Два явори

На схилі до осені з літа,
Де з яру — джерела-ключі,
Два явори стали спочити,
По схилу угору йдучи.

Вони над отим крутояром
В далеку гаївку-весну
Під небом — по-юному ярим,
На стежечку вийшли одну.

Щоб грози долати і стужі
І злива не змила — колись
Корінням обнялися дужим
І душами переплелись.

Від бурі-негоди не впали,
Униз не зійшли із путі —
Довіку два явори в парі
На пагорбі на видноті.

В землі набираються соків,
Нелегку долаючи путь,
І досі у небо високе,
Немов наречені, ідуть.

Лелечаться хмари-сувої —
Над яром колишуть світи...
На схилі кохаються двоє,
А їм ще іти та іти!
Два явори — і я, і ти,
І нам ще іти та іти.