Вінчання за звичаєм предків

Вінчання християни запозичили з язичницької релігії, бо ці обряди вироблені народом протягом цілих тисячоліть. Самі ж вони нічого принципово нового створити не змогли.

Хіба що вінки з живих рослин замінили металевими коронами, а молитви взяли з Біблії — святого письма християнських конфесій. Зважаючи на нісенітниці цього, з дозволу сказати, "святого"письма, яке читається в церквах, можемо впевнено стверджувати, що такими ж є і "священні узи", які церква накладає на своїх нерозумних сповідників. Обхід навколо вівтаря попи здійснюють проти Сонця. Спитайте когось із обвінчаних у християнській церкві, чи пам'ятають вони, про що читав піл, і чи знають вони, що означає сам ритуал? Переважна більшість перебувають у якомусь напівсонному стані, і, як під гіпнозом, тупо виконують цей заупокійний чин, чекаючи, коли ж усе те неприродне дійство скінчиться.

Але світогляд наших сучасників, до недавнього часу обмежений біблійними догмами, нині вивільняється для цілісного сприйняття світу і життя як гармонії єдності людини з Богом — космічним Творцем роду земного. Сьогодні вільна українська дівчина з вищою освітою вже не хоче чути на своєму вінчанні слова з християнського Требника: «Нехай поблагословить тебе Господь із Сіону, — і ти бачитимеш добро Єрусалиму по всі дні свойого життя». Не хоче чути з вуст чорноризиого попа розповідь про сотворення жінки з Адамового ребра та настанови «жінка нехай боїться чоловіка свого»; не хоче, щоб її благословляли так, як «Господь поблагословив Авраама й Сарру Ісаака і Ревеку, Мойсея і Сепфору...». Не хоче бути «величною, як Сарра», якою так вправно торгував її власний чоловік-сутенер Авраам, і котра, все життя будучи безплідною, спонукала свого чоловіка до статевого життя з рабинею-єгиптянкою, а тоді хотіла відібрати в неї дитину. Сарра ж народила лише в 90 років і сама бідкалась: «Сміх учинив мені Єгова, — кожен, хто почує, буде сміятися з мене» (Біблія, 1 М.: 16, 21; Требник.- Т. 1: Чин вінчання). Християнський "чин вінчання " наповнений юдейським змістом і суперечить Життю!

Тож чи є цьому посміховиську якась нормальна національна альтернатива? — запитають молоді українці, які вже отямилися від біблійного дурману. Так, є! Це рідний обряд за Звичаєм наших Предків.

Сповідники Української Рідної Віри вінчаються біля священних дерев. Дерево Життя символізує початок Світу і народження нової родини. Обряд вінчання біля Дерева Життя ніби повертає молодих до початку Тво­рення Всесвіту, де молодий ототожнюється зі Сварогом, а молода - з Матінкою Землею. Так, в обрядодії вінчання Боги відновлюють Творіння, щоразу повторю­ючи появу першої пари людей із Дерева Життя, які в шлюбному союзі народжують свій плід — людське дитя, яке водночас є дитям Бога. Так підтверджується Божес­твенне походження народу, і таким є священне значен­ня обряду вінчання в Рідній Вірі.

Перше рідновірське весілля справили Вогнедана Ралко і Святогор Борисюк влітку 2000 року. Вогнедана, талановита поетеса, закінчує магістеріум при універ­ситеті Києво-Могилянська академія. Духовні пошуки спонукали її познайомитися з Біблією і закінчились ве­ликим розчаруванням. Патріотично вихована дівчина не знайшла в ній любові до України. Та, як кажуть язичники-рідновіри, нема розчарування — є пізнання. Звер­нення до Рідної Віри не було випадковим — Вогнедана знайшла те, що шукала. Згодом прилучила до віри в Рідних Богів і своїх батьків, і свого коханого.

Молоді, вбрані в національний український одяг, пе­ред вінчанням моляться до Богів — Рода і Рожаниць. Щоб Боги благословили їхній шлюб, складають пожер­тву. виливаючи священний напій, що зветься медом, і посипаючи зерно на жертовник наших Предків (біля На­ціонального музею історії України). Одразу злітаються пташки, щоб поклювати зерно, яскраво світить Сонечко — добрий знак від Богів, що молитва Ними почута:

Свароже-Роде наш красний!
Дай нам приручитися
до Твого Вічного Живця,
що витікає влітку від джерела Твого,
а взимку ніколи не замерзає!
Дай, Боже, щоб наш шлюб
був добрим і любовним,
пошли нам діточок гарних,
здорових і щасливих
на добро і щастя
народові нашому українському!
Матінка Лада!
Хранителька Роду,
Всеплодюча і любляча Предкине!
Будь з нами поруч есе наше земне життя!
Хай Твоя материнська сила і ласка
огорне нашу родину
і захистить нас від всякого зла!

