Вбивство мольфара Нечая

15 липня 2011 року, був показова і цинічно вбитий Мольфар, Нечай Михайло Михайлович. Для цієї цілі, московський патріархат використав найманого вбивцю, психічно хворого Павла Семенова.

Вбили українську Душу. 
Дві події днями потрясли Україну і світ. Українців сколихнуло демонстраційне вбивство карпатського мольфара Михайла Нечая. Злочинець, який начебто страждає на шизофренію, вчинив його показово, якби для зовнішнього ознайомлення: мовляв, так буде з кожним, хто посміє відійти від ортодоксальної християнської течії. Чи діяв вбивця самостійно, чи, може, він лише виконавець якогось стратегічного екстреміського плану. Про такий проект годі говорити щось конкретне — ніяких фактів щодо цього поки немає. Але правоохоронним органам давно час звернути увагу на ненормальну кількість «самозапалень» старовинних греко-католицьких дерев’яних церков в Західній Україні. Може, хтось навмисно обмежує вплив однієї гілки християнства, а заодно і намагається зліквідувати наростаючий вплив в Україні рідновірів? Нагадаємо, що останнім часом було брутально зруйновано пам’ятки культурно-історичного значення у кількох містах України: порубано та підпалено Перуна на Старокиївській горі у Києві, зрізано скульптури слав’янських богів на Хортиці, демонтовано скульптуру Дажбога у Голій Пристані, демонтовано авторську роботу скульптора Олексія Альошкіна у Тернополі «Збруцький ідол». Тож ми маємо справу з усталеною тенденцію, яку в цивілізованих країнах називають релігійним екстремізмом. ЧИ бачать ці тенденції ті, хто повинен підтримувати спокій в країні невідомо...

“Я тебе заклинаю: іди у безвісті, у провалля, куди коні не доіржуть, корови не дорікують, вівці не доблеюють, ворони не долітають, де християнського гласу не чути... Туди пускаю тебе...

І дивна річ — хмара скорилась, покірно повернула наліво і розв’язала мішки над рікою, засипаючи густим градом зарінок. Біла завіса закрила гори, а в глибокій долині щось клекотіло, ламалось і глухо шуміло...»

Михайло Коцюбинський, “Тіні забутих предків»

За гірськими перевалами, за крутими схилами, в самому серці Гуцульщини, що оточене гостроверхими пасмами Чорногори і блакитноокими стрічками Черемошу, стоїть обійстя мольфара — скромна хатина, огороджена дерев’яним парканом. Тут, у невеликій комірчині, своєму кабінеті, як казав сам мольфар, заквітчаному квітами і травами, охайно обставленому іконами та осиковими хрестами, зі сходом і заходом Сонця приймав людей худорлявий дідусь у шапці та окулярах — Михайло Нечай. Цілитель знав, коли помре, та змінити свою долю не міг — такова воля Божа і навіть мольфар не вправі боротися із цим. «Моя місія виконана» — були його слова... В ніч з 14 на 15 липня, під час прийому, Нечая було жорстоко убито — його знайшли зарізаним із ножем у горлі.

Мольфар (чарівник, чаклун, ворожбит, чародій, характерник, градівник, химородник, яритник, знахар, шаман, босоркан, шаркан, відьмак) — реальна людина з надприродніми здібностями, які має від народження або які отримала у спадок від пращурів. Сабілий маг, термін виник від слова «мольфа», що означає — заворожений предмет. Мольфар промовляє над ним «примівку» (заговор), і цей предмет допомагає людині в різних життєвих ситуаціях. Мольфарство — не легка доля. Її людина несе до самої смерті. Це життя заради інших. Це відповідальність. За кожен крок, кожен вчинок, кожне слово, кожен день свого життя. Мольфарів розділяють на чорних і білих. Сам Михайло Нечай говорив, що є білим (сонячним) магом і може тільки знімати зло з людей.

«Я не є подвійний слуга: чорний і білий, — говорить дід. — Я знаю чорну магію, але нею не займаюся...»

Вчення мольфара від­різняється особливою турботою та любов’ю до рідного краю, повагою до батьків і матерів, вихованням в традиції, єдності слав’ян. Він вважав себе «на одну половину православним, а на другу половину язичником, старовіром».

«Усі ми під­сві­домо язичники... Ми — природа, природа — це ми, — розповідав він. — Природа така чемна на людину, як мама на свою рідну дитину. Але коли ви її порушили, вона така сурова, як прокурор... Природу не можна нищити! Ніхто немає права нищити то, чого не зробив своїми руками, бо це заслуга не ваша. А коли ви це робите, то ви варвар! Усе, що в природі дихає, має душу».

У тому, що Україна занепадає, на його думку, винен Володимир Великий, який всякому стинав голову, хто язичник, хрестив вогнем і мечем, рубав невинних людей, кров яких текла річкою у Борисфен і пролилася на весь український рід. Таким чином сьогодні ми, українці, пожинаємо родову карму.

