Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis - Біблія - це маленький богообразний світ

Розділ 6-й

БІБЛІЯ — ЦЕ МАЛЕНЬКИЙ БОГООБРАЗНИЙ СВІТ, АБО СВІТИК. СВІТОБУДОВА ЛИШ її СТОСУЄТЬСЯ, А НЕ ВЕЛИКОГО, НАСЕЛЕНОГО СТВОРІННЯМИ СВІТУ

Мойсей, догоджаючи єгипетським священикам, зібрав в одну громаду небесні та земні створіння, і, додавши рід благочестивих предків своїх, зліпив книгу Буття, тобто світобудови... Це примусило вважати, що світ створений 7000 років тому.

Але населений світ стосується створінь. Ми в ньому, а він живе в нас. Мойсеїв же, символічний, таємнообразний світ є книга. Вона нічим не зачіпає населеного світу, а лиш слідами зібраних із нього створінь веде нас до єдиного всюдисущого начала, як магнітна стріла, поглядаючи на вічну твердь його.

А в тому не дуже потрібна мудрість, щоб знати, чи спершу створений цвіт, чи народився гриб...

Від цього застерігає нас самий початок книги. "Спочатку сотворив Бог небо і землю". Кажуть, що у єврейському [варіанті] лежить так: "Спочатку сотворив Боги". А щоб це розумілось про книгу, написано; "Ягиммел, ке я гарец", тобто: "Це небо і цю землю". Ця мова ніяк не підходить для вселенського світу. Коли є лиш одна земля, як раніше вважалось, то недоречно говориться: "Цю землю, це сонце"²².

Коли ж населеним світам немає ліку, як нині почали, вважати, то й тут нісенітниця: "Це небо!.." А інше ж, десяте, соте, тисячне, хто створив? Звичайно, кожного світу машина має своє небо з планетами, що у ньому плавають. Ось нащо створена ця книга світобудови! "Небеса розкажуть про славу Бога..." Немає у ній мови ані слова, щоб не дихало благовістю вічного. У всіх цієї землі границях (terminus— знамення) й в усіх кінцях цього Всесвіту виходить провіщення наймилішого начала і є земля обітована. "Це не промови, не слова..." й ін.

У началі Божому заснував Вічний оці небесні й земні створіння, зібрані у цій книзі лиш для нього. "Спочатку сотворив Бог небо і землю". Грязь же ця й покидьки тлінних фігур нанесені негарно й безладно, не маючи ні вигляду, ні доброти. "Земля ж була невидима й необладнана".

І глибока безодня морської течії пітьмою їх невдалого тлумачення вкривається. "І пітьма над безоднею". І дух же Божий над цією грузькою тлінню, наче ковчег поверх всесвітньої води, витає. Він просвічує цю пітьму, як блискавка Всесвіт, сходить на неї, як голуб, зігріває, як кокош²³, покриває, як орел хмизове гніздо своє, і крилами своїми нікчемну сутність нашу піднімає у гірне й перетворює. "І дух Божий витав над водами".

Після цього Мойсеевого вступу починається створення істот, вироблення тіні, творення чудес Божих, фабрика фігур його. "І каже Бог: "Бачу крізь морок вічносуще начало і йому рабськи поклоняюся. Чую таємний його у мені грім цей". "І говорить Бог: слухай, Мойсею! Хай сонячне світло буде фігурою моєю! Вона показуватиме пальцем істину мою, що сяє у тлінній вашій природі, неймовірну для смертних".

"Хай буде світло!" Отже, раптом сонячне світло одягло блиск слави Божої і образ постаті його, а тлінь світила цього стала сонцем правди і поселенням істини, як тільки Вічний заснував у сонці поселення своє.

Оце й є пряме створення сильного! — робити з нічого чудо, із тіні — точність, дати грязі постать, а підлій тліні — велич.

Усі діла його у вірі, віра в істині, істина у вічності, вічність у нетлінні, нетління у началі, начало в Бозі. "І було світло".

На цю добру свою справу дивився Вишній добрим своїм оком. Він, зневажаючи підлу хирлявість нашого світла, що терпить захід, лиш дивиться на своє невечірнє світло, що поселилося у речовинному сонці й із його тіні виходить для своїх прихильників, наче наречений із свого чертога. "І бачив Бог світло як добро".

А щоб із двох сутностей, що становлять одне, не утворилася суміш, а з неї ідолопоклоніння, то розділив Творець між світлом слави своєї і між пітьмою тліні нашої, між істиною і між тінню, що утворює: "І розлучив Бог між світлом і..."

І назвав світло істини днем, а тіньовиду пітьму — ніччю. "І назвав Бог світло — днем..." Та аби знову не почався розбрат, що розриває двоїну зв'язаних воєдино сутностей, то зроблено із пітьми й світла, із дня і ночі, з вечора й ранку "день один ". Це світ Божий! Літо радості й веселості, жаданий час, день Господній. Один у 1000 років, і 1000 років у ньому.

Цей день сотворив Господь із протилежних природ: із лукавої й доброї, тлінної й нетлінної, із голоду й ситості, із плачу й радості у незлитому поєднанні.

Між водою підлою й небесною як розділяюча, так і поєднуюча закріплена вічна твердь. А на все це дивиться Творець, як на добре, так і на лукаве.

У цей перший день з'явилось фігур 6: пітьма, світло, ніч, день, вечір, ранок.

Із тих фігур символів 3: пітьма й світло, ніч і день, вечір і ранок.

Символ складається із фігур двох або трьох, що означають тлінь і вічність. Сюди-то й звернутий отой Божий запит до Иова: "У якій землі поселяється світло?" "Яке місце для пітьми?" Наприклад: вечір і ранок; вода, твердь і хмара; море й суша.

Вечір є дім тліні, а ранок — місто вічності. "Увечері оселиться плач, а зранку — радість".

У воді й морі вмістилися пітьма й смерть, а на суші, на небі й у хмарі поселилися світло й життя.

"Коли у ріках лють твоя?" "Над небесами слава його".