже не від церкви, а від Спілки. І судили ті, хто ще 15-20 років тому готові були судити за будь-яку при­четність до християнства. Тепер вони взялися судити молодого композитора не за гармонійне розміщення нот і знаків в партитурі, а за власні думки і позицію неподіб­ну до їхньої. Спілка ожила: вона знову почала займати­ся своєю традиційною діяльністю, започаткованою в ко­муністичні часи, - контролем за творчістю композиторів і спрямовуванням її у загальновизначене ідеологічне ру­сло. перетворенням творчості композиторів у слухняний інструмент пропаганди ідей, але вже християнських.

Яким же законом керувалися «спілчани», організо­вуючи цю сучасну «інквізицію», і яким би було покаран­ня, якби існували колишні методи розправи християнсь­кої інквізиції? Забули нащадки славних колись скомо­рохів, гудочників і гусельників, як жорстоко християнс­тво нищило всю музичну культуру і всі музичні інстру­менти в Русі-Україні і в усіх країнах. Етнограф О. Афанасьєв наводить в своїй праці «Позтические воззрения славян на природу» запис одного іноземного мандрів­ника Олеарія, який на власні очі бачив, як з кожної хати насильно відбиралися усі народні музичні інструменти і під проводом місцевого попа п'ять возів переповнених інструментами спалили на майдані як «зброю Диявола». Вся музична інструментальна творчість нашого народу й досі вважається «сатанинським, бісівським» дійством, а всі народні інструменти можна при нагоді і бажанні по­бачити на стінах майже кожної церкви в картині Страш­ного Суду. Вся музично-інструментальна і танцювальна творчість українського народу й досі вважаються проя­вами сатанинства, і ви їх ніколи не побачите в церкві під час виконання церковної «духовної» музики. Ніколи не побачите і не почуєте. Вся народно-музична і інструмен­тальна культура нашого народу й досі нереабілітовані сучасною ортодоксальною церквою і продовжують вва­жатися "зброєю Диявола", а виконання інструментальної музики - порушенням християнських норм поведінки.

Забули ортодокси від музики, що в нашій державі нікому не забороняється сповідувати ту релігію і той сві­тогляд, які найбільше відповідають потребам і сумлінню окремо взятого громадянина України, а право на "сво­боду совісті" ніхто ще не відміняв, хоча неодноразово державні структури злочинно порушували конституційні права українських громадян.

І може подія, яка сталася 22 травня нічого не важи­ла б,., але саме вона дала змогу зрозуміти значимість порушень у духовному житті держави: із Спілки компо­зиторів виключають за релігійні погляди. Де є певність у тому, що в цей же час за релігійні погляди не вигнали з роботи ще когось в іншому місці? Саме в цей час, в тра­вні цього ж року "реконструктори" Софіївської площі з дозволу начальника управління охорони пам'яток Р.Кухаренка звалили і приховали від киян рідкісну копію всесвітньовідомого Збручського Світовида - історично­го символу давньої слов'янської релігії...

Якщо керуватися такими поглядами спілчан, то в наш час і поетичному твору Тараса Шевченка "Сон" (Го­ри мої високії...) не знайшлося б місця в "Кобзарі", зок­рема його викривальним правдивим рядкам:

Наробив ти, Христе, лиха!
А переіначив
Людей божих?!
Котилися і наші козачі
Дурні голови за правду;
За віру Христову,
Упивались і чужої
І своєї крові!..
А получчали?.. ба де то! -
Ще гіршими стали...

Цікаво, як би повелися ці новоспечені інквізитори з Великим Кобзарем, якби він проголосив ці рядки під час святкування 2000-ліття християнства?

Що чекати від держави, яка в Конституції проголо­шує відокремлення церкви від держави, а в дійсності по­рушує Конституцію України, викидаючи величезні суми з народних податків на відбудову все нових і нових хри­стиянських церков і монастирів? І що чекати від мисте­цької спілки, яка, замість творчих завдань і проблем, бе­реться вирішувати питання релігійні та ідеологічні. Ціка­во, що кожен з членів "інквізиційної ради", голосуючи за позбавлення Сергія Ярунського членства в спілці ком­позиторів, вважав, що достойно захищав не свої власні погляди і вірування, а погляди і честь усіх християн. Ось витяг з протоколу засідання:

"Ухвалили: За публічні дії, що ображають почуття людей... під час концерту-фестивалю... 16 квітня 1998 року.., розглянути питання про подальше перебування Степанюка в СКУ згідно пункту 4-7 Статуту СКУ".

Ухвалу і результати таємного голосування оголо­шував Голова Всеукраїнської Спілки композиторів, комуніст Михайло Степаненко, який представив на фес­тиваль "Музичні перлини сезону" свій хоровий твір "Отченаш" на церковний текст. Переважна більшість голо­суючих взагалі не була на концерті, тому їм довелося визначати свою позицію щодо виключення Сергія Ярун­ського, прослухавши перекручені і неточні роз'яснення Голови міської СКУ Левка Колодуба, який у минулому створив собі "ім'я" такими творами, як "Жовтнева легенда" і "Слово про Молоду Гвардію".

Таким чином, Спілка композиторів незчулася, як на межі тисячоліть здобула почесну назву "Спілка інквізи­торів", бо з цієї скандальної події стало зрозуміло, що вона не спроможеться в нашому демократичному суспі­льстві зайняти місце провідного творчого осередка, бо намагається перетворити сучасну українську музику в придаток богослов'я, а Спілку композиторів - у служку християнської церкви. Спілка своїми антиконституційними рішеннями і діями зробила спробу переплюнути са­мого Папу Римського чи Константинопольського Патрі­арха і вирішила достойно, без вільнодумців у своїх ря­дах, зустріти 2000-ліття християнства.