Почайна

Могла б і досі тихо та звичайно
Котити хвилі між горбів та нив,
Але в тобі, беззахисна Почайно,
Праотчу віру Київ замінив.

Зламали віру простодушні сотні
Твоїх киян, зневірених дотла,
Чи не тому ні берега сьогодні,
Де ти текла, ні гирла, ні русла?

Коли, Перуна поваливши з кручі,
Сліпий народ устрашено побіг
Міняти віру, ніби смерд онучі,
Без тями, без молитви, без доріг,

Хто взяв під захист непорочні хвилі?
На гвалт не дав тендітні береги,
Левади Лади, лагідні та милі,
Що взялися поглинути гріхи

Чужих князівських радників суєтних,
Хазарів іновірних, навісних,
Ворожих орд лазутчиків секретних,
Вельможних чад родин вельмиясних.

На схилі Володимирської гірки
Вселенська люта коїлась біда,
Коли рушали голі недовірки
Ламати віру наче череда.

Волхви гукали хрипло: "Не губіте,
Не оскверняйте рідної краси..."
Тому ріка, втопивши заповіти,
Не прийняла позорища Руси.

І щезла геть язичниця Почайна,
Здала ворожій вірі Київ-град.
За злочин предків жертва надзвичайна
Возглавила пропащих довгий ряд.

І понад нею — Чорні обеліски:
Монгольське іго, Польща та Литва,
Чума турецька, Військо Запорізьке,
Голодомор, Чорнобилі, Москва...

Напружилась Богданова правиця, —
Куди грядеш, народ абориген?
І зветься як тепер твоя столиця —
Єрусалим, чи другий Карфаген?

1988-2004