Давні боги

А ми свого не віддали, старих Богів своїх не знищили,
Ми їм хатину відвели, як прадідам – у домі Вічнім.

Світлиці ж – наш Іконостас, і ми вклоняємося щиро –
Тому, хто захищає нас, хто нам дає Надію й Віру.

Та як би в світі не було, які б століття не минали,
Ми начувалися й чекали, коли нам скажуть: „На Добро,”
Оті, кого ми врятували.

І хитрий наш менталітет молився вголос і підмолювавсь:
Ярилу – за розквітлий степ, і Велесу – за житній колос,

Сварогу – за вогонь в душі, за обереги – Берегиням,
Не ідолам – Природі жить – дозволили в своїй родині.

Русалки і лісовики – ми навіть нечисть не спалили,
Отак й живуть домовики – в хатах, які ми освятили.

Ну де ще є такий народ, поєднаний з Живим і Вічним,
Що як безсмертний мудрий Волхв –
З`єднав себе з Земним і Космічним.

І ми свого не віддали, лише коріння прикопали.
В усі часи воно давало – нам силу супротив біди.

Ми не порушили свій Рід – за те і нас наш Бог зберіг.