Ні, ми просто останні з твоїх кораблів,
Боже Велесе, пущені плавати в Яву -
Голубими річками течем з-під землі,
До землі і у землю, хмільну і ласкаву
Не тривожить ніщо голубої води
На мальованій сонцем, ясній акварелі...
Тільки іноді пам'ять заводить — туди,
На хиткі і виткі манівці підземелля.
Там, де паростки душ в віщих пащах у риб,
В рідних світлих світів спопелілому рам'ї,
Наша пам'ять болить й проростає углиб
Підземелля, де час переходить в непам'ять.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira