Дума про українських кобзарів, лірників, бандуристів, знищених імперським режимом

Не віщала зірка рання,
Що вже – не співці, а бранці,
Лиш хрести на сорочинах
Віщували будучину. Гей!
Ге-ей, гей, гей, гей!
Віщували будучину.
П – в: А зима холодная,
Воленька голодная.
Україно, мати-нене,
Не забудь про мене! Гей!
Ге-ей, гей, гей, гей!
Не забудь про мене!

Сколотились яничари – 
Заячали струни-чари.
Ще співали п’ять, ще – зо два…
Й тих поглинула безодня. Ойййй!.. 
Й тих поглинула безодня…

Так зібрали Пісні віче, 
Насміхалися у вічі,
Насміхалися нечеми,
Бо не мають свеї чести. Гей! Ге-ей, гей, гей, гей! 
Бо не мають свеї чести!

Насміхались, лютували,
Розпинали, катували,
Насміхалися катюги,
Та бриніла пісня друга. Гей! Ге-ей, гей, гей, гей!
Та бриніла пісня друга!

Гей кобзарики, шістсот вас.
На світаночку, з росою,
Потоптали цвіт співочий,
Затулила кобза в’очі. Гей!
Ге-ей, гей, гей, гей!
Затулила кобза в’очі…
П – в: А зима холодная,
Воленька голодная.
Україно, мати-нене, 
Не забудь про мене! Гей!
Ге-ей, гей, гей, гей!
Не забудь про мене!

Українонько жадана,
Возроди ту пісню давню,
Що за неї рвали чуба,
Україно, ненько люба. Гей!
Ге-ей, гей, гей, гей!
Україно, ненько люба!

Що за неї катували,
І топили, і вбивали.
Возроди ту пісню давню,
Рідну думу нашу славну! Гей! 
Ге-ей, гей, гей, гей!
Рідну думу нашу славну!
П – в: Доле наша, маківко!
Україно-матінко!
Не зганьбити, боронити,
Правду-волю захистити! 
Щоб тобі у світі жити!

Хоч недоля, хоч не вільні – 
Не втопити пісню вільну.
Тож не вмре і не поляже,
А нащадкові розкаже
Славу України. Гей!
Ге-ей, гей, гей, гей!
Славу України!