Молоді обходять навколо жертовника, кладуть квіти, підходять також до статуй Богів, які стоять навколо музею, кланяються до кожного, складаючи свої молитви. У цей час біля священної Липи відбуваються вінкоплетини. Одружені жінки виплітають два вінки: для молодої - з квітів і калини, для молодого - з дубового листя. Починаються вінкоплетини урочистим зачином:

Зійди, Дажбоже, з Неба,
бо нам тебе завжди треба —
віноньки зачинати,
щастечком укладати!
Стули, Боже, з Неба!
Ти нам завжди треба —
Зачни нам весіллячко
на наше подвір'ячко,
тихоє, веселоє,
аби було щасливоє!

Біля священної Липи молодих зустрічає Волхвиня. Вітаються: «Слава Роду і Рожаницям!» — «Навіки слава!» Молоді кланяються, подають Волхвині хліб на рушнику і просять їх обвінчати. Запалюється весільна свічка (в давнину запалювали священне багаття), дружки і бояри стелять весільний рушник, на якому молоді після традиційних запитань, чи люблять вони одне одного, чи бажають взяти шлюб, обмінюються обручками. Звучать молитви з українського Святого Письма — Велесової Книги:

Се повінчаємо Сварога і Землю,
і справимо весілля їм,
де Творець є Сварог,
а навпроти Нього — жона Його.
І се празднество маємо робити,
як для мужа і жони, бо ми — діти їхні.
А тому бажаємо їм здоровими
і щасливими бути і мати дітей багато,
і собою хвалитися, і дивитися до вод,
щоб були велеплодні.

Дружки і бояри вдягають молодим вінки, мати поси­пає їх зерном, що символізує родючість і продовження роду. Волхвиня проголошує: «ВінчаєтьсяДажбожа ону­ка Вогнедана Дажбожому онуку Святогору! Вінчаєть­ся Дажбожий онук Святогор Дажбожій онуці Вогнедані». Звучить пісня:

Благослови, батько
ще й рідненька мати,
Вогнедані й Святогору
ручки пов'язати.

Мати зав'язує руки молодих вишиваним рушником, промовляючи: «В'яжеться той вузол не на день, не на два, а на цілий вік!». Волхвиня бере за рушник і починає обхід навколо священного дерева такими словами:

Не самі ми йдемо —
Сварог нас веде,
Мати Лада слідом іде,
а ми за ними
з Богами своїми!

Хор співає весільну пісню:

Поміж трьома дорогами рано-рано!
Там здибався князь із Дажбогом
Рано-ранесенько!...

Після трикратного обходу посолонь (за Сонцем) проголошується слава Сварогу, Перуну і Світовиту — цим головним Богам прадавньої Трійці, яка існувала в Україні-Русі задовго до християнства. Дружки і бояри супроводжують цю урочисту ходу.

Після обходу Волхвиня оголошує молодих подружжям:

Дажбожий онук Святогор
і Дажбожа онука Вогнедана!
За Звичаєм наших Предків,
за законами Рідної Віри
оголошую Вас мужем і жоною!
Живіть щасливо в мирі й злагоді!
Народжуйте і виховуйте дітей!
Поважайте своїх батьків і родичів!
Любіть одне одного!
Творіть славу Рідним Богам
і рідному народові!
Слава Роду!

Молоді відповідають: «Навіки слава!». Цілуються. Волхвиня знімає з їхніх рук рушник, не розв'язуючи ву­зол. Віднині молода зберігатиме цей рушник як священ­ний знак і як гарант подружньої вірності. Волхвиня по­дає молодим чару з медом:

Дажбожі онуки Вогнедана і Святогор!
Випийте цей мед на знак любові
і єдності з Рідними Богами,
які живуть у Сварзі
і з вами п'ють за щастя ваше!

Молодий, допивши мед, розбиває чарку об камінь зі словами «На щастя!». Молода каже замовляння: «Як із цієї чарки ніхто не зможе пити, так, щоб нашого шлюбу ніхто не міг роз'єднати!» Молодий цілує молоду, вся громада співає Рідним Богам «Славу Велику», танцюють навколо молодого подружжя:

Дай, Дажбоже, в добрий час,
як у людей, так і в нас,
у щасливу годину
розвеселим родину!

Рідні і друзі вітають молоде подружжя, батьки при­гощають гостей. І далі — все, як і тисячу літ тому: мати у вивернутому вовною назовні кожусі (символ багатства і родючості) буде зустрічати молодих з хлібом-сіллю, хлопчик переливатиме дорогу водою, а молодий, подя­кувавши, переноситиме молоду через воду. Буде й традиційне українське весілля з короваєм, шишками, спі­вом і танцями, викраденням і викупом черевичка моло­дої, а на другий день — з тими чобітьми, які тещі «зять дав, а за тії чоботи дочку взяв», танцями на рядні та знаменитою тачкою, на якій возять батьків...