Його весела вдача та насмішкуватість над представниками духовної еліти зробили відуна одним із найяскравіших образів серед братства рідновірів України. Білий маг вважав грубою помилкою називати язичників антихристами, так як вони стоять ближче до природи та Бога (Сонця), аніж самі християни. «У язичників не було темних і світлих сил, усі сили були світлими. І людям не був потрібен якийсь захист. А коли запанувало християнство, з’явилися темні і світлі сили», — ділився своїми поглядами дідусь. Те, що церква у середньовіччя палила на вогнищі відьом він теж вважав помилкою, адже кожну живу істоту сотворив Бог і тільки сам Бог має право розпоряджатися їхніми життями. «Бог навіть диявола сотворив, — казав маг. — Він не раз заслуговував смерті в Бога, але той його пожалував, бо то є його творіння».

Ватикан, за його словами, буде знищений, а християнська релігія зовсім занепаде, натомість відродиться стара язичницька віра, «бо немає нічого такого, аби воно не повторилося вдруге». Віщун також передбачив і розквіт біоніки, що всі частини чоловічого організму будуть замінені частинами, які ніколи не стираються, третю світову (мабуть енергетичну все-таки) і те, що після неї — землян заберуть в космос лемурійці.

Допомагав людям Нечай незалежно від статі, віросповідання і політичних інтересів. Ґазди просили його розігнати хмари, жінки — повернути в сім’ю чоловіка, а молоді дівчата — привернути коханого хлопця. Ціну за свої послуги не називав, кожен давав стільки, скільки хотів. Лікував «погибальників» травами, мазями, настойками, заговореною водою. Негативну енергію, яку поглинав із людей знімав раз на рік в печері, про яку ніхто не знає й досі: «складаюся там, як у лоні матері дитина, повністю вимикаю пам’ять, дихання і залишаюся там без руху, їжі та води. Якби хто перевірив мій пульс, то подумав би, що я мертвий. Для цього потрібне довге тренування. Роками я займався, щоби досягти цього».

За свої 82 роки Михайло Нечай пережив дві клінічні смерті, після чого почав читати думки на віддалі. Любив число тринадцять та називав себе нащадком брацлавського полковника Данила Нечая і характерника Івана Сірка. Вважав, що єгипетські піраміди бутафорські, а справжні знаходяться в океані. «Немає на світі запитання, на яке я б не зміг дати відповіді. Якби я потрапив на передачу «Поле чудес», то відгадав би всі загадки і забрав би всі призи», — вважав чаклун. Жив Нечай разом із сином Мишком, чорним котом Минцурем та жінкою. Старшого сина Йвана поховали — служив в ракетних військах, опромінився і помер від раку. 18 років батько лікував його травами, однак врятувати так і не вдалося. Мольфар казав, що це йому за те, що розганяв хмари на «Червоній Руті-89» — пішов проти волі Божої.

Про нього багато писали, оповідали, зняли чотири документальні фільми. Консультував Параджанова перед зйомками «Тіні забутих предків», вчив Миколайчука гри на дримбі, подарував Ющенку перстня. У березні 2010 року з подачі останнього Нечая нагородили званням Заслуженого працівника культури за більш ніж сорокарічну роботу керівником народного аматорського ансамблю дримбарів «Струни Черемоша».

Знання Михайлу передала бабка-знахарка, яка носила онука на спині, збираючи на полонинах чудодійні лікарські трави. Коли хлопчику виповнилося дванадцять, зробила над ним обряд ініціації, що полягав в обкурюванні посвячуваного особливими травами — в людини відкривається шаманське «око», вона входить в світ духів Землі, щоб ті визнали його за своє. У цей момент майбутній мольфар отримав особистого духовного провідника, який допомагав йому в житті — великомученика, цілителя Пантелеймона. Коли у лісі малий Нечай пиляв дрова, його товариш порізав собі артерію, і він йому допоміг. З того часу він зрозумів: може допомагати людям.

Кажуть, не знайти учня для мольфара — страшна загибель. Альтернативою було хіба що «заговорити» якусь річ і відпустити її стрімкою течією по воді. Однак такий ритуал міг закінчитися несподіванкою для того, хто, не знаючи, витягав такий «скарб» із води, адже в невмілих руках він перетворювався на смертельну зброю. На жаль, Нечай так і не зміг нікому передати свою мудрість:

«Зараз ціла армія екстрасенсів. Усі махають руками, всьо лікують: СНІД, сифіліс, рак, одинокість, вінок безшлюбності. Банки мають свої, деруть з людей гроші. Ой, вони меня не люблять. Дзвонять серед ночі: «Згорів би ти, пропав. До нас народ ішов, як до мавзолею, поки ти не об’явився».

За даними очевидців, після того, як один із відвідувачів вийшов з кімнати, цілитель довго нікого не запрошував, допоки хтось з людей сам не увійшов до господарської світлиці і не виявив факт злочину. Зараз ведеться слідство, але чи буде кривдник покараний? Правоохоронці запевняють: «Убивство розкриємо в найближчі строки». Та чи знайдуть вони справжнього винуватця?

В одному із інтерв’ю Нечай сказав: «Хто дотронеться в момент смерті до мізинця мольфара, частина тої мудрості перейде йому». Дуже шкода, що доторкнувся до мольфара убивця. Нечай вмер останнім. Не буде більш таких дідусів, які за дарма приймають народ, не буде вчених, які діляться своїми унікальними знахідками за «дякую», не буде відунів, що світу розкривають магічні таємниці. Знову Батьківщина втратила ще одного господаря, ще одного генія гуцульського краю і просто чарівну людину з великої літери.

Чиїх рук це діло? Олігархів чи псевдоекстрасенсів? Чи якогось радикального християнського «братства»?