Маленьке в церкві плакало дитя,
Таке беззахисне, тулилося до мами.
Гнусаво піп розтягував слова
І відривав дитя і ніс до брами,
Чужому богу в рабство віддавать.
Онук Дажбожий ше не міг сказати
Своїм батькам — спиніться, це помилка,
Ми не раби чужим богам! Своїм моліться!
Він плакав голосно, як міг протестував.
А піп вже в ротик "кров і тіло" пхав.
А ми ж слов'яни, ми не людожерці.
Ми славимо Богів а не п'ємо їх кров!
Батьки стоять похмуро, в серці млосно,
Так піп щось наче каже про любов...
Така страшна любов...
Ти — раб, він - рабовласник
Тебе закон любить зобов'язав
І запобіг його невиконання:
Страшною карою — горіти у вогні!
І все це не наснилося мені
В страшному сні —
Це — правда сьогодення...
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira