Все буде добре! Я вірю. Важливо - позбутися страху

Коли біля воріт нашого двору чорна "Волга" КДБ стояла частіше, ніж фіра з гноєм, я не боялась і пишалась тим, що я - українка.

Коли дядьки з тої "Волги" питали мене, чи не розказують мені дідо Михалко з бабою Сянькою про УПА, чи інші шкідливі речі, я не боялась чесно зізнатись, що дідо завжди, коли гупає молотом по гарячому залізу, то так і примовляє: " У-у-упа! У-у-упа!", а бабця дідові так і каже, коли приносить з сільмагу цигарки: " На! Кури, старий чорте, людське курево, а не свій буркун!" На що дідо казав, що його буркун - то божественний фіміам, а маґазинські попироси - шкідливі.

Дядьки з "Волги" думали, що я дурна, а я пишалась тим, що я - українка.

Коли працівники КДБ приходили до школи, кликали мене в кабінет Михайловича і розпитували: які такі книжки, що їх нема в бібліотеці, той дає мені читати, я не боялась і чесно казала, що Павличка, Сосюру і Тичину. А ще "Народні прислів`я та приказки". І тут же бралась декламувати "Партія веде" ,чи якусь іншу довгу і занудну фігню, або цитувати приказки. Не сунь носа в чуже просо. Вовк свині - не товариш. Людина людині - друг, товариш і вовк...
- Брат, - поправляв хтось із кадебістів мене та махав рукою: дурне, мовляв.І Кадебісти йшли, не солоно сьорбавши. А я пишалась тим, що я - українка.

Коли ми йшли колядувати - то була ціла спецоперація. Бо не можна було в ті роки. Тому в нас одні колядували, а інші стояли на чатах по роздоріжжях, збирали в торбу наколядоване і, на випадок появи міліції голосно свистіли.

Але я не боялась. Навіть, коли нас з Питровною і Танькою впіймав під вікнами баби Ольки найстрашніший ментяра Кременця Паша Генерал, я голосно закричала:
- Нова радість стала,
Яка не бувала.
Красна зірка над Кремле-е-ем
На весь світ засіяла!

Баба Олька була глухувата, але тільки, коли їй то було вигідно. І далеко не дурна. Вона відчинила двері і простягла нам цілого карбованця зі словами:
- Во славу комунопреставленого раба Владіміра Ілліча нашого. Да упокоїть Господь його і його владу!
- Не в царствії своїм! - ляпнула я.
- Канєшно, - погодилась баба Олька. - А в місці тихому, в світі красному, де всі святі комуністи казанкують.
- Й@б вашу мать, бабо! - сплюнув Паша Генерал. - Що то за цирк?
- Пашуню, то вертеп такий, савєцький. Чого ти? Я ж, якби знала, що діти з чортом прийдуть, то й самогонки в Бондаренка взяла б.

Ременя ми тоді вдома, таки, отримали. Паша Генерал наполіг. Щоб дурне в голову не лізло

Але я не боялась. Я пишалась тим, що я - українка.
Я не боялась ставати з друзями під синьо-жовтий стяг у 1988, а під червоно-чорний на рік пізніше. Я не боялась одягати вишиванку і перебиратись вертепними персонажами.

Я не боялась вийти на Майдан. І не боялась війни. Мені боляче було втрачати навіки друзів і розчаровуватись у тих, хто пробував ними стати.

А сьогодні я вперше боюся. Бо вперше за всі 12 років, які ми живемо на тернопільському Бамі до нас не зайшов Вертеп. В нас не колядували діти. Хіба так - по родичах та сусідах, для своїх...

І ще я сьогодні боюся, бо...Я вже не розрізняю своїх і чужих.
Так, я розумію: мікроінсульт щось там зрушив у моїй дурній голові. Здоров`я - ні к чорту, працювати не маю сил, комуналка не проплачена, лікарі та фармацевти мене обожнюють, кредитка порожня, знову треба шукати роботу і виповзати з боргів. Якось. Не знаю ще як.

Ірод при владі, Смерть забирає найкращих, пастушки скоро не матимуть права стригти і доїти своїх овечок. Тіштеся гречкосії! Чи - гречколови?

А воїни Ірода отримають УБД. Нарівні з нашими Героями. Мир-дружба-жувачка, нє?

Ангели мовчать. А я от не можу. Бо праві були ті дядьки з чорної "Волги" - я дурна. Але я бачу Різдвяну зірку.

І, попри все, я пишаюся тим, що і я, і мої діти - українці.

Все буде добре! Я вірю. Важливо - позбутися страху. Бог завжди поряд з тими, хто не боїться. Перевірено особисто)))