УНР - важливий крок до незалежності

У лютому 1917 року люмпени–демократи прийшли до влади, минула царська Росія опинилася в масових та безглуздих розстрілах та мародерстві. Натомість утворилося двовладдя: Тимчасовий Уряд і ради. Мандат на владу уряд отримав тимчасово, до скликання Установчих зборів, які мали затвердити форму державного ладу і прийняти Конституцію. Тимчасовий уряд вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, у тому числі й над Україною.

Звістка про лютневі події в Петрограді сколихнула українську громадськість. Однією з провідних стала ідея національного визволення. Почалися мітинги, зібрання, з'їзди, на яких трудящі вимагали української школи, української преси, українізації війська тощо. Але ніяк не разом з більшовицькою чумою!

4 березня 1917 року в Києві була створена Українська центральна рада - представницький орган політичних і громадських організацій міста. Через три дні було обрано її перший склад на чолі з Михайлом Грушевським. 19 березня в Києві пройшов стотисячний мітинг, який висунув вимогу національно-територіальної автономії для України.

6-8 квітня в Києві відбувся Всеукраїнський національний конгрес, який фактично перетворив центральну раду в парламент українського народу. До ради приєдналися представники регіонів та різних соціальних верств.

У травні Центральна рада почала перемовини з тимчасовим російським урядом про автономію, але українців тим урядом було проігноровано.

Через байдужість російського уряду 10 червня Центральна рада проголосила І універсал, в якому затверджувалась автономія України в складі Російської держави.

3 липня 1917 року після перемов з російською владою Центральна рада видала другий універсал, яким скасовувала автономію, до скликання Всеросійських установчих зборів. Частина українців сприйняли цей універсал, як зраду інтересів народу.

4 липня відбувся збройний виступ 2-го українського полку імені Павла Полуботка з вимогою проголошення незалежної України. Акція була придушена російськими військовим на прохання керівництва Центральної ради.

25 жовтня 1917 в Петербурзі відбувся державний переворот і до влади прийшли більшовики.

26 жовтня більшовики спробували захопити владу в Києві. Під час протистояння більшовиків і прихильників Тимчасового уряду центральна рада встановила свій контроль над містом.

7 листопада Центральна рада видала Третій універсал, яким проголосила створення Української Народної Республіки як автономії в складі російської держави. До УНР входили території населені переважно українцями: Київщина, Полтавщина ,Поділля, Волинь, Чернігівщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина і Таврія без Криму. Приєднання Курщини, Вороніжчини, Холмщини і інших регіонів з українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів. Універсал обіцяв широкі соціальні реформи і обіцяв почати переговори що до виходу УНР з війни.

Проголошення УНР викликала невдоволення більшовицької влади, в ніч з 29 на 30 листопада вони спробували підняти повстання в Києві проти Центральної ради, але зазнали невдачі. Українські частини роззброїли їхні загони і вислали з України, в результаті чого Радянська влада почала відкриту агресію проти УНР.

9 грудня червоногвардійські загони під командуванням Володимира Антонова-Овсієнка зайняли Харків.

25 грудня 30-ти тисячна радянська армія почала загальний наступ на Київ.

Після того, як більшовики захопили Київ, ЦР переїхала до Житомира. Успіхи більшовиків змусили шукати могутніх союзників. Вже 2 грудня 1917 р. між країнами німецького блоку та радянською Росією було підписано угоду про перемир'я, а через тиждень у Брест-Литовську розпочалися мирні переговори.

Історія не дала для УНР можливості мирного будівництва, щоб уповні відновити демократичні органи влади, створити надійну національну збройну силу держави. В той же час на плечі українського народу та його провідників ліг важкий тягар боротьби за визволення. Уже на початку 1919 р. війна велася одночасно на трьох фронтах, причому українська армія була слабшою від кожного окремо взятого противника і, на відміну від них, не мала жодної зовнішньої підтримки.

Боротьба за незалежність України велась в умовах жорстокої громадянської війни 1918-1920 рр. і закінчилась поразкою. Першими ворогами української незалежності були Росія і Польща. Внутрішніми причинами, що призвели до поразки, була відсутність єдності в лавах національно-визвольних сил.

Не було єдності в поглядах на державний, політичний і соціально-економічний лад України. Національно-визвольний рух, соціальний рух (рух борців за соціальну справедливість, який породжував соціалізм), і рух за демократію, який є рухом за особисту гідність, так і не об'єднались у цей час для досягнення спільної мети - побудови своєї національної держави.